Морфологічні розбіжності характеристик систем управління технічними, біологічнимиі соціальними системами

Завданням цього підрозділу є порівняльний аналіз морфологічних характеристик управління технічними, біологічними і соціальними системами. Для цього ми зведемо в одну таблицю елементи, що утворюють структуру соціального організму країни, який виступає диспозитивом - методологічним засобом інтеграції систем управління названих вище сфер людської життєдіяльності (Див.: Додаток В).

Почнемо наш аналіз з виділення суб’єкта і об’єкта управління технічними, біологічними і соціальними системами, оскільки вони є головними чинниками будь-якої системи управління.

В управлінні технічними системами провідним суб’єктом є оператор, інженер, диспетчер, управляюча машина (АСУ, АСУП). Вони це роблять за допомогою приладу, органу, підсистеми управління. Їх характеристики ми подали у попередньому викладі матеріалу. Складність такої системи визначається двома факторами: 1) розмірами системи, або загальною кількістю параметрів системи, що характеризують її стан; 2) складністю структури системи, що визначається загальною кількістю зв’язків між її елементами та їх різноманіттям [75, с. 76].

В управлінні біологічними системами таку роль виконує у колективі людей лідер громади/колективу. У зграї хижаків, стаді тварин або пташиному клині - вожак. Головним органом тут виступає рефлексивна система біологічного організму. Складність її визначається структурними рівнями біологічного організму, який має: клітинний, тканинний, органний і організмений рівні і відповідні гомеостати або підсистеми регуляції, про це ми подавали матеріал вище. Нервова та гуморальна системи регуляції, що мають біологічне походження, повністю упорядковують розвиток біологічного організму [76, c. 80].

У соціальних системах - суб’єктами управління є призначені керівники організацій, топ-менеджери, лідери громадських рухів і організацій або спеціалізовані колективні утворення - наприклад, парламент, міністерства, комісії.

Існує різниця у розташуванні органу управління. У технічних системах він розташований, як правило, зовні, у біологічних - всередині біологічного організму, а у соціальних - він має комбінований характер, оскільки управління приймають за двома варіантами: а) одноосібно керівники - це означає, що орган прийняття рішення має топологію аналогічно до біологічного організму і б) колективно - тоді органи прийняття рішень знаходяться поза системою.

Рівні управління також суттєво різняться між собою, наприклад, у першому випадку - це об’єктний і мережевий; у другому - клітинний, органний, організмений, надорганізмений, системний - популяції, біоценози, у третьому - особистісний, корпоративний, регіональний, галузевий, державний, наддержавний, континентальний, міжконтинентальний, транснаціональний, планетарний.

Об’єктами управління також виступають різні структури або процеси, якщо йдеться про функціональні системи, наприклад, суспільство. У технічній галузі об’єктами є технічні, технологічні, транспортні, енергетичні, управлінські процеси [76, c. 37]. Структура, що обслуговується у даному випадку стабільна, оскільки створена під умови певного середовища і реалізацію наперед визначених функцій. Остання обставина робить управління об’єктом обмеженим, і при зміні обставин потрібно переобладнувати прилад/орган управління такою системою. Принципами морфологічної побудови такого об’єкта є 3 фундаментальних принципи: розімкнене управління, замкнуте управління (зворотний зв’язок), компенсація відхилень/збурень [76, c.

У біологічних системах - це природний метаболізм. Метаболізм у біологічній структурі - це хімічні реакції, що виникають з моменту надходження в організм поживних речовин до моменту виділення в зовнішнє середовище кінцевих продуктів реакцій [314]. Це складний процес перетворення споживаної їжі в життєву енергію. У метаболізм залучені усі реакції, що протікають в живих клітинах, результатом яких є будівництво структур тканин і клітин. Тобто метаболізм можна розглядати, як процес обміну в організмі речовин і енергії.

Тип структури, що обслуговується системою управління - стабільний, обмежений біологічними законами та закономірностями термодинаміки. Принципи морфологічної побудови такого об’єкта закладені природою і діють автоматично.

Канали впливу на об’єкт - спеціальні комунікаційні канали інформаційного зв’язку. Вплив на об’єкт здійснюється каналами функціонування природного метаболізму.

У соціальних системах фактично об’єктом управління є соціальний метаболізм, що діє як фундаментальний механізм соціальної, зокрема й видової - організаційної взаємодії, що є взаємним обміном акторами соціально значимими цінностями у рамках конвенціальної нормативно-ціннісної системи з метою задоволення особистих потреб [407, с. 52]. Соціальний метаболізм - термін новий для суспільствознавства, тому надамо деякі коментарі. Зокрема, термін “обмін”, який використовується у сучасній науці дуже активно (згадати хоча б теорії обміну, комунікативні теорії, символічний інтеракціонізм тощо), доповнюється поняттям “метаболізму”, що походить з медицини, де він розглядається як сукупність усіх змін і перетворень речовин і енергії в організмі [344]. Останні десять-п’ятнадцять років цей термін “перекочував” у синергетичну парадигму і поширився у суспільних науках як “соціальний метаболізм”, що означає обмін матеріальними і духовними цінностями між спільнотами людей [303].

Дослідження мови, що є знаковою системою, нараховує сьогодні велику кількість праць як у галузі мовознавства, так і в сучасних комунікативних, психолінгвістичних і семіотичних теоріях.

Сьогодні одним із найпоширеніших напрямів на Заході є філософія мови, яка досліджує мову як ключ до розуміння мислення і знання (праці Я. Хинтіккі, Дж. Серла, Д. Даннета та ін.), а також комунікативна парадигма (К.-О. Апель, Ю. Габермас, Д. Бьолер, В. Кульман, П. Ульріх, М. Рідель та ін.).

В українській філософській думці також з’являються праці, присвячені дослідженню філософії мови (згадати хоча б підручник Ф. Бацевича “Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень” (2011) або ж монографію Н. Ашиток “Мовна картина світу в філософсько-освітньому аспекті” (2011) та ін.). Мова як засіб комунікації стає предметом дослідження у комунікативних теоріях (наприклад, символічний інтеракціонізм, теорії С. Лема, А. Соколова, В. Конецької, Р. Павільоніса, Л. Петрова та ін.).

Водночас, мову як засіб комунікації аналізують у контексті теорій обміну: міжкультурного (наприклад, дослідження О. Дводненко “Соціальна комунікація в контексті міжкультурного обміну” (2004), інформаційного обміну (наприклад, дисертація Ф. Розанова “Соціальна взаємодія як інформаційний обмін” (2010), інформаційного метаболізму (психологічні теорії соціоніки, психолінгвістика тощо).

Обміном, на думку більшості вчених, є і соціальний метаболізм, який аналізують як міжсистемний обмін у ресурсній, економічній, інформаційно-культурній сферах (В. Василькова) і визначають як інформаційний обмін, не вивчаючи, або ж ігноруючи речовинно-енергетичний обмін, що лежить в основі метаболізму в біології [302].

Тип структури, що обслуговується системою управління, може бути відкритим або штучно закритим.

Відкрите суспільство тлумачиться як суспільство творче й динамічне, засноване на ідеях ліберального плюралізму, гнучке щодо різноманітних змін і впливів, перейняте духом індивідуальної ініціативи, раціонального осягнення світу, критики й самокритики. Воно протиставляється закритому суспільству як враженому стагнацією, авторитаризмом, доведеним до магічних форм догматизмом, а також виразним переважанням соціально-масового начала над індивідуальним. Цей контрапункт є лейтмотивним для філософсько-історичних побудов К. Поппера, за якими розвиток сучасної цивілізації, започаткований “грецькою революцією” V-IV ст. до н. д., доводить переваги і перспективність відкритих суспільств (на кшталт давніх Афін чи сучасних західних демократій) над закритими (Спарта, царська Росія, фашистська Німеччина, СРСР часів сталінізму).

За сучасних умов, коли “марксистський штурм”, як зазначає Поппер у післямові до російського видання 1992 р. книги “Відкрите суспільство і його вороги”, зазнав краху, створилися умови для глобального історичного поступу в напрямі відкритого суспільства. До найважливіших положень попередньої універсалістської програми цього руху він відносить такі: 1) зміцнення свободи і усвідомлення відповідальності, що випливає з неї; 2) мир у всьому світі; 3) боротьба з бідністю; 4) боротьба з демографічним вибухом; 5) навчання ненасильства. Концепція суспільства відкритого і закритого, виражена, зокрема, і в наведених положеннях програми переходу до відкритого суспільства в планетарному масштабі, загалом відіграє конструктивну роль у позитивних культурно-історичних та соціально-політичних зрушеннях в сучасному суспільстві. Однак потенціал цієї концепції залишається значною мірою не тільки нереалізованим, а навіть незапитаним внаслідок труднощів операціоналізації її вузлових, вельми абстрактних та есеїстично викладених понять і певної заідеологізованості позицій автора.

Принципи морфологічної побудови такого об’єкта визначаються людиною, тому можуть бути авторитарного, демократичного або ліберального зразка.

Канали впливу - соціальний метаболізм з використанням штучних приладів і технологій, наприклад, ЗМІ, телебачення, психолінгвістичного програмування поведінки людини та ін.

У “Новой философской энциклопедии” Інституту філософії РАН так подані ці структури [350]. Відкрите суспільство - поняття, використовуване рядом західних соціально-філософських учень для позначення демократичних суспільств античної старовини і сучасності. Як правило, протиставляється традиційним суспільствам, а також тоталітарним політичним режимам. Виникло в 30-х рр. у філософії А. Бергсона. У праці “Два джерела моралі і релігії” відкрите суспільство виступало аналогом певного ідеального громадського устрою, що має “динамічну” мораль і релігію і складається з “моральних героїв”, гуманістично орієнтованих релігійних діячів, основною метою яких є не проблеми відтворення, збереження роду і т. ін., а благо усього людства.

Найбільшу популярність і поширення це поняття здобуло з виходом книги К. Поппера “Відкрите суспільство і його вороги”. У філософії Поппера відкрите суспільство розглядається в якості антипода традиційного за своєю суттю “закритого племінного суспільства”. Воно наділяється рисами, властивими сучасній західній демократії, ґрунтоване на інструментальній раціональності, десакралізації соціальних і політичних норм і процедур, можливості зміни соціального статусу його членів. Водночас Поппер знаходить приклади відкритого суспільства не лише в сьогоденні, але і у минулому. Першим прикладом подібного типу суспільства, на його думку, є Афіни часів Перикла, де уперше в історії соціуму виявилися задіяні можливості раціонального людського мислення, протиставлені відсталості звичаю і сакралізованій традиції. Найбільш важливою відмінністю відкритого суспільства від закритого, за Поппером, виступає можливість раціональної рефлексії з боку індивіда з приводу проблем, що постають перед ним, тоді як член закритого суспільства змушений діяти відповідно до санкціонованих і/або сакратизованих тим або іншим чином приписів. Закрите суспільство характеризується вірою в існування магічних табу, а відкрите суспільство є суспільством, в якому люди навчилися критично відноситися до табу і засновувати свої рішення на спільному обговоренні і можливостях власного інтелекту. Наявність такої раціонально-критичної установки дає можливість членам відкритого суспільства доцільно і свідомо направляти розвиток суспільства і, керуючись “технологією поступових соціальних перетворень”, формувати державні інститути відповідно до реальних потреб громадян. На думку Поппера, саме ця установка, властива сучасній західній цивілізації, і є кращим засобом від рецидивів авторитаризму і тоталітаризму у сучасному світі. Концептуальні побудови К. Поппера зробили істотний вплив на західну політичну філософію (на тлумачення відкритого суспільства Дж. Соросом) і на критику тоталітаризму в суспільно- політичній думці Заходу.

6.3.