Публічне право та його суть

Діяльність суб'єктів публічної адміністрації, спрямована на задово­лення публічного інтересу, не може здійснюватися винятково на під­ставі їх власного розсуду, оскільки це неминуче призведе до порушень прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, а також розбалан- сування діяльності самої публічної адміністрації.

Поняття «публічне право» вперше згадується у працях давньоримсько­го юриста Доміція Ульпіана (170-228 рр. н.е.). Він писав, що публічним правом є те, що стосується становища римської держави, а приватним - те, що стосується вигоди окремих осіб.

Публічне право регулює побудову (як створити) та функціонування (як діяти) насамперед органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, а також інших суб'єктів (наприклад, суб'єктів делегова­них повноважень), покликаних забезпечувати реалізацію публічних ін­тересів. Публічне право становить собою частину об'єктивного права, що ґрунтується на засадах централізації (імперативності), що, однак, не виключає можливості існування у сфері його регулювання ознак де­централізації (диспозитивності). В останньому випадку йдеться про ті норми публічного права, які передбачають існування, наприклад, ад­міністративних договорів або які закладають основу забезпечувально­го або сприяючого публічного адміністрування.

Головною особливістю публічного права слід вважати те, що його норми регулюють відносини, в яких однією стороною є орган держав­ної влади, орган місцевого самоврядування або суб'єкт делегованих повноважень, що діє з приводу і з метою реалізації публічних функцій і завдань, спрямованих на задоволення публічного інтересу. Таким чи­ном, норми публічного права слугують усім, при цьому не виокрем­люючи нікого, а навпаки - розуміючи «всіх» як специфічну фікцію, що становить усю сукупність її членів разом^[66].

Своєрідним антиподом публічного права є приватне право, спрямо­ване на охорону та захист приватних (індивідуальних) інтересів відпо­відно до принципів свободи та рівності усіх суб'єктів.

Публічне право є складним утворенням, у межах якого можуть виді­лятися такі основні елементи:

• конституційне право;

• адміністративне право;

• кримінальне право;

• конституційно-процесуальне право^[67];

• судове процесуальне право (кримінальне процесуальне право, ци­вільне процесуальне право; господарське процесуальне право; адміні­стративне процесуальне право);

• право Європейського Союзу;

• міжнародне публічне право.

2.1.2.