Формування загальної теорії управління як соціальна проблема сучасності

Мета уточнення багатовимірного поняття “формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами як соціальної проблеми сучасності” полягає у поясненні природи, сутності, змісту, структури, форми виявлення, механізму і умов виникнення та розробки загальної теорії управління у структурі планетарного соціального організму [53].

Складність сприйняття поняття “соціальна проблема управління” полягає в розумінні прикметника “соціальна”. Виходом є аналіз “соціального” як явища, що “проявляється в бутті як тотальний процес обміну діяльністю між людьми, що виявляє і утверджує себе на практиці шляхом колективізму” [45, с. 139]. Водночас зміст соціальної реальності неможливо уявити існуючим без специфічної соціальної структури, що формалізує і зберігає в цілісності потоки речовини, енергії та інформації, доки вони знаходяться в соціальному просторі і здійснюються у вимірі соціального часу. Організаційною формою для забезпечення нормальної течії соціального життя є соціальний організм. У такому вимірі сенс поняття “організм” уявляється тут “як велика архітектонічна споруда, як ієрогліф розуму, що проявляє себе в дійсності” [114, с. 322].

Вважаємо за необхідне надати наступне робоче визначення поняттю “формування загальної теорії управління як соціальна проблема”: соціальна проблема - це форма існування та вираження протиріччя між уже назрілою необхідністю визначених суспільних дій - суспільної потреби мати зрілу загальну теорію управління щодо внутрішнього та зовнішнього стану сучасної системи управління технічними, біологічними і соціальними системами - та недостатніми ще умовами назрілої потреби її реалізації у складі саморозгортання планетарного соціального організму.

До елементів, сукупність яких вибудовує кістяк соціальної проблеми, відносяться: соціальна необхідність, соціальна потреба, соціальний інтерес, зрештою, соціальне протиріччя. Саме перелічені елементи складають архітектоніку формування загальної теорії управління як соціальної проблеми і “надають” їй такого фундаментального атрибута, як об’єктивний характер.

Найбільш глибокою внутрішньою основою проблеми є соціальна (суспільна, історична) необхідність, в порівнянні з якою проблема управління технічними, біологічними і соціальними системами виступає як специфічна для соціального життя форма її існування та вираження. Як пише М. Пилипенко, “необхідність за визначених умов - це річ, явище, предмет у їхньому загальному зв’язку, вираз переважно внутрішніх, стійких, повторюваних, загальних відносин дійсності, основного напрямку її розвитку” [362, с. 82].

Але неминучість є лише одним із видів існування необхідності. Є й інший її вид - потреба. Щодо цього, то В. Тугарінов стверджував: “Поняття необхідності має два сенси: сенс неминучості і сенс потреби” [484, с. 105]. Окрім того, соціальна потреба, що виражає відносини системи управління до соціального організму країни як середовища свого існування, виражає тим самим і своє ставлення до інших його елементів, які слід розглядати умовами її існування. “Наші потреби, - слушно писав К. Маркс, - породжуються суспільством, мають суспільний характер” [285, с. 446].

Як будь-яке самодостатнє соціальне утворення, що існує в рамках соціального організму країни, система управління як провідна потреба має забезпечення своєї онтологічної цілісності та функціонального благополуччя, які гарантуються на етапі сталого розвитку гомеостазом, а на етапі трансформації до якісно нового стану цілого - гомеорезом соціального цілого.

На наступній стадії свого руху явище “соціальна проблема” ніби відривається від свого носія - соціального організму країни - й знаходить своє безпосереднє втілення у зовнішньому середовищі.

У такому вигляді потреби соціального цілого оформлені як його, соціального цілого, інтерес. І цим вони, соціальний організм країни та його система управління, поєднуються. Таке поєднання є нічим іншим, як загальним соціальним інтересом. Тут важливо підкреслити, що: “загальний інтерес існує, - як писали К. Маркс і Ф. Енгельс у “Німецькій ідеології”, - не тільки в уявленні, як “загальне”, але понад усе він існує в дійсності як взаємна залежність індивідів, між якими поділена праця” [286, с. 31].

Отже, іманентний зв’язок між системою управління і соціальним організмом країни має діяльнісну основу, бо кожен з них має отримати діяльність від іншого і повинен сам надати іншому діяльність певної якості. Взаємозв’язок шляхом діяльності є сталим процесом, за допомогою якого відбувається відтворення системи сталих суспільних відносин.

Таким чином, соціальна проблема з’являється й визнається майже одностайно саме у той момент, коли система управління перестає обслуговувати загальні інтереси населення країни. Наразі - це відтворення на більш високій семантичній основі громадянського суспільства, наукове та кадрове забезпечення державотворчого процесу та розбудова соціально орієнтованої економіки України. І випливає вона із розходження між змістом, спрямованістю та характером діяльності головних верств населення країни і якістю функціонування системи управління.

На цьому підґрунті формується соціальне протиріччя, яке ми розглядаємо як онтологічну основу проблеми системи управління. Отже, протиріччя - це особливий, розчленований на дві протилежності, стан соціальної проблеми. Протиріччя включене у весь процес руху проблеми - від зародження до її вирішення. Тому про протиріччя, що лежить в її основі, можна говорити, як про стрижень та таємницю соціальної проблеми.

Різноманіття типів протиріч детермінує різноманіття типів проблем. Наразі ми наближаємося до питання про можливість тлумачення соціальної проблеми системи управління у широкому та вузькому сенсі. Коли ми визначаємо проблему як форму існування та вираження необхідності для системи управління здійснити певний вид діяльності, то ми говоримо про суспільну проблему в широкому сенсі слова. У вузькому сенсі поняття проблеми системи управління розглядається вже як одна сторона розвитку суспільного протиріччя. Другою стороною виступають суспільні умови.

Як висновок, з огляду на розглянуте нами вище, можна стверджувати, що розвиток або саморозгортання соціальної проблеми системи управління здійснюється по лінії: необхідність - потреба - інтерес - протиріччя. Г острота протиріччя свідчить про зрілість соціальної проблеми.

Тепер постало питання про зміст соціальної проблеми системи управління соціального цілого. Специфіка його змісту полягає в тому, що система управління - це не морфологічно відокремлений від середовища об’єкт, а функціональний орган у структурі соціального організму країни. Як випливає з процесуальної природи цього явища, зміст соціальних проблем пов’язується з процесами деформації та саморозпаду, дисфункціями, аритмією та дисгармонією, які спостерігаються на етапі функціонування системи управління у складі соціального організму країни.

Зміст соціальної проблеми системи управління своїми визначеннями, характеристиками, структурою, рухом, висловлюючись мовою Г. Гегеля, зобов’язаний умовам. Умови немовби трансформують свій зміст у соціальну проблему. Проблема виступає як таке, що обумовлене. Умови, водночас, формують поведінку системи управління. Трансформація змісту зовнішніх умов у соціальну проблему веде до видозміни або збагачення функцій системи управління. Цей процес має два типи прояву. Перший тип - видозміна тих, що вже є, а другий - поява принципово нових видів організаційної діяльності. Водночас, тут варто підкреслити, що умови виступають засобами вирішення соціальних проблем системи управління.

Отже, зміст соціальної проблеми розкривається як сукупність вимог системи управління до себе або до соціального організму країни та окремих його підрозділів, наприклад, економіки, соціальної сфери, політики, ідеології або їхні якості функціонування, спрямованості, характеру та масштабу.

Кожен з елементів соціальної проблеми має такий атрибут, як вимоги, що складають остов змісту соціальної проблеми, є її онтологічною основою. По-перше, така основа має соціальну природу, по-друге, - безпосередньо пов’язана з системою управління, по-третє, - має морфологічний та функціональний

вимір, по-четверте, - виходить на формування особистості та суспільства, по-п’яте, - відповідає вищому або організменому рівню складності взаємозв’язків між особистістю та суспільством.

Зміст соціальної проблеми тісно пов’язаний, як відомо, з формою, до якої належить усе певне. Форма соціальної проблеми, таким чином, - це зміст, що просто утримується у фіксованому вигляді і завдяки цьому стає доступним для спостереження дослідником.

Форма соціальної проблеми з’являється, як відомо, перед дослідником у бутті. На етапі розгортання вона обов’язково “захопить” протилежну частину й викличе до життя відповідну суб’єктивну або об’єктивну форму. На етапі функціонування буття соціальної проблеми протікає як динамічна рівновага між протилежностями, поки одна з них не почне домінувати над іншою. На етапі розвитку буття соціальної проблеми набуває однієї з форм “зняття” протиріччя. Це три фази саморуху поняття “проблема”, до якого ми ще змушені будемо повернутись.

Рух соціальної проблеми системи управління складається з руху протиріччя рівнями існування соціального світу. На практиці вже давно створився певний стереотип сприймання лінії руху розвитку протиріч: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт. Таким чином, рух соціальної проблеми охоплює усі три рівні буття соціального світу: мікрорівень, макрорівень і мегарівень. Водночас рух уваги дослідників до осягнення сутності соціальної проблеми на практиці здійснюється у зворотному напрямку.

Соціальна проблема системи управління має свою структуру, оскільки зміст, що складається з елементів, не може перебувати в неструктурованому вигляді. Головними зв’язками цієї структури є взаємовідносини: внутрішніх основ, вимог, умов виникнення, умов вирішення, наслідку діяльності людей з вирішення соціальної проблеми вищої школи. При цьому головними відносинами структури проблеми є відношення між її вимогами, умовами виникнення та умовами вирішення.

Структура соціальної проблеми завжди забезпечує її головну функцію, яка полягає у регулятивному впливові на поведінку людей. Оскільки соціальна проблема є певною системою, то вона є системою регуляторів. Зрозуміло, що регулятивними властивостями володіє, тією чи іншою мірою, кожен з елементів проблеми. Зрозуміло, що сила та роль кожного з регуляторів різні.

Соціальна проблема системи управління здійснює свої вимоги до соціального організму й через такі форми вираження соціальної необхідності, як: соціальна норма, принцип, повинність, обов’язок, місія, зобов’язання. Послідовність регулятивної дії соціальних законів наступна: вимоги соціальних законів проявляються через вимоги проблем, вимоги проблем через вимоги соціальних норм тощо.

Виходячи з щойно розглянутого, можна дати більш розширене визначення сутності поняття “соціальна проблема системи управління”. На наш погляд, соціальна проблема системи управління - це форма існування та вираження необхідності для системи управління тривало здійснювати специфічну регуляційну діяльність, без якої неможливо забезпечити творення та відтворення органічної сукупності суспільних відносин на кожному з етапів саморозгортання соціального організму країни.

Зрозуміло, що на кожному з цих етапів систему управління чекає “свій” набір соціальних проблем. І вона має бути готовою розробляти заходи для їхнього вирішення. “Історично неможливо, - підкреслював Ф. Енгельс, - щоб суспільству, що стоїть на нижчому ступені економічного розвитку, довелось вирішувати задачі та конфлікти, які виникли і могли виникнути лише в суспільстві, що стоїть на більш високому ступені розвитку” [563, с. 445].

При цьому, як свідчить теоретичний аналіз, варто детальніше дослідити інші складові головного відношення її структури, окрім вимог (змісту) соціальної проблеми, а саме: умови виникнення та умови вирішення.

Водночас підкреслимо, що умови формування та умови вирішення проблеми різняться між собою не тільки в часі, а й тим, що перші є можливістю других, що перші - необхідні і недостатні умови, а другі - необхідні і достатні. Окрім того, умови виникнення проблем - не вибираються, а деякі умови вирішення можуть вибиратися, тому що одну й ту саму проблему можна вирішити за допомогою різних засобів.

Щоб пояснити генезис соціальних проблем, необхідно показати походження, виникнення, а у більш широкому значенні - зародження та наступний процес їхнього розвитку у структурі системи управління.

Вивчаючи генезис соціальної проблеми управління, потрібно виходити з того, що вона, як соціальне явище, детермінується двома чинниками: підставою та умовами. При цьому підстава породжує зміст соціального органу, який є відносно самостійним агентом соціального процесу, умови квантують його у специфічні вузли. Інакше кажучи, це означатиме, що сама проблема виникає за рахунок руху підстави, а розмір проблеми - за рахунок умов, що склалися на певний момент і у певному місці. Тут є і зворотний рух. Якщо умови потребують від системи вищої школи певних змін, то вона може здійснити їх, тільки спираючись на можливості підстави.

З огляду на це, у ході генетичного аналізу варто бути гранично уважним при розведенні підстави і умов, бо це дуже складне завдання, оскільки діалектичне “перетворення” умови на зумовлене, причини - на наслідок, загального - на особливе, підстави - на результат є загальним законом формування цілісних систем - від космологічних до соціальних.

Під підставою формування соціальних проблем управління треба розглядати науку як сферу духовного виробництва, теоретичної діяльності людини, функція якої полягає у виробленні та систематизації знань про дійсність, доведення їхнього розуміння до законів, а у практичному вимірі - до формулювання принципів організаційної поведінки особистості відповідно до логіки саморозгортання родового життя людей.

Наразі варто перейти до стислої характеристики умов, як чинника детермінації соціальних проблем або змін у системі управління. Оцінюючи умови детермінації соціальних проблем управління, ми виходимо з того, що явище, яке розгортається у соціальному організмі країни або його складових - особистості та суспільстві, ще має набути функцію, визначення (властивість) умови щодо проблеми управління. Це значить, що одне соціальне явище, наприклад, розбудова соціально орієнтованої економіки, має властивість слугувати іншому явищу - системі управління, здійснювати функцію умов виникнення соціальної проблеми, а друге - не має такої властивості. З цього приводу Г. Гегель писав: “Коли ми говоримо про умови існування якоїсь речі, то під цим розуміємо двоїстість: по-перше, певне наявне буття, певне існування цього безпосереднього і, по-друге, призначення цього безпосереднього бути знятим і слугувати для здійснення другого”[117, с. 245].

У першому наближенні умови формування соціальної проблеми управління можна охарактеризувати як соціальне явище, що впливає на її виникнення, існування, розвиток та вирішення. Насамперед, вони тлумачаться у широкому та вузькому смислах. У широкому смислі соціальне явище означає явище (процес, річ, відношення, діяльність і т. ін.), що веде до появи проблем у системі управління. У вузькому - явище, що необхідне для виникнення, існування або зміни управління суспільством.

Відомо, що якості явища не виникають з його відношення до інших явищ. Вони притаманні самому явищу, що у цьому випадку детерміноване смислогенезом. Але без таких відношень неможливо їх виявити. Кожне явище являє собою комплекс відношень його елементів, який вступає, насамперед, у відносини з системою управління, завдяки чому здійснюється функція слугувати проблемі. Поняття “умова проблеми” диктує саме цю службову роль явища щодо проблеми.

По-друге, якщо певний процес у соціальному організмі країни стає умовою для появи проблеми у системі управління, це означає, що між ними сформувався цілий комплекс зв’язків та стосунків. Зв’язок явища та проблеми проявляється у системі зв’язків їхніх елементів. Умова є формою вираження цього зв’язку, причому негативного, або руйнівного за характером.

По-третє, варто зауважити, що не весь зміст соціальних умов, тобто умов життєдіяльності соціального організму країни, включається у зміст умов проблеми. “Умови, - пише Геґель, - являють собою певний розкиданий матеріал, що чекає і вимагає свого застосування” [113, с. 150].

Ми вважаємо, що умови, які детермінують появу соціальних проблем у системі управління, можуть бути, як мінімум, двох видів, а саме: первинні і вторинні.

Механізм впливу первинних умов системи суспільних відносин, які складають соціальний організм країни, на систему управління можна розкрити, спираючись на праці К. Маркса, в яких обґрунтовано діалектику перетворення системи у цілісність [284, с. 229]. Безумовно, що саме цим шляхом розвивається система управління, бо у структурі одного й того самого соціального організму країни не може бути винятків для однакових за походженням органів. У цьому контексті система управління має аналогічні характеристики з економічною, соціальною, політичною та ідеологічною системами.

Зрештою, розглянемо вплив вторинних умов на формування соціальних проблем управління. Вони пов’язані зі станом планетарного соціального середовища, що слугує полем можливого розвитку уже тепер соціального організму будь-якої країни. Процеси глобалізації, що спостерігаються у розвитку світової спільноти, становлення єдиного організаційного простору, універсалізація технологій та створення інформаційних систем типу Інтернету формують сукупність проблем для управління не стільки матеріального, технічного або фінансового плану, скільки кадрового та психологічного походження.

Механізм впливу вторинних умов на формування проблем діє у фоновому режимі. Це означає, що він змінює первинні умови, надаючи їм певного характеру та швидкості течії процесів, що згодом впливає на систему управління. Тому, в одному випадку, вони, вторинні умови, уповільнюють хід задоволення потреб управління, і на цьому підґрунті додатково виникають проблеми, у другому, - пред’являють принципово нові вимоги до неї і та, намагаючись виконати їх, формує у собі потреби, які нічим задовольнити, оскільки умови вирішення ще відсутні або тільки складаються.

Отже, варто зауважити, що вторинні умови можна було б і не розглядати під таким кутом зору, якби не одна обставина. Вона полягає у тому, що сучасна світова спільнота, тобто захід і схід водночас, живе у транзитних соціумах. Це означає, по-перше, що розбудова національної системи управління без урахування світової тенденції в осягненні смислогенезу має великий ризик знову опинитися на узбіччі загальнореволюційного процесу, а по-друге, копіювати закордонний досвід без урахування логіки розгортання національної системи управління неприпустимо.

Сформувати соціальну проблему системи управління - означає сформувати головне відношення її структури, а саме: формалізувати вимоги або потреби системи управління, умови їхнього формування та умови вирішення. При цьому структура проблеми - це така складова частина системи численних характеристик проблеми, яка являє собою інваріантний аспект проблеми, стійке у ній і тому дещо відокремлене від явищ, що детермінують проблему. Водночас зміни у проблемі відбуваються як під впливом довкілля, так і під впливом автономних вимог проблеми. Аналогічна справа з явищами, які стають умовами вирішення проблем.

Формування проблеми відбувається, як відомо, трьома етапами. Алгоритм саморозгортання поняття “проблема”, як рух сутності цілого, проаналізовано у гегелівському вченні про науку логіки [112].

Рис. 1.2.1. Структура поняття “соціальна проблема системи управління”

До морфологічних проблем системи управління відносяться ті проблеми, що стосуються структури або “устрою” її як відносно самостійного утворення. Так, наприклад, морфологічні деформації мають місце у випадку недостатнього фінансування системи управління. Це добре відомо. Крім того, треба згадати, скільки проблем у нас виникло з введенням у дію нових законодавчих актів, наприклад, податкового, кримінального кодексів.

До функціональних проблем системи управління відносяться ті проблеми, що стосуються її функціональних властивостей. Їх ми можемо спостерігати та вимірювати через розбалансування якісних та кількісних показників розвитку галузей народного господарства, аритмію, дисфункції та диспропорції у соціальному організмі країни.

За джерелами походження такі протиріччя виникають: по- перше, між якісно тотожними елементами системи управління; по­друге, між функціонально диференційованими її елементами; по- третє, між функціонально протилежними елементами системи.

Функціональний розлад у системі управління можна усунути шляхом активної та цілераціональної діяльності системи управління країни. Але тут є дві умови, які суттєво впливають на якість вирішення розладу. Перша з них - це наявність розвиненого зворотного зв’язку в системі управління організаційною діяльністю. Друга - це бюрократизація системи управління, бо, як будь-яке самостійне ціле, вона може поставити особисті інтереси вище суспільних і бути глухою до вимог суспільства.

Соціальні проблеми, як морфологічного, так і функціонального походження, водночас можна класифікувати у загальноеволюційному процесі як співвідношення між старим та новим. Протиріччя типу “старе - нове” - це протиріччя поступального розвитку, протиріччя зростання. Їхнє вирішення означає виникнення нових можливостей, нових стимулів та рушійних сил. Тому логічно, що саме вони складають основу аналізу при пошуку джерел подальшого розвитку системи управління.

Таким чином, проблеми у системі управління виникають двома шляхами. Один з яких пов’язується нами із смислогенезом як явищем космічного походження і незалежним від суб’єкта історичної дії. Наука, що спочатку нами розглядалась як підстава формування проблем управління, у недалекому майбутньому може інтегруватися не тільки з навчанням та вихованням у єдиний освітянський процес, про що сьогодні йде мова, а й захопити у свій вир систему управління. Це варто вважати закономірністю глобалізаційного походження.

Другий шлях - це тиск на систему управління з боку громадянського суспільства, яке нині інтенсивно трансформується в континентальну та планетарну цілісність. Саме ці соціальні структури створюють умови, що формують проблеми у структурі та функціонуванні системи управління, визначають морфологічні та функціональні її характеристики.

Підсумовуючи викладене вище, робимо висновок, що соціальна проблема у структурі системи управління остаточно сформована, коли викристалізувалось головне її структурне протиріччя, а саме: вимоги, умови виникнення та умови вирішення. Дві складові ми вже розглянули, а наразі розглянемо умови вирішення соціальних проблем системи управління.

Щоб розглянути специфіку умов вирішення соціальних проблем управління, необхідно зазначити два моменти: по-перше, провести більш глибоку лінію між умовами виникнення та умовами вирішення соціальних проблем управління, а по-друге, уточнити світоглядно-методологічні та ідеологічні передумови вирішення соціальних проблем управління.

Соціальна проблема формує новий зміст, який наповнює систему управління позитивним матеріалом на підставі створеного ідеалу. При цьому негативний матеріал, що деформував процеси, відносини, зв’язки в соціальному органі, зменшується в обсязі та впливі на ціле. Орган оживає, починається фаза оздоровлення та підйому в розвитку.

Далі проаналізуємо світоглядні, ідеологічні та методологічні передумови вирішення проблем управління. Проблематика нашого дослідження є фактично створення умов формування загальної теорії управління. Тут найважливішим моментом, без якого принципово неможливо вирішити жодну з проблем управління, яка формується на певному етапі її визрівання та розвитку, є усвідомлення цієї проблеми особистостями, партіями, парламентаріями, керівництвом галузі та держави, зрештою, населенням країни. І це - безперечно, оскільки добре відомо, що усе, що спонукає людину до дії, обов’язково повинно пройти через її свідомість [562, с. 290].

Умови вирішення проблем водночас виконують роль засобів їхнього вирішення. Під засобами людської діяльності нерідко розуміються саме її умови. К. Маркс, аналізуючи структуру процесу праці, писав: “Крім тих речей, завдяки яким праця впливає на предмет праці і які тому так чи інакше слугують провідниками її діяльності, у більш широкому сенсі до засобів процесу праці відносяться усі матеріальні умови, необхідні загалом для того, щоб процес міг здійснюватись” [283, с. 191]. Г. Геґель визнавав “засіб” як визначеність об’єкта через мету. Отже, ми повинні розпізнавати подвійну природу засобу: як засіб реалізації мети та як засіб визначення мети, бо надто жорстким є розчленування функцій засобу на ідеальну та реальну.

Проблема разом з умовами становлення і реалізації детермінує наслідки діяльності людей з вирішення проблеми. Наслідок же виступає як обумовлене щодо усіх трьох факторів життєдіяльності: проблеми та двох типів її умов. Види відношень детермінізму між цими чотирма факторами різні: відношення умов і обумовленого (у вузькому сенсі), основи та заснованого, причини і слідства, можливості і дійсності. Наслідок, таким чином, виступає як обумовлена, заснована дійсність.

Тепер можна відтворити алгоритм вирішення соціальних проблем. Він має свою логічну послідовність дій, яку можна назвати механізмом вирішення соціальних проблем управління.

Критерій якості вирішення соціальних проблем управління - розвиток соціального організму країни. Причому в Україні штучно створений розрив між системою управління, особливо з вищим керівництвом країни, як органом, та соціальним організмом країни, як цілим, приводить до спотвореної форми контролю. У той час, як світова спільнота контролює якість її розвитку та функціонування шляхом безпосередньої інтеграції управління у соціальний організм країни. Тим самим розвиток управління потрапляє під дію механізму соціального контролю. Так, на основі дії механізму зворотного зв’язку в системі управління формується й функціонує механізм самовідтворення соціальних потреб системи управління, який є запорукою її саморозвитку як самодостатнього соціального органу в складі соціального цілого - організму країни та відповідний йому за морфологією і функціональними можливостями.

Завершуючи аналіз формування соціальних проблем управління з погляду науки як підстави формування її проблем, слід зазначити: по-перше, наукова революція, що нині охопила світ, потребує особливої уваги до стану та перспектив розвитку управління соціальним розвитком з наданням йому рис сталості; по-друге, поєднання під егідою національної системи управління науки та освіти є позитивним організаційним кроком, який наближає її, систему управління, до першоджерела своєї сили та могутності; зрештою, по-третє, оскільки смислогенез наразі перебуває у надто збудженому стані, є усі підстави прогнозувати подальше зростання обсягу та складності соціальних проблем управління у структурі соціального організму будь-якої держави загалом і України - зокрема.

Звісно, що нам цікаво у ретроспективному аналізі простежити, як відбувалося світоглядне забезпечення створення управлінських концепцій у минулому у різних ідеологічний системах за різними алгоритмами управління. Нам це потрібно з двох причин: по- перше, щоб пересвідчитись, що технологія створення загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами починається саме з розробки філософських засад теорії управління; по-друге, визначитися з характером і змістом наступного етапу її створення, а саме: розробкою власного світоглядного і ідеологічного забезпечення пошуково- дослідницької роботи.

1.3.