Світоглядно-ідеологічне протистояння у сфері управління технічними, біологічними і соціальними системами

Завданням цього підрозділу є подолання ідеологічної розхристаності, що спостерігається на практиці і відтворена нами у попередніх розділах дослідження. Вирішувати проблему становлення нової ідеології і світобачення на переломному етапі розвитку людини, суспільства і всього сучасного світу важко, оскільки: а) немало сучасних філософів і політичних авторів переконують, що патології і кризи були в усі історичні часи, але буде гірше, оскільки світ наближається до “кінця ідеології”, “кінця історії”, “кінця цивілізації”; б) першими і, вочевидь, головними путами на ногах “втікачів від тоталітаризму” є пута ідеологічні.

Отже, у попередніх підрозділах ми стикнулися з ідеологічним плюралізмом, що утворюється у сфері управління технічними (технократизм), біологічними (екологізація/екогуманізм) і соціальними (гуманізм) системами. Ми побачили, що названі тут три ідеології знаходяться у гострих суперечностях одна з одною, і примирення їх є справою довготривалою, але надто бажаною для суспільства.

“Організоване суспільство” має забезпечити цьому процесові цивілізовані форми. Ідеологічні руїни є найбільш небезпечними. Як і радіоактивний бруд, вони підлягають утилізації в безпечних для суспільства місцях і формах. Тому, відмовляючись від колишніх ідеологічних облуд, організоване суспільство “відділяє зерно від полови”, утилізує “ідеологічний брухт” і одночасно зберігає в людині і в суспільстві все те краще, світле й справедливе, яке поза всяким сумнівом було в цій непростій епосі новітнього соціального творення” [16, с. 246].

У чому суть цього взаємного розуміння, що є “мірою самого соціального зв’язку”? [65, с. 185]. За визначенням О. Богданова, воно полягає у “спільній мові і тій сумі понять, яка ним виражається, в тому, що називається загальною “культурою”, або, точніше, ідеологією” [65, с.

Виходячи з цього, розглянемо існуючі протиріччя у трикутнику: технократизм - гуманізм - екологізм. Міра гостроти між ними, за нашою оцінкою, різна. Протиріччя між сцієнтично- технократичним і духовно-гуманістичним (антисцієнтичним) напрямками у сучасній філософії та у людській діяльності є більш гострим і застарілим, у той час, як їх протистояння з ідеологією екологізму ще тільки формується.

Технократизм безапеляційно превалює над гуманізмом і екологізмом. Він виступає у вигляді сучасної форми догматичного, механістичного світогляду й діяльності. В основі розуміння технократизму лежать причини двоякого характеру. З одного боку, це тверда (адміністративно-командна) форма організації виробництва й всього життя людини. М. Бердяєв писав, що “прагнення до цілісності і органічності ми успадкували від колишньої, природно-органічної епохи”. Технічна ж епоха закриває дорогу цьому прагненню. Вона “жадає від людини фабрикації продуктів, і притім у найбільшій кількості за найменшої витрати сил. Людина стає знаряддям виробництва продуктів. Річ стає вищою від людини” [42, с. 149].

У М. Хайдегера техніка підкоряє собі весь простір буття, властива їй логіка пронизує свідомість епохи. “Вона не просто атрибут індустрії, а спосіб самореалізації людства. Вона не просто інструмент, а універсальна цінність вселенського масштабу. Її статус рівняється статусу істини [58, с. 13]. Техніка стає способом виявлення, розкриття, “виведення зі стану утаємниченості” глибинних властивостей буття. Через неї людина говорить із буттям, чує клич Буття. Людина повинна зрозуміти і позатехнічний фундамент техніки, оскільки сама техніка не є засобом у руках людини, а навпаки, людина стає засобом, рабом у владі машини.

М. Марсель називає сучасну прогресивну людину новою технічною організацією, “тоталізованим універсумом технічної раціональності” і “технічною екстраполяцією”.

Це один з парадоксів історії, де гуманізм переходить у свою протилежність - антигуманізм. Зі сказаного вище можна зробити висновок, що при зростанні ролі техніки в техногенній цивілізації відчужується людина, перетворюючись на технічний елемент, деталь технічної цивілізації. Потрапляючи в її вимір, вона стає додатком до науково-технічної реальності, “людиною-механізмом” (“Homo mechanicus”) і “людиною-споживачем” (“Homo consuments” за Е. Фромом). Аналізуючи сучасну західноєвропейську цивілізацію, М. Марсель думає, що техногенна цивілізація руйнує духовно-ціннісний зміст культурно-історичної традиції. Над “духом містерії” взяв гору “дух техніки”, що підкорює дійсність і може маніпулювати нею. Цей процес завершується тотальним маніпулюванням суспільним життям і свідомістю людини.

Глобальну ідею технократизму як конкретного образу організації розвинув у своїх працях Л. Мемфорд. З часів свого виникнення техніка була пов’язана з усією природою людини. Її змінила “монотехніка, цілком присвячена збільшенню влади й багатства шляхом систематичної організації повсякденної діяльності” [143, с. 232]. Цю первинну колективну машину - ієрархічну організацію суспільства й праці, “людську модель всіх наступних машин” - Л. Мемфорд називає Мегамашиною.

Така ж картина спостерігається і на рівні світоглядного протистояння технократизму, гуманізму і екологізму, про що детальніше досліджено Р. Мартиновим у своїх роботах [287; 290]. У сфері виховання технократизм - це переконання у здатності виховувати кожного під впливом ідеологічного, інженерного, масового і технократичного впливу.

Усвідомлюється неможливість механічного поєднання гуманітарного і природничо-наукового знання, як і відповідних їм образів світу. “...Фрагменти дійсності, які вивчаються природничими науками, не зливаються в єдиний образ із тими фрагментами світу, які вивчають науки суспільні... єдиний “зріз” із усього пласту знання виступає лише ідеалом і може розглядатися як орієнтир дослідження з методології науки” [304, с. 278]. Вони не зливаються, а взаємопроникають, взаємодоповнюють один одного, якщо не розглядати їх в одній площині. Прикладом може слугувати соціологія Флоренського, його вчення про односутності тваринного Буття, розуміння соборності в російській філософії А. Хомякова і В. Соловйова, а також симфонічності Л. Карсавіна. У сучасній науці прикладом може бути концепція В. Налімова, де автор намагається об’єднати семантичну і фізичну реальності.

Отже, технократизм “роз’їв”, як іржа, й зробив деконструктивними всі поєднання складових елементів духовної культури. Тому відбулося змішання принципів і народився світоглядний еклектизм; виникла ентропія духу культури, дух перестав творити вічні ідеали й цінності; виникає корозія вічних стовпів істин Буття, фундаменту культури; відбувається ерозія вічних непорушних духовних ідеалів і цінностей. Антитехнократичним є синергетичний підхід. Цілісність перестає ототожнюватися з рівновагою і порядком. Вони виступають лише частковим випадком, який не визначає загальної картини. Цю картину, навпаки, визначають нерівномірність і хаос, випадковість. Нерівноважний і спонтанний характер системи наукового знання яскраво виражений в концепції В. Біблера. Цілісне знання виростає з безперервного діалогу, переклику, взаємодії змістів як в історичному, так і в сучасному середовищі.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. У сучасній ситуації світоглядного еклектизму, втрат стійкого фундаменту світосприйняття, розпаду цілісної картини світу, щоб вирватися із чергового глухого кута світової історії, необхідно зробити прорив через прагнення до відходу від механічного розуміння єдності й цілісності до усвідомлення їхньої структури як сукупності неоднорідних елементів, які доповнюють один одного; відмова від розуміння цілісного знання як його рівноваги, абсолютної впорядкованості; перехід до дослідження розвитку, динаміки цілого, до ідеї поліфонічності знання; що зміцнюються антитехнократичні тенденції в просторі більше загальної тенденції пошуку оптимальних форм інтеграції, синтезу, цілісності наукового знання; парадоксалізація, розірваність наукової картини світу.

Перехід світової спільноти від індустріальної до інформаційної доби розвитку потребує докорінної зміни світогляду. Якщо за умов індустріального виробництва панував негативний зворотний зв’язок і гомеостаз був розповсюдженим типом функціонування суспільних відносин, то у глобалізованому суспільстві на перші ролі виходить позитивний зворотний зв’язок і гомеорез стає бажаним станом структур соціального призначення.

Отже, у цьому дослідженні ми виходимо з положення, що завдання філософії не стільки створювати нове знання, і навіть не стільки обґрунтовувати процес пізнання, а створювати відношення до знань, до пізнання, до світу - тобто формувати світогляд. Адже філософія носить аксіологічно-генезисний характер [213, с. 851]”.

У системі загроз для світової спільноти особливе місце займають світоглядні зриви, які вражають суспільство в цілому або великі його частини. Це пов’язано з тим, що будь-яке співтовариство “зібране” і відтворюється на певній матриці. Важливим її зрізом є когнітивна структура- система засобів пізнання реальності, інструментів суспільної свідомості і обміну інформацією (мова, значимі факти, теоретичні уявлення, методи, міра, логіка та ін.).

Великі гетерогенні співтовариства (такі, як народ, нація, суспільство) зібрані на складній світоглядній матриці, в якій переплетені когнітивні структури безлічі співтовариств і субкультури. У цій матриці є ядерна зона, яка об’єднує усі часткові співтовариства. Порожнеча тут неприпустима, бо мислення ніколи не припиняється. Це єдиний повністю негентропійний процес, що відомий нам.

Завдяки механізму мислення людська особистість у своїй структурі породжує специфічну голограму, тобто цілісно відтворює Всесвіт. Про її існування у філософії відомо давно. Це відомий парадокс Лао-цзи “Найбільше знаходиться в найдрібнішому”. Саме з цієї позиції справедливим є твердження про те, що людина - це мікрокосм. “З філософської точки зору представляє безперечний інтерес те, що адекватне відтворення в мозку людини зовнішнього світу досягається за допомогою кодування сенсорної інформації за принципом “частина заміщає ціле”.

Саме цей принцип лежить в основі символічного представлення світу, завдяки чому в пам’яті людини може бути зафіксований колосальний обсяг інформації. Оптичні голограми тепер широко відомі, вони дозволяють отримувати цілісне об’ємне зображення об’єкта. Це зображення істотно відрізняється від фотографії тим, що воно злокалізоване в просторі і дає можливість оглядати зображений об’єкт з усіх боків.

Установка на синергетичне сприйняття світу є семантичним фільтром, через який має людина вивчати світ. З синергетики народжується нова філософія: філософія усвідомлює, що вивчати треба нелінійний світ, оскільки саме в ньому майже завжди в рішенні є присутнім кінцевий час.

З наближенням кризи, якщо вона здійснюється в режимі із загостренням, вдається знайти конкретну модель і побудувати для неї спектр таких структур, які відповідають нашому сьогоднішньому життю і сприяють коеволюції. Тому занурення в синергетику, вивчення її законів і механізмів, висновків і результатів повинне відбуватися до того часу, поки не виникне система знань, що дозволяє орієнтуватися в глобалізованому і інформатизованому життєвому просторі.

Цього вимагають стрімкі технологічні інновації, особливо в галузі комп’ютерної техніки та комунікацій, що зробили соціальні системи інноваційними і крихкими, а навколишній світ і бізнес- середовище - мінливими і непередбачуваними. Стикаючись з новою дійсністю, лідери і менеджери виявляють, що їх засадничі теорії і прославлені бізнес-моделі стають неефективними. Традиційні ієрархічні моделі і моделі “годинникового механізму”, що дозволяли передбачати і контролювати, вимагають заміни на більш органічні моделі і нелінійне мислення.

В основі моделі життєздатності соціальних систем у гомеорезі лежить закон необхідної різноманітності, який вимагає, щоб набір управлінських реакцій був не менш багатим, ніж набір можливих станів. Чим більша різноманітність, тим більше всіляких варіантів рішень. Причому різноманітність зачіпає всі характеристики співробітників: стать, вік, психологічні особливості, переконання, світогляд і т. ін. Команди, яким бракує різноманітності, схильні до вироблення однотипних рішень, тобто підсвідомо тягнуть систему у гомеостаз.

Як закономірна реакція на вимогу соціальних систем забезпечити їх життєздатність у потоці становлення глобалізованого світу, у сфері організаційної взаємодії виникло декілька якісно нових підходів до соціального управління. Найбільш розвинутими на сьогодні є такі концепції, як: м’якого управління, синергетичного менеджменту, нейроменеджменту, управління ризиками та ін. Отже, усі нові управлінські парадигми спираються на наступні постулати, що стають доступними тільки при наявності синергетичної свідомості.

В основі їх лежить розуміння, що живі системи не можна комплектувати, збирати як цеглинки, їх потрібно вирощувати. Все починається з малого. Маленький організм зростає, формуючи себе, і те, яким він стане, залежить від взаємодій, що закладаються усередині системи в період зростання. Не лише важко, але і неможливо знати заздалегідь, як повинні взаємодіяти між собою міріади компонентів складної системи, аби функціонувати узгоджено. Ключ до створення організації полягає в усвідомленні того, що це не може бути строго контрольований окремий акт творення, а, швидше, еволюція, дорога до бажаного результату. Ці підходи схожі на садівництво. Менеджер не може достеменно знати, яким виросте дерево, але може забезпечити умови для бажаного генезису. Створення відповідної атмосфери, системи правил, евристик - мистецтво менеджера.

Далі приступимо до порівняльного аналізу головних філософських характеристик управління технічними, біологічними і соціальними системами. Для цього ми використаємо порівняльну таблицю, у яку на основі попередніх розділів зведемо однойменні параметри цих трьох явищ і коротко прокоментуємо їх (Див.: Додаток Б).

Звернемо увагу на те, що загальна теорія управління технічними, біологічними і соціальними системами охоплює усі рівні планетарного буття, оскільки перша її складова охоплює неорганічний рівень універсуму, на якому превалює косна речовина, друга - розповсюджується на органічний рівень і охоплює живу речовину, зокрема й біологічну людину; третя - функціонує на рівні другої природи і упорядковує життєдіяльність розумної живої речовини та її організаційних утворень, або соціальних структур. У ході культурно-історичного процесу виникли і стало функціонують три світи: світ техніки, світ живого - рослин і тварин і світ соціальний, у якому матеріалізувалась особистість, як атрибутивна властивість біологічної людини.

Звернемо увагу на системоутворюючу роль особистості людини, яка сама відноситься до біологічних систем, але, як домінуючий суб’єкт, що має організаційні властивості, задає параметри існування і напрями розвитку для технічних, біологічних і соціальних систем. “Якщо люди вбивають і їдять тварин, - писав О. Богданов, - то вони дезорганізують інші життєві системи, щоб організувати їх елементи у складі свого власного тіла. Якщо вони винищують хижаків, то тому, що знаходять у них дезорганізуючі сили і, усуваючи їх, тим самим організовують своє життєве середовище у своїх інтересах. Якщо суспільства, класи, групи руйнівно стикаються, дезорганізуючи один одного, то саме тому, що кожен такий колектив прагне організувати світ і людство для себе, по-своєму. Це наслідок окремості, відособленості організуючих сил, наслідок того, що ще не досягнуті їх єдність, їх загальна, струнка організація. Це боротьба організаційних форм” [65, c. 71].

Високоефективними інструментами впливу людини на розвиток цих трьох систем є її мислення, світогляд і ідеологія. Розглянемо динаміку цих інгредієнтів управлінського процесу через ідеологему формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами.

Мислення людини - глибинний процес. Про його зміст і характер ми можемо судити тільки за його продуктами - світоглядом і ідеологією, а також за діяльністю керівників різного рангу. Ясно, що у сфері управління технічними системами воно повинно мати консервативний характер, оскільки зміни тут відбуваються дуже повільно, і тільки зрідка ми спостерігаємо вибухи науково-технічної революції. У сфері біологічного розвитку воно реагує швидше, але реакція ґрунтується на інстинкті самозбереження, носить імпульсивний характер і фактично є некерованою. Зате у соціальній сфері воно має агресивний характер і націлене або на знищення супротивника, якщо йдеться про людину чи країну, або на захоплення нового простору чи території супротивника. За прикладами останнього типу мислення далеко ходити не варто, достатньо згадати війну Великобританії з Аргентиною за Функлендські острови, суперечку між Російською Федерацією і Японією за чотири острови Курильської гряди, України і Румунії за острів Зміїний та ін.

Свідомість універсального керівника у аналогічній ситуації повинна мати широкий діапазон функціонування, що утворює ланцюжок: технократизм - екозбереження - синергетика. У структурі конкретної особистості людини він повинен мати універсальний характер, а не такий, як сьогодні спостерігається на практиці. Йдеться про те, що сьогодні галузеві керівники мають дещо гіпертрофований світогляд. Технарі - технократизм, що ведеться на логіці саморозгортання техноценозу, екологи - відповідно на тенденціях фіто- і біоценозів, а соціальні менеджери

- на логіці соціогенезу, і при цьому вони постійно намагаються знищити один одного.

Відповідно до логіки саморозгортання технічної, біологічної і соціальної сфер вони намагаються нав’язати один одному власну ідеологію, що виключає існування інших ідеологічних підходів. “Там, де втручається людина, природа не припиняє робити свою справу. Доля комплексу, який вона прагне зберегти або усунути, визначається, як і раніше, усією сумою умов, усіма діями середовища, а зусилля людини - тільки один з доданків цієї суми”

- слушно писав О. Богданов [65, с. 166]. Руйнівний ефект від цього

- неймовірний, оскільки у випадку негармонійного управління цими трьома сферами у якості руйнівних чинників починають працювати техносфера, біосфера і соціосфера.

Причини породження управління у кожному випадку - специфічні. У технічній сфері - це намагання задовольнити потреби людини та оволодіти навколишнім середовищем, насамперед, природними ресурсами. У сфері біологічного розвитку

- це потреба адаптації біологічного організму до стану зовнішнього середовища з метою самозбереження і розвитку, а втручанням людини додається потреба реалізації можливостей клонування, штучного розмноження та селекції. У соціосфері - це потреби особистості, що привели до поділу праці і агресії людини щодо зовнішнього середовища з метою оволодіння ним і збагачення, розширення ареалу, життєвого простору, насамперед, за рахунок сусідів, а згодом - внаслідок осолодіння Космосом. На Місяці вже майже немає вільних ділянок - усе розпродано ще на Землі. Черга наразі вишикувалася за зірками.

Природа управлінського впливу у кожному випадку специфічна. В управлінні технічними системами звісно превалює енерго-інформаційний вплив на об’єкт управління; у екологічних системах - це відбувається за рахунок інформаційно-речовинних впливів, оскільки до цього прагне біологічний організм, що живе за рахунок метаболізму; у соціосфері - за рахунок інформаційної політики керівних суб’єктів, що привело сьогодні навіть до інформаційних війн між країнами.

Оскільки влада загалом ґрунтується на інформації, то такий вид впливу на людей є найбільш “тонким” і найбільш потужним, навіть всеосяжним. Тому далеко не випадково Всесвітня федерація вчених, свого роду “мозок людства”, у серпні 2000 року першою у списку загроз людству в ХХІ столітті поставила загрозу міжнародної інформаційної безпеки (МІБ), витиснувши на другий план екологію, енергетику і інші постійно обговорювані теми, а поразка СРСР у інформаційному протистоянні соціальних систем і події 11 вересня 2001 року в США закріпили це у свідомості європейської і світової спільноти. “Вмить безпека інформаційного простору стала загальнолюдською проблемою”, - пише О. Соснін [448, с. 7].

Це ми пояснюємо тим, що: по-перше, слова як семантичні одиниці є ключами - фільтрами, що складають будь-яку ідеологію, а остання уже фільтрує інформацію, якою користується окрема людина, групи і цілі етноси; по-друге, будь-яка культура на архетиповому рівні несе цінності та зразки поведінки, які напряму наслідує людина, оскільки із цінностей виростає нормативна система, яку використовують органи управління; по-третє, владний вплив здійснюється завдяки інформаційно-знаковим системам, або мові, яка зафіксована у тексті підручників, монографій та інших освітянських матеріалах; по-четверте, маніпулювання поведінкою окремих людей і цілого народу, наприклад, за допомогою реклами, політичних PR-компаній, пропаганди, нейролінгвістичного програмування, псевдокультури, механізмів моди та інших прийомів - справа звичайна для сьогодення.

Сутність управління технічними, біологічними і соціальними системами у кожному випадку також своя, наприклад, у сфері технічного розвитку вона пов’язана з утриманням технічної системи у визначеному діапазоні функціонування, що досягається підтримкою постійного значення певного параметру/параметрів або пристосуванням до середовища, що змінюється за визначеним алгоритмом [75, c. 77]. У сфері біологічного розвитку вона полягає у забезпеченні життєдіяльності рослинних і тваринних організмів, зокрема й організму людини, з врахуванням тенденції еволюційного розвитку. У соціосфері - це цілераціональна діяльність фахівців з управління або лідерів на основі ціннісно- смислового субстрату (цінностей і смислів) з метою забезпечення сталого розвитку у напрямі виходу планетарного людства у космічне середовище.

Зміст управління технічними, біологічними і соціальними системами також змінюється у залежності від сфери застосування влади. Найбільш алгоритмізований він у технічній сфері, що дає можливість майже завжди перейти на ручний режим керування, наприклад, літаком або пароплавом. Це пов’язано з тим, що управління являє собою організаційну взаємодію технічних процесів, штучних виробів та продуктів систем матеріального і духовного виробництва за принципом “об’єкт-об’єктних” відносин, тобто навіть без участі людини.

Останніми роками прийшло розуміння того, що управління (менеджмент), зокрема управління проектами, - це особливе мистецтво, яке можна виділити і вивчити [Див.: 81]. Методологія управління проектами повністю відмінна від чисто технічної методики, яка часто пов’язана з більшістю проектів.

У реальному житті існує безліч аспектів проекту, які лежать поза межами технічних галузей і які необхідно організовувати з максимально можливою ретельністю і увагою. Тобто, щоб досягти поставлених перед проектом цілей при оптимальному використанні ресурсів і максимальному задоволенні учасників проекту, такі нетехнічні аспекти проектів мають бути добре керовані, а це багато в чому залежить від компетенції проектних менеджерів і команд управління проектами, наприклад, висадки людини на Марс.

У реальному житті проектна команда також потрібна тільки тимчасово. Проте підбору і координації її членів варто приділити багато уваги, домагаючись точного розуміння ними функцій і відповідальності в тимчасовому організаційному оточенні. І тут знадобиться управління людськими ресурсами.

Дещо складніше оцінити зміст управління біологічними системами, оскільки він відбувається у біологічному організмі і являє собою ланцюги гуморально-нервових реакцій. Нервова система - цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємопов’язаних нервових структур, яка спільно з гуморальною системою забезпечує взаємопов’язану регуляцію діяльності усіх систем організму та реакцію на зміну умов внутрішнього та зовнішнього середовища. Нервова система діє як інтегративна, пов'язуючи в єдине ціле чутливість, рухову активність та роботу інших регуляторних систем (ендокринної та імунної).

Виявляється, що велика частина наших знань про менеджмент помилкова. Наведемо думки з цього приводу С. Чарльза Джейкобса, автора оригінальної праці “Нейроменеджмент” (2010). Він пише: “Нові дослідження мозку доводять, що в процесі ухвалення управлінських рішень емоції можуть зіграти кращу службу, ніж логіка. Позитивний, як і негативний зворотний зв’язок, зовсім не підвищує ефективність співробітників, а частенько лише погіршує її. Вимірні цілі, що є важливою складовою наших стратегічних планів, примушують нас фокусуватися на короткострокових результатах на шкоду довгостроковим. Виходить, що методи управління, які ми вважали безперечними, не лише неефективні, вони призводять до далеко небажаних результатів.

Водночас нові підходи, що довели свою ефективність, просто не укладаються у нас в голові, і тому здаються нераціональними. Так, експериментально було доведено, що невелике заохочення має сильнішу мотиваційну дію, ніж великі винагороди, а конкуренція є кращим способом стимулювати співпрацю. Найрезультативнішими керівниками виявляються ті, хто менше всього керує” [153, c. 3-4].

У соціосфері зміст процесу прийняття управлінських рішень формалізовано, і він є доступний для аналізу і повторення іншими суб’єктами. Цілераціональна організаційна діяльність у ході культурно-історичного процесу, що спрямована на налагодження організаційної взаємодії людей та колективів між собою, зокрема й таких структурних утворень, як країна, держава, фінансово- промислові групи, окремі промислові фірми, корпорації, зрештою, асоціації громадських організацій, особистості. Останнім часом увага дослідників перемістилась у сферу прийняття рішень у складних системах [Див.: 55; 434].

Форми управління технічними, біологічними і соціальними системами також різняться. У сфері управління технікою їх нараховується три, а саме: ручна, автоматична і автоматизована, тобто за часткової участі людини. Особливих коментарів вони, на наш погляд, не потребують.

Форми управління екологічними системами викладені в екологічному праві [171]. Екологічні права та обов’язки громадян України - система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов’язань в екологічній сфері [174]. Найповніше екологічні права та обов’язки закріплені в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (статті 9-12).

Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; об’єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. У ст. 50 Конституції України записано: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення”.

Аналогічні формулювання пояснюються тим, що це право - одне з головних прав людини. Цьому Праву відповідає обов’язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Поряд із правами Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачає щодо громадян і певні обов’язки. Так, громадяни зобов’язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб’єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

Екологічні закони України передбачають участь громадян у прийнятті рішень, і місцеві органи влади повинні гарантувати безпечне довкілля громадянам. Часто ці обов’язки існують лише на папері, бо немає процедури щодо впровадження цих норм у життя.

На сьогодні існують дві головні організаційно-правові форми державного управління в цій галузі: система управління природними ресурсами і система управління їх охороною. Безпосереднє управління у сфері екології здійснює Міністерство екології і природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) - спеціальний уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів [349].

Якщо форми управління природокористуванням і охороною довкілля залишаються в основному незмінними, то на різних етапах розвитку суспільства мінявся пріоритет того або іншого методу управління.

Наприклад, зараз дедалі менше застосовується метод санкціонування і щораз більше - метод дозволу; змінюється співвідношення застосування адміністративного і економічного методів, встановлюються нові положення про можливість оскарження в судовому порядку вказівок, рішень нормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань.

При цьому звертається увага не лише на методи впливу державних органів, органів місцевого самоврядування на стосунки з природокористування і охорони довкілля, але і методи впливу громадян, громадських об’єднань на державні органи з метою змусити їх проводити необхідну для народу екологічну політику.

Управління у сфері екології і природокористування - це діяльність не лише зі здійснення прав органів управління, але і діяльність з виконання ними обов’язків щодо забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Сукупність правових норм, що регулюють стосунки з управління природокористуванням і охороною довкілля, виступає як правовий інститут екологічного права.

У соціосфері діють дві форми управління соціальним розвитком, а саме: культурологічна, що діє на основі традицій і ритуалів, і інноваційна, що діє на основі принципу смислопородження. Механізм їх роздільної дії, а також у вигляді механізму ціннісно-смислової інтеграції ми розглянули у п’ятому розділі.

Зміст і форми управління технічними, біологічними і соціальними системами наклали відбиток на характер управлінської діяльності. У першому випадку він консервативний, оскільки має забезпечити гомеостаз технічної системи, що регулюється. У другому випадку він спонтанний, оскільки реалізується у просторі життєдіяльності біологічного організму і має забезпечити гомеостаз системи з елементами еволюційного розвитку, що підкоряється трьом законам Ч. Дарвіна. У третьому випадку він має носити інноваційну форму, оскільки наступний етап розвитку суспільства має нерівноважний характер і перебуває у стані постійного руху.

Важливою характеристикою системи управління є міра присутності в управлінському процесі розуму. В управлінні технічними системами бере участь природний розум людини, і наразі намічається тенденція залучити до нього штучний інтелект, що є наслідком проникнення розуму живого у косну речовину. Сучасна наука наблизилась до створення штучного інтелекту і тільки 0,8 відсотка відділяє російського робота “Евгений” від визнання повномасштабним і функціонально відповідним вимогам знаменитому тесту Т’юринга [453].

Відомий англійський математик Алан Т’юринг, що заклав основи сучасної комп’ютерної техніки, вивів спеціальну формулу для визначення межі, коли штучний розум досягає рівня людського. Згідно з його виведеннями, якщо машина зможе “обдурити” перевіряючих у відповідях на 30 % поставлених питань, то вона “має штучний інтелект”.

Такий підхід був визнаний світовою наукою еталонним, і усі новітні “інтелектуальні” комп’ютерні програми піддавалися цьому тесту. До нинішнього літа людина без особливих зусиль могла визначити, з ким під час тесту вона веде бесіду - з людиною чи машиною. Або, наприклад, робот на ім’я Адам, спроектований вченими Уельського університету, без усякої підтримки ззовні зробив самостійне наукове відкриття в галузі сучасної фармакології [537].

Тож біологічні системи користуються природним розумом. Соціальні системи, у свою чергу, користуються колективним розумом, що ґрунтується на природному розумі людини. Водночас є гіпотези про те, що людина здатна використовувати інтелектуальний потенціал ноосфери і Космічного розуму, наприклад, завдяки технологіям медитації.

Філософія управління пояснює перебіг видів причинності, що діють у сфері формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами. За нашими спостереженнями, у сфері управління технічними системами превалює каузально-механічна причинність, у біоті живого - телеологічна, а у сфері соціального розвитку - вільна. Кожен вид причинності ми вже подавали вище, тому не будемо зупинятися на цьому.

Отже, ми систематизували низку властивостей і характеристик управління технічними, біологічними і соціальними системами, що випливають з філософського аналізу.

Зрештою, ми можемо зробити певні висновки з порівняльного аналізу управління технічними, біологічними і соціальними системами. По-перше, щоб побачити міжвидову різницю в системах управління такими системами, необхідно зробити декілька серйозних кроків, а саме: змінити власний світогляд, щоб побачити іманентний зв’язок між цими структурами; а по-друге, визнати необхідність і теоретично обґрунтувати головну ідеологему в сучасному управлінні технічними, біологічними і соціальними системами - динамічної ідеологічної рівноваги, оскільки плюралізм у цій справі веде до хаосу і розведення вказаних напрямків організаційної діяльності, а гармонія - ще чекає нас далеко попереду.

На завершення цього підрозділу зазначимо, що з філософської точки зору загальна теорія управління технічними, біологічними і соціальними системами має можливість забезпечити упорядкування організаційної взаємодії усіх учасників планетарного життя, від сфери техніки до соціосфери, оскільки вони обслуговують одне одного, тобто поставляють одне одному необхідні функції для поточної життєдіяльності і подальшого розвитку.

6.2.