Технократизм як світоглядно-ідеологічне забезпечення науково-технічного прогресу перехідного суспільства

Почнемо з аналізу дискурсу управління технічними системами. Йдеться про управління виробничими системами (УВС) і автоматизовані виробництва, автоматизовані підприємства, багатоманітність нечітких явищ і моделей, Інтернет, комп’ютерні мережі, космічні і військові об’єкти, залізниці, повітряне сполучення, атомні станції, котли, літаки, автомобілі.

Стан технічної сфери у філософській площині цікавить нас з погляду того, що наука і техніка здійснюють потужний вплив на усі сфери життя. Тому вони обумовлюють певний аспект розгляду множини філософських проблем сучасності. Саме про це свідчить вислів одного з найяскравіших філософів ХХ століття Карла Ясперса: “Техніка стала головною темою у спробах пізнати становище, у якому ми знаходимось” [571].

Ідеологія управління технічними системами є закономірним продуктом застосування філософії управління до техносфери. Світ створеної людиною техніки виявився настільки потужним, що він обумовив, особливо на початковому етапі, її специфічний світогляд - технократизм. Технократи вважають очевидним наступне. Людство в процесі нагромадження знань і інформації створило на планеті Земля штучне середовище існування стійких явищ природи - техногенних процесів. Це середовище технократи називають техносферою.

На початку статті “Питання про техніку” М. Хайдеггер підкреслює, що об’єктом розгляду філософії техніки є не просто феномен техніки, а саме суть техніки. При цьому він має на увазі не ту техніку, яка склалася, існує і піддається критиці, а “можливу”, тобто техніку, яка нас може влаштовувати в найближчій або більш віддаленій перспективі.

Іншим важливим положенням М. Хайдеггера є твердження про те, що сучасна техніка тісно пов’язана не лише з природничою наукою, але і ширше з метафізикою Нового часу; остання ж, за М. Хайдеггером, культивує ідеї суб’єктивізму і панування над світом. “Людський суб’єктивізм, пише М. Хайдеггер у доповіді “Час картини світу”, прочитаній в 1938 р., досягає в планетарному імперіалізмі технічно організованої людини свого вищого піку, з якого вона опускається в площину організованої одноманітності і облаштовується там. Ця одноманітність є найнадійнішим інструментом повної, тобто технічної влади над Землею” [528, с. 144].

Оскільки йдеться про другу природу, то ми маємо справу, відповідно, не з натуральною формою, в якій перебуває перша природа, а з формою перетвореною, причому двічі. Перший раз натуральна форма зазнає змін, відображаючись у свідомості людини, а другий - у суспільній свідомості. Таким чином, технократизм має дві форми: суб’єктивовану і об’єктивовану. Це принципове для нашого дослідження визначення існування двох видів форм технократизму [49].

Отже, послідовно розглянемо суб’єктивовану й об’єктивовану форми технократизму. Ясно, що перша з них притаманна управлінським кадрам, а друга - реалізується у ході процесів управління соціальним розвитком і застигає у його результатах. Якщо йдеться про освітянську галузь, то вона має специфіку, оскільки технократизм притаманний і менеджерам, і продукту їх діяльності - студентам, що стають новими носіями технократичного знання.

До суб’єктивованої форми технократизму ми відносимо архетипи, ідеї, віру, світогляд, мислення, знання, стереотипи, алгоритми, моделі та ін. Розглянемо їх більш ґрунтовно, оскільки це явище складається з існування саме таких дрібних і, на перший погляд, незначних форм технократизму.

У технократичному світогляді сучасного західного суспільства існують два підходи до аналізу дійсності. Перший є ідеалістичним (мрійливим). Технократ являє собою своєрідного інженера людських душ і суспільної свідомості. Для такого типу технократа був властивий масово-зрівняльний підхід до оцінки суспільних процесів. Метою технократичного світогляду була всеохоплююча індустріалізація і впровадження досягнень науково-технічного прогресу, як панацеї від всіх соціальних конфліктів, і метод побудови ідеального суспільства загального добробуту. Ідея підкорення сил природи.

Другий, більш сучасний, пов’язаний з періодом розвитку промислової революції - епохою електрики й массмедіа. Технократ на цьому етапі являв собою вершителя доль держав і світу. Метою технократичного світогляду було встановлення нового світового порядку, заснованого на достатку масового продукту, міжнародному поділі праці, відкритому інформаційному і торговельному просторі. Підсумком цього етапу розвитку промислової революції стала поява психологічного надламу в суспільній свідомості (понадперенапруга - ріст стресів, наркоманії, злочинності і тероризму), технологічного надламу в індустріальному просторі виробництва - нерівномірність, форсованість, зростання понадкатастрофічності (наслідки промислових катастроф збільшуються до небезпечних розмірів) і екологічного надламу (вичерпуються резерви самовідновлюваності біосфери планети). Ідея повного використання всієї могутності сил природи.

Нове розуміння технократизму (Петербурзька школа) пов’язане з новим етапом промислової революції - революції в засобах обробки, зберігання й передачі інформації.

Це ідея Галактичної Імперії, заснованої на єдності світу матерії, біосфери, техносфери і ноосфери (сфери розуму), і поширення цього гармонійного сполучення на доступний простір світобудови. Багато хто вважає, що відношення до людини, як до “гвинтика”, було характерним для сталінського режиму, а наразі таке відношення змінилося. Це глибока омана. Технократизм - “механічний” світогляд - є неминучим наслідком індустріального суспільства, незалежно від форми власності і політичного режиму.

Технократизм як світогляд виник із завоювання передових позицій технікою після ряду великих успіхів природничих наук у XVII-XVIII століттях. У середині ХІХ століття його прихильники об’єдналися на платформі позитивізму (основоположник цієї філософії - Огюст Конт), проголосивши вимогу перенести в соціогуманітарні дисципліни дослідницькі методи фізики і біології. З того часу технічні і економічні науки, які спираються на кількісні закони, позитивісти і технократи визнають корисними, а гуманітарні, включаючи і психологію, відносять до другорядних, тому що ці дисципліни користуються мовою якісних описів і не дають жодної реальної віддачі.

Марксизм як світогляд закріпив і поширив технократизм ідеологемою про примат матеріального виробництв. Які наслідки мала ця ідеологема для розбудови культури і освіти, ми знаємо не з письмових джерел, а з власного досвіду.

Іншою поширеною суб’єктивованою формою технократизму є технократичне мислення, яке зорієнтоване на вирішення гострих соціально-етичних проблем, насамперед, інженерно-технічними засобами [40].

Найбільш розповсюдженим продуктом суб’єктивованого мислення є ідеологія технократизму. Вона набула надзвичайного поширення у ході ХХ століття і нині рухається за інерцією, хоча зміст соціального світу кардинально оновився у ході наступу інформаційної цивілізації.

Технократи вважають за очевидне наступне. Людство в процесі нагромадження знань і інформації створило на планеті Земля штучне середовище існування стійких явищ природи - техногенних процесів. Це середовище технократи називають техносферою. Сучасна ідеологія технократичного мислення ґрунтується на науковому підході до вивчення процесів, які є супровідними до нагромадження інформації і розвитку техносфери.

Показано еволюційний спектр концепцій технократії, починаючи з ідеології техноцентристського мислення епохи промислового перевороту і закінчуючи інтерпретацією претензій експертів і надій на інформаційні ресурси комп’ютерних систем. З огляду на це, аналізуються соціально-моральні аспекти діяльності інженерно-технічних працівників.

У багатьох країнах технократизм проник в усі сфери суспільного життя і виявляється в них у різноманітних формах і варіантах. Наприклад, у сфері ціннісних орієнтацій Х. Сколімовськи виділяє “простодушно-технократичний” підхід, який заміняє фундаментальні цінності людського існування технічними (як рівноцінними), операціональними перевагами і максимізацією “цінностей за допомогою простих математичних функцій” [433, с.

Перший варіант. Нині нерідко технократію ототожнюють із “експертократією”. Ще в античну епоху софіст Протагор вважав, що (кожна) людина є мірою всіх речей (anthropos metron panton). Суб’єктивістську суть протагорівської формули нейтралізував Демокріт, який доводив, що мірою і суддею (експертом) всіх речей є не будь-яка людина, а людина знаюча - мудрець. У кінцевому підсумку людство передало функцію інтерпретатора міри речей фахівцеві-експертові в тій чи тій галузі знання. Довший час це здавалося справедливим. У середині ХХ століття, однак, виникають ситуації, у ході яких експерти зосереджують увагу на один раз завчених ними вузькоспеціальних і професійних методах і оцінках. Вони стають носіями однобоких підходів до вирішення важливих соціально-технічних завдань.

Виникають трагічні ситуації. У 2000 році інженер, провідний спеціаліст конструкторського бюро “Рубін”, замість комплексного професійно-технічного аналізу катастрофи на атомному підводному човні “Курськ” говорив про недоцільність підйому затонулого човна: “...я як інженер кажу вам, що на “Курську” загинули всі, і не варто даремно витрачати державні гроші на роботи з його підйому”. Він агресивно продемонстрував технократичну позицію. Представник КБ “Рубін” не вважав за необхідне професійно пояснити платникам податків, чому вони - інженери-конструктори - не передбачили (що визнав згодом Президент Росії В. Путін) у своєму проекті атомної субмарини відповідних її завданням резервів виживання і не розрахували реального спектру позаштатних ситуацій, для нейтралізації яких були зобов’язані спроектувати ефективні засоби їхньої ліквідації і екстреної евакуації екіпажу, який потрапив у катастрофу. Амбіційний інженер, навпаки, зайняв не властиву йому позицію чиновника - диктатора від економіки.

Поєднання цивільної і професійної відповідальності вимагає, щоб до діалогу, у ході якого приймаються професійні і соціально відповідальні рішення, крім експертів, залучалися представники інших галузей знання, зокрема, фахівці із суспільних наук, соціальної філософії, етики, юриспруденції, психології, екології. Але цього також недостатньо. Навіть всі вони разом не зможуть підмінити демократичне рішення громадян-платників податків.

Останні, звичайно, повинні враховувати думку технічних фахівців- експертів. Враховувати, але не вірити сліпо ні їхній думці, ні тим засобам, за допомогою яких подібні рішення приймаються. З огляду на це, сумнівними є спроби наділити експертними функціями багатоступінчасті комп’ютерні програми. Особливо, якщо на них покладають відповідальність за запуск ракет з термоядерними боєголовками. Так чи інакше, але в нас - громадян - “немає іншого вибору, як брати на себе відповідальність і ризик здійснювати розумно керований прогрес”, - пише німецький філософ Ханс Ленк у праці “Размышления о современной технике” [257, с. 175]. Інший представник німецької філософії техніки Ханс Йонас пропонує керуватися своєрідним категоричним імперативом інженерної етики майбутнього: “Вчиняй так, щоб наслідки твоїх же дій були сумісні з незмінним істинним людським буттям на Землі” [531, с. 406].

Другий варіант. Технократами часто називають осіб, які займають і сьогодні техноцентристські позиції. Вони орієнтуються на технічне вирішення будь-яких проблем і абсолютизують роль техніки у прийнятті подібних рішень. У сучасних промислово- розвинутих країнах техніка і технологія перетворюються на домінуючу вісь функціонування техносфери, а в майбутньому вони перетворяться на деміургічну спрямовуючу глобально-планетарний техноморфний комплекс, своєрідне техногенне “гетто”.

Творцям такого техноморфного комплексу притаманний так званий “технологічний імператив” [повеління], зміст якого полягає в наступному: роби все, що можна зробити для задоволення визначених потреб. У руслі цієї доктрини з’явилися гільйотина, “душогубки”, технології масового знищення людей. Деяких вчених і інженерів, що працювали над атомною бомбою, цікавило, за спогадами Лаура Фермі, тільки одне: спрацює чи не спрацює їхнє нове дітище як технічний об’єкт [501]. Не всі з них згодом підписали звернення про заборону подібної зброї. А деякі винахідники засобів масового знищення людей (типу Е. Теллера) навіть перетворилися на їхніх активних апологетів.

Техноцентризм (так зване “олюднення світу” технікою [287]) нерідко є формою професійного лицемірства, інструментом корисливого політиканства, призначення якого - дезорієнтувати суспільну думку, нав’язати суспільству пріоритетне фінансування морально сумнівних інженерно-технічних проектів. Ядерне лобі ніколи не хотіло втрачати привілейованого фінансового забезпечення своєї діяльності. Але в різні періоди це робилося по- різному. У 1960-і роки ядерники обіцяли залити людство морем практично безкоштовної енергії, а завалили... горами термоядерної зброї. Коли їхні аванси залишилися неоплаченими, вони висунули тезу про необхідність збереження ядерного паритету. У роки перебудови директори багатьох підприємств ВПК свідомо саботували конверсійні проекти. Наразі популярною є теза про необхідність збереження відповідних “національних” науково- інженерних шкіл, про запобігання відпливу військово-інженерних талантів закордон. Хоча при цьому йдеться про “інженерів” загалом, маються на увазі фахівці, які розробляють технології, що ініціюють ефекти “яскравіші тисячі зірок”. А останнім часом навіть заговорили про альтруїстичну (але зате таку затратну) підготовку до ракетно-ядерного бомбардування блукаючих космічних об’єктів.

Критикуючи суть техноцентристського кредо, Ханс Ленк пише, що “людина не має права виробляти все те, що вона здатна виробити, і не має права застосовувати на практиці все те, що вона може зробити. Заклик “вміти” містить у собі “повинна робити” і зовсім не є етичною заповіддю, і загалом не повинно існувати жодного, нічим не обмеженого, “технічного імперативу”... Дійсною заповіддю розуму, - продовжує він, - є: мудре регулювання, самоконтроль і помірність” [257, с. 173-174].

ХХ століття показало, що в проблемі відповідальності інженера перед історією і людством варто відрізняти позицію “винахідника” як “чистого” дослідника від позиції інженера-практика. Але не варто абсолютизувати ні ту, ні ту і, насамперед, не випускати з виду відповідальності винахідника за створювану ним “техніку”. Прогресуюче обезлюднення технічної діяльності, на жаль, породжує думку, відповідно до якої сучасне індустріальне суспільство неминуче формує “інструментально-техніцистський розум” інженерно-технічних працівників. Вітчизняні фахівці зазначають, що “інженер з “інструментальним розумом” може діяти як позбавлений гнучкого і нормального людського інтелекту робот, який жодним чином не зважає на людину і підпорядковує все інтересам техніки і виробництва. Такий “нелюдяний” інженер, на думку критиків концепції “інструментального розуму”, являє величезну “технократичну” небезпеку для суспільства” [505, с. 16].

З огляду на проблему відповідальності ІТР, у літературі підкреслюється, що технічні фахівці, “інженери і представники природничих і точних наук у промисловості і управлінні суспільством не є “агентами” якогось технологічного імперіалізму, не є прихильниками технологічного імперативу, гасла якого закликають: “Роби все, що можна зробити! Виробляй все, що можна виробити!” Технічна інтелігенція зобов’язана відкинути подібні заклики, “і не тільки тому, що здійснити це неможливо, але і з розумних міркувань перешкодити сваволі в технічній та інженерній діяльності” [257, с. 23].

Об’єктивована форма технократизму також достатньо розвинена у світі. Її прикладами можуть бути прошарки технічної інтелігенції, які є носіями технократичної ідеології, або так звана технократія, соціальні системи, що вибудувані на основі ідеології технократизму, зрештою, технократична етика, що слугує імперативом і нормативною системою певного зразка поведінки і дії. Зразків об’єктивованої форми можна привести багато.

Найбільш поширеною формою існування технократизму, до якої надто чутливо відноситься увесь соціальний світ, зокрема і освітяни, є так звана технократія та її новий вид - комп’ютерократія. Життя нормальної людини із часів Аристотеля допускає не тільки професійну творчість, але і постійну орієнтацію на творення добра. Сучасні ж технічні, економічні і соціально- політичні реалії свідчать про інше: комп’ютерні технології, можливо, будуть обслуговувати не нормальні людські, а політичні інтереси фінансових груп, пов’язаних, насамперед, з виробництвом інформації. Це відбудеться тому, що “у постіндустріальному суспільстві ні земля, ні капітал не є факторами, що лімітують. Такою у сучасному виробництві є інформація. Тому політична і економічна влада переходить до виробників інформації” [462, с. 398]. Комп’ютерократія цих кіл проявляється у спробах пристосувати законодавство, яке жорстко детермінується мовами й алгоритмами програмування, до вимог, що нав’язують суспільству правила збору, зберігання, поширення і користування інформацією, які випливають зі специфіки розвитку комп’ютерних технологій, електронно-цифрової техніки і комунікаційних мереж.

Тенденція комп’ютерократії загострює проблему захисту приватної інформаційної таємниці громадян, підвищує небезпеку тотального комп’ютерократичного контролю за особистістю у формі несанкціонованого законом використання персональних даних про особисте життя громадян. “Коли така кібернетизована держава “схопиться”, як схоплюється крижана шуга або бетон, то буде, строго кажучи, уже занадто пізно шукати дорогу назад - до вільного людського суспільства”, - цілком справедливо зазначає Ж. Еллюль [559, с. 151].

Таким чином, якщо впродовж майже усього ХХ століття світова спільнота знаходилась у полоні “залізної людини”, то початок ХХІ століття свідчить про те, що вона може опинитися у тенетах комп’ютерократії, яка швидко насувається за допомогою масованої атаки на людину шляхом віртуалізації її свідомості.

Виявити притаманний цій сфері провідний світогляд менеджерів є зовсім нескладною операцією, оскільки нам дуже добре відоме явище технократизму в управлінні не тільки технічною сферою, але й суспільством. Як добре відомі й негативні наслідки гіперболізації технократичного світогляду менеджерів, що керують соціальними системами, у яких особистість на практиці перетворилась на людину-гвинтика.

Існує два різновиди форм технократизму: один з них має суб’єктивоване походження, а другий - об’єктивоване. До першого різновиду ми відносимо ідеологію, мислення, світогляд, віру, стереотипи, моделі та ін., а до другого - технократію як носія технократизму, специфічний тип соціальних систем, наприклад, так звану “технічну державу”, зрештою, специфічну ціннісно- нормативну етику та ін. Сутність технократизму полягає у запровадженні специфічних дій і алгоритмів поведінки у будь-яких сферах життєдіяльності людини. Особливо чітко і агресивно він проявляється у застосуванні принципів технократичного управління соціальними процесами, жорсткому переслідуванні людиною власних намічених цілей розвитку, у зневазі до особистості і перетворенням її на гвинтика соціальної машини.

Технократизм як ідеологія почав суттєво впливати на соціальні системи і особистість на початку ХХ століття, що зафіксовано появою технологічного детермінізму, завдяки якому технічне знання, особливо його технологічна складова, почали використовувати як методологію управління соціальними процесами, що привело до намагання створити “технічну державу”. Але ідеологію технократії та її наслідки для нашої життєдіяльності ми розглянемо у наступному підрозділі.

Природа явища - третя категорія речовини в біосфері, за В. Вернадським, - це біокосна речовина. Сюди він зараховував комплекс взаємодіючих живої і косної речовин. Їх вивченням займається технічна кібернетика - галузь науки, що вивчає технічні системи управління [474]. Найважливіші напрями досліджень - розробка і створення автоматичних і автоматизованих систем управління, а також автоматичних пристроїв і комплексів для передачі, опрацювання і зберігання інформації. Один з найважливіших її напрямів - розробка і створення різних автоматичних пристроїв: технологічних (наприклад, верстатів- автоматів, автоматичних регуляторів та ін.), вимірювальних (автоматичних датчиків, реєстраторів, вимірювальних комплексів), інформаційних (обчислювальних машин, що управляють).

Сутність управління технічними системами полягає в утриманні їх у визначеному діапазоні функціонування. Тобто це підтримка постійного значення певного параметра / параметрів або пристосування до середовища, що змінюється за визначеним алгоритмом [75, с. 77]. Порушення організаційних параметрів виходить назовні техногенними катастрофами. Тут достатньо навести приклади з атомними електростанціями України і Японії, численні зіткненням морських суден і автомобілів, виходом з-під контролю інших технічних приладів.

Зміст управління світом техніки зводиться до сукупності організаційних процесів “стикування” систем машин між собою і утворення специфічних мереж, аж до породження мережевого суспільства, а також опосередкування організаційної взаємодії людини і техніки між собою.

Зміст настільки багатогранний, і він охоплює усі складові життя людини, що інвентаризувати усі взаємодії людини і техніки, а, тим паче, різних технічних систем між собою, не є можливим. Зміст процесів управління технічними системами викладений у регламентах роботи і рецептурах споживання, посадових інструкціях менеджерів і професійних обов’язках спеціалістів.

Це стосується й сфери військової діяльності, у якій усе відбувається навпаки, задаються нормативи поведінки руйнації суспільних, військових, дипломатичних відносин противника. Виходить так, що сфери буття людини нібито різні і спрямованість дії управлінця - прямо протилежна організації нормального громадського життя, але зміст залишається один і той же. При цьому організаційна діяльність командира військових підрозділів є найбільш регламентованою документами і технічними можливостями технічних систем, наприклад, керівництво підводними човнами, літаками.

Форми управління технічними системами на відмінну від управління біологічними і соціальними системами, яким притаманні екологічна і культурологічна парадигми, діє принципово інша парадигма - технологічна, тому є сенс розрізняти наступні форми управління технічними системами: а) ручні, б) автоматичні, в) автоматизовані (людина в управлінні).

Найбільш бажаною є, звичайно, автоматична форма управління, оскільки вона зменшує ризики негативного прояву психологічного чинника, тобто помилок людини. Склалася навіть особлива теорія автоматичного управління (ТАУ), що обслуговує цю форму управління технічними системами.

Сучасні системи зі зворотним зв’язком на виході дозволяють розробляти регулятори для складних систем з багатоканальними входами і виходами, розв’язавши матричні розрахункові рівняння на цифровому комп’ютері [Див. : 54].

Відповідно до стандартного підходу систему можна точно описати за допомогою математичної моделі. При розробці стійких сучасних систем значну частину інтуїції з класичних методів управління можна тепер застосувати в сучасних багатовимірних системах.

За існуючих досягнень в теорії цифрового управління та дискретних системах, сучасні засоби максимально відповідають розробці систем управління, які можна застосовувати на мікропроцесорах. Це дозволяє впроваджувати динамічні характеристики контролерів, які більш складні та більш ефективні, ніж прості ПІД-регулятори та інтегро-диференціюючі структури класичних засобів управління.

Системи автоматизованого управляння - один з найбільш комплексних напрямів проектування систем управління. Наприклад, до розробки систем для управління технологічними хімічними процесами з самого початку будуть залучені інженери різної спеціалізації. Інженер-механік визначить та розробить більшість деталей машини, а інженер-електротехнік знатиме, як слід з’єднати всі ці складні деталі, які необхідні види датчиків та приводів, а також як функціонуватиме весь механізм. Привод - це пристрій для приведення в дію механізму, наприклад, двигуна постійного струму. Інженер-хімік визначить час реакції певних хімічних речовин та оптимальну температуру й тиск для процесів. Інженер програмного забезпечення об’єднає всі технічні умови й створить програмне забезпечення, яке відповідатиме функціональним вимогам всіх інших інженерів. Всі ці інженери повинні спілкуватися перед і під час проекту, при цьому кожен має знати мову проектування систем управління.

3.2.