ЗА МЕЖАМИ РАЦІОНАЛЬНОГО: БАГАТОГРАННІСТЬ ПОЗАНАУКОВОГО СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ

Визнаючи існування меж наукового освоєння дійсності, а також можливість її пізнання моральною, філософською, художньою та релігійною формами ду­ховності, не можна не визнати ще одного парадоксального явища суперечливо­го людського духу - факту існування позанаукового знання, що міститься за межами розуму, наявної культури.

Позанаукова духовність відома людям з давніх-давен. Це - магія, містицизм, алхімія, астрологія тощо. їхні витоки сягають глибин міфологічної свідомості. Характерно, що драматичні повороти історії актуалізують суспільну увагу до тих чи інших форм позанаукової духовності, підносять їх значення нерідко до такого рівня, якому змушена поступатися навіть наука. Розквіт окультизму - вчень, що визнають існування таємничих, невидимих сил людини і Космосу, які взаємодіють і даються людині лише через ритуал психологічного посвячення - припадає на добу середньовіччя. Весь життєвокультурний простір цього періо­ду був заповнений чаклунами, магами, ворожками, які різноманітними засоба­ми намагалися примусити уявні надприродні сили певним чином втручатися в життя людини, шляхом спілкування з духовними силами потойбічного світу пе­редбачити долю, обумовити її поворот згідно з людськими прагненнями і поба­жаннями.

Люди вірили і боялись чаклунів. Офіційні духовні центри, як правило, пере­слідували їх, хоч релігія і навіть політична пропаганда, безперечно, включали елементи окультного ритуалу в систему засобів власного впливу на людину. Як пише Б.Девідсон, елементи позанаукової духовності були притаманними всім типам донаукового суспільства. їх знала кожна стара цивілізація, і проти них завжди точилася боротьба під проводом, як правило, релігії, що не могла посту­питися правом одноосібного тлумача довколишнього світу і головного храни­теля духовних і соціальних звичаїв.

У 1080р. папа Григорій VII поставив вимогу перед королем Данії Гарольдом про захист священнослужителів, звинувачених у чаклунстві. Тим самим було раз і назавжди проведено розподільну межу між релігією і окультними явищами, вченнями, діями. На початку ХІПст. проти єресі, що заполонила Південну Фран­цію, розпочалася війна. Проте чаклунство вижило. Більше того, в XV-XVIct. посилився його вплив на духовний світ людини і, незважаючи на репресії, зако­ни, що визначали чаклунство як найтяжчий злочин, продовжувало крокувати шляхами Європи у вигляді сотень і тисяч чаклунів, фокусників, ілюзіоністів, ці­лителів тощо.

Як своєрідне вчення окультизм також має давню й цікаву історію. Його дже­рело - існуючі приховані сили взаємозв’язку між людиною і Космосом. У цьому контексті окультизм наближається до гілозоїзму та пантеїзму, що розглядають світ як певний живий організм, що черпає сили з динамічної взаємодії. Як са­мостійна сфера окультизм виділяється в добу пізньої античності. На початку нової ери в Александрії виникли так звані герметичні науки (алхімія та астроло­гія), а також чи не найперший теоретичний трактат «Смарагдова скрижаль». Найвищого теоретичного злету окультизм досяг у творі Агриппи Неттесхеймсь- кого «Окультна філософія» (1533р.), який спробував синтезувати різноманітні окультно-магічні вчення й подати магію як природничу науку, що вивчає таєм­ничі сили (симпатії та антипатії) взаємозв’язку людини і Всесвіту.

Людина і світ, на думку Агриппи Неттесхеймського, пояснюються лише через іхню взаємодію, де визначальну роль відіграють вольові акти людини - природні сили, що здатні безпосередньо впливати на світ. Таким чином, центр ваги життя Всесвіту переноситься на людину як мікрокосм, вузол Всесвіту, осереддя, центр ма­теріальних і духовних сил. Завдяки цим силам шляхом певних магічних, алхіміч- них, чаклунських дій людина оволодіває таємничими силами природи.

Розвиток природознавства XVIIct. підриває віру в окультизм і герметичні на­уки, але не викорінює їх з духовного життя суспільства.

Чи має позанаукова духовність соціальний сенс? Яке співвідношення між нею, наукою і соціальною практикою? У чому корінь живучості магії, магнетизму, чаклунства? Чому ми, люди XXct., що розщепили атом, проникли в таємницю Космосу і людської спадкоємності, знову і знову, як і в сиву давнину, за рухом зірок намагаємося розгадати свою долю, знайти «спокій серця» у розкладі карт, недбало кинутих ворожчиною рукою, з подивом і тривогою перечитуємо опо­віді про індійських йогів чи тібетських лікарів, просимо допомоги у народних цілителів? Відповіді на ці непрості запитання ще мають бути відшукані скру­пульозним, наполегливим вивченням нетрадиційних явищ взаємозв’язку люди­ни і світу, проникненням у найвіддаленіші пласти матерії і духу, їх взаємодії на рівні людської цілісності. Наука про неї - сучасне людинознавство - лише почи­нає формуватися. Наявне знання не дає можливості висловити обгрунтовані мір­кування з цього приводу. Тому визначимо лише попередні судження.

Позанаукова духовність має певний соціальний сенс і не може бути відкину­тою як пустоцвіт на родючому дереві духовного освоєння світу. На думку відо­мого дослідника міфологічної свідомості французького етнографа і соціолога К.Леві-Стросса, позанаукова духовність є своєрідним доповненням нормально­го мислення патологічним мисленням, що перетворює в казку дійсність, яка за­лишається непізнаною, невідомою. Е.Дюркгейм вбачав у позанауковій духов­ності індивідуалізацію соціальних ритуалів, які публічно здійснюються в лоні релігії.

Позанаукова духовність зароджувалась там, де розум людини наштовхував­ся на таємницю будови світу такого гатунку, яка не могла бути охопленою ним через історично обмежений розвиток науки і соціальної практики. Таємниця сильніша за розум! Розум не в змозі її охопити і пасує перед невідомим. Поза­наукова духовність постає як відповідь на потребу пошуку орієнтирів діяльності, що забезпечує життєздатність людини за умов «безсилля» розуму у колі побаче­них, але ще не пізнаних таємниць навколишнього світу.

Доцільність, здавалося б, позбавлених будь-якого сенсу магічних дій полягає у тому, що саме завдяки їм людина зберігає активність у ситуації, коли розум від­мовляється дати їй більш-менш обгрунтований орієнтир. Позанаукова духовність зберігає віру людини в себе, здатність власними зусиллями забезпечити життя за умов, коли розум говорить про неможливість жити. Вона «плекала надію і вселяла віру у власні сили, забезпечувала уважне спостереження за найменшими змінами ситуації і готовність до несподіваних рішень...» Вона була у повному розумінні ефек­тивною перетворюючою силою, що давала «не предметний результат, але конкрет­ну програму поведінки за умов, здавалося б, неможливості і недоцільності будь- якої діяльності» {Красавин И. Т. Магия: ее мнимые открытия и подлинные тайны// Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знания. - M., 1990. - С.80).

Другою важливою складовою соціального сенсу позанаукової духовності є її здатність інтегрувати людські спільності, забезпечувати їх єдність, мобілізува­ти і концентрувати всі життєві сили. Наприклад, під час посухи, коли будь-які раціональні спроби і розумні дії, що спрямовані на пошуки води, виявлялися безрезультатними, на допомогу людям приходив чаклун. Він втягував їх в сис­тему ритуальних дій, що нібито впливали на зовнішні природні сили і виклика­ли дощ.

Зазначимо ще одну складову соціального сенсу позанаукової духовності, яка обумовлена історично змінними межами раціонального освоєння дійсності. Вона коріниться у виключно людському прагненні вийти за межі наявних знань і куль­тури. Для цього потрібний такий злет духовності, який вибудовує пізнавальні мости там, де наявне знання не тільки пасує, а й обгрунтовує їх неможливість. Позанаукова духовність відмовляється від загальновизнаних, вивірених досві­дом знань, фантазує в діапазоні неможливого (з точки зору наявного розуму), охоплює невизначену розумом таємницю і нерідко добуває знання, яке згодом кваліфікується як видатний науковий доробок. Так, у добу Відродження вик­лючно окультним вважався магнетизм, у XVIIIct. - гравітація і гіпнотизм. Сьогодні вони постають предметами наукового дослідження.

Проте в сьогоденному житті є чимало таємниць. Чи розібралося людство в таємниці «літаючих тарілок», здатності йогів силою духу рухати предмети? Чи можна раціонально пояснити таке явище, як сприйняття далеких подій у снах? У чому секрет ефективності засобів народної медицини? Народний розум засо­бами фантазії, уяви і віри продовжує, як і в донауковий період, шукати' «філо­софський камінь», конструювати вічний двигун, вирощувати гомункулус, добу­вати еліксир довголіття. Десятки і сотні «нових Парацельсів» оббивають поро­ги наукових установ із власними обгрунтуваннями таємниці будови Всесвіту і сенсу людського життя, шляхів створення правової держави і забезпечення за­гального добробуту в системі вічного миру та громадянської злагоди.

Більшість цих обгрунтувань, певне, не виходить за межі традиційно окульт­ного бачення світу. Проте, як важливо запримітити й не дати розчинитися в морі наявних знань і фантазій отій життєдайній краплині розуму, що розгортає межі наявної культури, прискорює прогресивний злет людської цивілізації і набли­жає майбутнє! Разом з тим важливо «відділити зерно від полови» і не піти хиб­ним шляхом, навіяним позанауковою духовністю. Отже, важливо не помилити­ся, не втратити шанс, не розсіяти свої соціально-творчі можливості. Це є спра­ведливим не лише для конкретної людини, народу чи нації, а й для людства як цілісної, планетарної сили. Тож чи є у людини засіб, що дасть змогу піднестися над протилежністю наявного й імовірного, можливого і необхідного, випадко­вого і майбутнього як належного, коли критерії науковості і псевдонауки вза­галі втрачають сенс?