Поняття громадянського суспільства

Сучасні політичні системи ґрунтуються на розвиненому громадян­ському суспільстві. Громадянське суспільство - це сукупність міжособистісних стосунків, родинних, громадських, економічних, культурних, релігійних та інших структур, які розвиваються в суспільстві поза межами безпосереднього впливу держави.

За Геґелем, громадянське суспільство характеризується такими ознаками:

• опосередкуванням задоволення потреб окремого громадянина через взаємопов’язану систему розподілу праці;

• дієвістю свободи і захистом власності за допомогою правосуддя;

• захистом особливих інтересів за допомогою поліції та корпорацій.

Корпорації, які розуміються в соціології як професійні групи (Е. Дюркґейм), є проміжною формою організації громадянського суспільс­тва, «другою родиною» (Геґель). Вони є результатом глибокого розподілу праці, яке примушує також кожного вільного індивіда задовольняти свої інтереси як особливі за допомогою досягнення загальної мети.

Сьогодні такими «корпораціями» виступають перш за все різнома­нітні громадські об’єднання, що не є ані державою, ані родиною.

Громадянське суспільство є сферою позадержавного життя людей, яка натомість потребує існування держави, спирається на неї й контролює її. Альтернативність ознак та цінностей держави і громадянського суспіль­ства, за С. Рябовим (див. таблицю), відображає як їх протилежність, так і взаємозалежність. Розвиток громадянського суспільства як особливої фор­ми соціальних відносин, пов’язаної з ринковою економікою, привів протя­гом Нового та Новітнього часів до формування сучасної західної цивіліза­ції, зокрема ліберально-демократичних політичних систем.

Сучасна теорія громадянського суспільства розробляється, зокрема, німецьким філософом Ю. Габермасом, який убачає його нормативне ядро у формуванні сфери громадської відкритості. Громадянське суспільство передбачає публіку, яка дебатує, дискутує, критикує уряд і домагається того, щоб її думка була врахована при виробленні державної політики. Йо­го основою стає відособлення економічної діяльності як сфери приватного інтересу, котрій протистоїть сфера публічного державного життя. «Публі­ка» (суспільство) як адресат владних наказів та розпоряджень поступово починає усвідомлювати себе супротивником держави, стає «публікою вже зародженої громадянської відкритості».

Інший німецький учений Х. Мюнклер наголошує, що приналежність до громадянського суспільства визначається в першу чергу не юридичним статусом громадянина держави, а певними «якостями і кваліфікаційними характеристиками», які він позначає як громадянська компетентність. Це насамперед здатність і готовність до участі у громадських справах, інтерес до збільшення не тільки особистого, але й суспільного надбання, орієнтація на суспільне благо й почуття солідарності, яке означає готовність до вчин­ків, дій та зусиль, які не пов’язуються з матеріальною компенсацією.

Слід зважити й на те, що традиційно громадянське суспільство роз­глядається як контрагент національної держави. Проте сучасні тенденції глобалізації сприяють утворенню нових сфер громадянської відкритості, не обмеженої національними кордонами. Виникнення новітніх засобів кому­нікації та глобальних комп’ютерних мереж значно розширюють саме по­няття «публічної сфери». Сфера громадської відкритості стає частково вір­туальною і не завжди передбачає приналежність людини до якоїсь громад­ської інституції чи політичного об’єднання.