Ідеологія та світоглядно-методологічна призма аналізу філософського дискурсу управління технічними, біологічними і соціальними системами

Завданням цього підрозділу є розглянути логіку і ідеологію аналізу філософського дискурсу управління технічними, біологічними і соціальними системами з метою знаходження загальноприйнятного знаменника для інтеграції їх у єдиний напрям дослідження, порівняння і спрямування у фарватері пошуку загальної теорії управління.

Спочатку викладемо авторський погляд на ідеологію як засіб дослідження організаційних процесів. Розробка ідеології цього дослідження, як і вибір світоглядної позиції, є суто особистою справою дослідника. Якщо виходити із визначення ідеології як системи “поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення або зміну (розвиток) даних суспільних відношень” [510, с. 206], то під ідеологією цього дослідження слід розглядати сукупність ідей (семантичних фільтрів), на основі якої ми налаштовані розпочати переосмислення управління технічними, біологічними і соціальними системами з метою приведення їх до родового знаменника.

Для нас важливим є погляд О. Богданова на евристичні можливості ідеології у справі формування всезагальної організаційної науки. З цього приводу він писав: “.. організаційна точка зору змушує ставити і нові наукові питання, яких не здатні намітити і визначити, а тим більше вирішити нинішні спеціальні науки.

Ближчою за все організаційна точка зору, здавалося б, має бути наукам біологічним і суспільним, які тлумачать організми і організації. Проте вона там є в далеко неусвідомленому вигляді, застосовується не цілісно і не планомірно.

Так, наприклад, усе величезне питання про ідеології, тобто про форми мови, мислення, права, моралі і т. ін., питання, що охоплюють велику сферу соціальних наук, зазвичай аналізувалося поза уявленням про соціальну організацію як ціле, частини якого пов’язані необхідним життєвим зв’язком.

Марксизм уперше безперечно з’ясував цей зв’язок, але не повністю, а лише частково, один його бік - залежність ідеології від стосунків виробництва як форм вторинних або похідних від форм основних. Він залишив без з’ясування об’єктивну роль ідеології в суспільстві, її необхідну соціальну функцію: в організованій системі кожна частина або сторона доповнює собою інші частини або сторони і в цьому сенсі потрібна для них як орган цілого, що має особливе призначення.

В окремих випадках марксизм підходив до такого завдання, встановлюючи, що та або інша ідеологія служить інтересам того або іншого класу, закріплює умови його панування або є його зброєю у боротьбі проти інших класів. Але він не ставив питання в загальній формі і для багатьох важливих випадків брав без критики старі, донаукові формулювання, наприклад, мистецтво вважав простою прикрасою життя, науки математичні і природничі - позакласовими, вищі наукові істини - чистими, незалежними від громадських стосунків. Організаційна точка зору відразу змінила ці поняття, усунула їх строкатість і невизначеність, вказала дійсне і необхідне місце ідеології в житті суспільства. Це організуючі форми для усієї практики суспільства, або її організаційні знаряддя. Вони дійсно визначаються у своєму розвитку умовами і стосунками виробництва, але не лише як їх надбудови, а саме так, як форми, організуючі певний зміст, визначаються цим змістом, пристосовуються до нього. Увесь ідеологічний бік життя представляється в новому світлі, і цілий ряд його загадок роз’яснюється порівняно легко” [65, с.

Тож починати нам треба з найголовнішого - з пошуку конструктивної ідеології на основі нового світоглядного підходу до розуміння єдності світу, в якому ми живемо. Світоцілісність має власну логіку, структурні та діяльнісні принципи, і вона не може бути зведена ні до економіки, ні до культури, ні до міжнародних відносин чи світової політики. Поряд з онтологічним рівнем вона виступає одночасно і на рівні свідомості. Заглибленість у свідомість є відмітною ознакою будь-якої соціальної системи, зокрема світової. Свідомість не тільки впливає на практику, але і завдяки механізму інтерпретації реальності є посередником у тому впливі, що чинить середовище і соціальні структури. Розкриваючись онтологічно в процесі глобалізації й у світоустрої, на рівні свідомості світоцілісність реалізується у формі глобальної або планетарної свідомості.

Світоцілісність - це соціальна реальність. У тлумаченні побудови реальності у філософії склалося два підходи - монізм (Парменід, Спіноза) і плюралізм (Лейбниць). Монізм представляє реальність як суцільне, злите ціле, а її різноманіття виявляється в його рамках оманливою видимістю, але навіть такий погляд означає неможливість категоричного заперечення множинності культурно-цивілізаційних форм. Навпаки, плюралізм роздрібнює реальність на нескінченну безліч самостійних, відособлених, замкнутих носіїв (“монад”). Тож сучасному керівнику слід обирати власну позицію у погляді на соціальний світ між монізмом і плюралізмом.

Виходячи з того, що ми рухаємось від технократичного до інформаційного типу розвитку, є сенс робити ставку на ноосферичну, а, можливо, навіть і на космічну за характером ідеологію. Перспективною є ідеологічна установка на організмений устрій соціального світу. Тут нам ще треба розкодувати тезу О. Богданова про те, що “організм, організація має свою “мету” і “згідно з нею влаштовані” [65, с. 113].

На обрії нашої аналітичної роботи постають на повний зріст ідеологеми Східної філософії про органічну єдність світу і місце людини у Всесвіті.

Цілком мав рацію Ф. Шеллінг, який писав: “Організм є не шляхом матеріальної субстанції, що постійно змінюється, він є організм тільки шляхом вигляду або форми свого матеріального буття. Життя залежить від форми субстанції, іншими словами, істотною для життя стала форма. Тому мета діяльності організму не безпосереднє збереження своєї субстанції, але збереження субстанції в тій формі, в якій вона є форма існування більш високої потенції. Організм тому так називається, що всуперч тому, як здавалось спочатку, він існує не сам для себе, в ньому лише знаряддя, орган більш високого” [548, с. 482].

Як відомо, рівень науковості будь-якої ідеології визначається її зв’язком з типом цивілізації, яка визначає головні тенденції життя планетарного людства. І нічого страшного, якщо нам може й не вдасться вичерпно вирішити цю проблему. Важливим є сам поворот у мисленні філософів і вчених, які визначають характер і організацію духовного виробництва епохи. Інші підуть далі, будуть діяти сміливіше і досягнуть більшого.

Але спочатку необхідно встановити суть ідеології як інструменту пізнання, а також і перетворення соціального життя. “Марксів хід аналізу, - як справедливо зауважує М. Мамардашвілі, - припускає, що ідеологічне виробництво - це завжди раціоналізація готових духовних продуктів суспільних відносин (тобто продуктів поза, та й незалежно від діяльності раціональної наукової думки заданих) зовнішніми засобами “знання”, використання раціональних процедур як засобів пізнавання і привласнення цих продуктів індивідами, які в такий спосіб інтегруються в суспільну систему. Але якщо ці засоби “раціональні” в буржуазному суспільстві (тобто завжди обернені до здатності судження анатомізованих індивідів), то в інші історичні епохи ці засоби можуть бути засобами анімістичних, міфологічних, релігійних та інших систем” [279, с.

Таке визначення ідеології дослідження випливає з того, що ми розглядаємо провідну функцію ідеологічних відносин, причетних до сфери духовного виробництва, як аналогічну тій, яку виконують економічні відносини в сфері матеріального виробництва.

Ця думка в наявній літературі вже зафіксована. Зокрема, О. Богданов, підкреслюючи організуюче начало ідеологій і визначаючи їхнє місце в житті суспільства, писав наступне: “Це організаційні форми для всієї практики суспільства, або, що те ж саме, її організаційні знаряддя. Вони справді визначаються у своєму розвитку умовами і відносинами виробництва (духовного, зокрема - Ю. Б.), але не тільки як їхні надбудови, а саме так, як форми, що організують певний зміст, визначаються цим змістом, пристосовуються до нього” [65, с. 135].

У колективній монографії “Духовне виробництво” знаходимо наступне підтвердження нашої тези про організуючу роль ідеології у дослідженні: “У процесі духовного виробництва формується не просто свідомість (вона виробляється всіма індивідами, які стихійно включені в матеріальний процес), а її особлива суспільна - “вторинна”, “ідеологізована” - форма, завдяки якій індивіди “інтегруються в суспільну систему” [482, с. 142].

Зрозуміло, що в нашому випадку не варто докладно зупинятися на ролі ідеології в організації розумової діяльності дослідника, оскільки на неї поширюються всі ті закономірності, про які писав К. Маркс в “Німецькій ідеології”, з тією лише невеликою різницею, що предметом тут виступає не вся практично-перетворююча діяльність людини, а специфічне філософське мислення щодо проблем управління технічними, біологічними і соціальними системами, тобто цілісний соціальний розвиток планетарної спільноти.

Основна функція ідеології дослідження полягає в тому, що вона насправді є своєрідним семантичним фільтром, через який необхідно пропустити все багатство ідей, накопичене на початок ХХІ століття світовою філософською думкою з проблем організації планетарного життя людей і відібрати те загальне, що водночас притаманне видовим формам управління.

На цей бік процесу пізнання справедливо вказує В. Налімов, який пише: “Розвиток культури, зокрема науки, - це знов-таки нескінченне фільтрування нових ідей через парадигматичні уявлення, що породжуються сенсами минулого. І якщо фільтри виявляються неспроможними еволюціонувати у напрямку форм, які пом’якшують їхню жорсткість, то відбувається революційна відмова від них. В історії західного християнства це релігійні і ідеологічні війни і революції, в науці - революційна зміна парадигм, що так добре описана Куном” [Див.: 333, с. 42].

Отже, оскільки змінюється в процесі поглиблення пізнання не вхідний зміст соціального світу, а фільтр, через який він аналізується, то для отримання його організменого образу необхідно застосувати якісно іншу ідеологічну настанову. При цьому організмене бачення соціального світу - не більше, ніж одне з можливих.

Чим радикальніше один фільтр відрізняється від іншого, тим контрастнішим буде одержаний результат. З огляду на це, інколи здається, що в окремих випадках тексти, спродуковані дослідниками одних і тих же процесів, непорівнювані один з одним. Наприклад, це справедливо відносно наукового і теологічного пізнання світу. Причому ідея, що грає роль семантичного фільтру і виступає гносеологічним інструментарієм дослідження, набуває нової якості, тому її слід називати не інакше як ідеологемою.

З огляду на викладене вище, є сенс розглядати ідеологію як момент, який організує не лише буденну, але й наукову свідомість. Нічого нового ми тут не винаходимо, оскільки йдеться про методологічну функцію ідеології. Тому ідеологія як інструментарій дослідження є, на наш погляд, ефективним засобом раціоналізації

вже готових духовних продуктів, що функціонують у формі філософських ідей, у яких в ідеальній формі зафіксовано реальний суспільний зв’язок людей і явищ.

Можна сказати, що в процесі дослідження ми мусимо здійснити трансформацію реального соціального явища буття, оскільки воно чинить тиск на людей і відчувається ними, у форму знання. “Відносини, - писали К. Маркс і Ф. Енгельс в “Німецькій ідеології”, - стають в юриспруденції, політиці і т. ін. - в свідомості -поняттями” [Див.: 286, с. 100].

Іншими словами, в процесі дослідження треба відтворити в ідеальній формі певну систему реально існуючих суспільних відносин у горизонті організаційної свідомості і знайти засіб інтегрувати їх у несуперечливу цілісність. К. Маркс і Ф. Енгельс прямо вказували на те, що ідея, як продукт діяльності філософа, є всього лише уявний “еквівалент” реального відношення. “Відношення для філософів рівнозначне ідеї. Вони знають лише відношення “людини” до самої себе, і тому всі реальні відношення стають для них ідеями” [13, 99]. І поряд приводиться ще більш чітке визначення відношення як того, “що філософи називають ідеєю” [13, 99].

Це означає, що у ході філософського аналізу управління технічними, біологічними і соціальними системами ми маємо оперувати відповідними поняттями або ідеями, а у теорії загального управління дослідники для відтворення адекватних процесів мають використовувати термін “відношення”, наприклад, “об’єкт- об’єктні”, “суб’єкт-об’єктні” або “суб’єкт-суб’єктні”. Таким чином, якщо філософія управління вивчає принципи формування організаційного світогляду, свідомості, ідеології і культури, їх сутнісні характеристики, то загальна теорія управління вивчає фактичне різноманіття сфери управління, її історично швидкоплинні форми і конкретні способи організаційної взаємодії, тобто наука управління створює, систематизує і поширює знання про те, як здійснювати управлінську діяльність.

Для цього послідовно розкриємо і пропустимо через призму когнітивного аналізу зміст дискурсів управління технічними, біологічними і соціальними системами, оскільки усі вони разом утворюють онтологічні підвалини організаційної взаємодії, а їх життєдіяльність реалізується в інтегративній організменій формі, що притаманна винятково живій і розумній живій речовині, якщо навіть вона відчужена (наприклад, техніка) від її творця.

Багатоманітність значень поняття “дискурс управління технічними, біологічними і соціальними системами” у теорії і різні форми практичного використання феномена управління у таких протилежних сферах, як техніка, біологія і соціум, вимагають автентичної методології, яка здатна не лише фіксувати різні контексти, а й узагальнювати, впорядковувати, порівнювати їх і, зрештою, зводити у несуперечливу систему.

Тож, щоб не заплутатись у вирі ідей, концепцій і інших атрибутів семантичного поля, ми будемо, аналізуючи названі вище дискурси, контролювати лише декілька головних елементів, а саме:

а) наявність специфічного тіла відповідної сфери; б) мову, як носія процесів, що у ній реалізуються, і тому вона несе їхній зміст; в) ознаки організаційної єдності елементів у сфері - (техно-, біо-, соціо-) ценози і цілеспрямованого процесу їх саморозгортання - (техно-, біо-, соціо-) генези. Зауважимо, що генез - від грец. genesis - походження, виникнення, частина складних слів, що означає: пов’язаний з процесом утворення, виникнення (наприклад, філогенез) [122], ценоз - від грец. ιсаморегуляції планетарного соціального організму;

- аналіз теоретичного відтворення управління технічними, біологічними і соціальними системами у науковій спадщині.

Завершенням аналітичної роботи має бути порівняльний аналіз стану трьох систем управління технічними, біологічними і соціальними системами і вихід на пропозиції щодо остаточної концептуалізації нами напрацьованого матеріалу у ході дослідження.