Функціональне різноманіття підходів і методів управління технічними, біологічними і соціальними системами

Завдання цього підрозділу є виконання порівняльного аналізу функціональних характеристик управління технічними, біологічними і соціальними системами. Далі прокоментуємо функціональні характеристики цього явища.

Функції органу управління визначають характер і зміст функціонування технічних, біологічних і соціальних систем. Їх прояв залежить від джерела походження. У технічній сфері вони створені штучно людиною під окремий процес або групу процесів, наприклад, автопілот. У біологічній - вони більш численні і більш гнучкі, більше того, здатні до еволюційного оновлення, оскільки активовані природою біологічного організму та умовами його ареалу (життя у неволі). У соціальних системах вони, функції, напрацьовані людиною у ході культурно-історичного процесу: класичні, замкнені на управлінський цикл прийняття рішень.

У ході еволюційного розвитку відбулася суттєва видозміна функцій, і так сформувалися види управління технічними, біологічними і соціальними системами.

У технічній сфері на ранньому етапі використовувався один вид управління - стабілізації, тобто підтримки постійності параметра, що регулювався, а згодом з’явилися системи програмного управління, системи, що відслідковують процес, пошукові системи, системи екстремального регулювання, оптимального управління, самопристосовуючі системи [76, c. 37].

У біологічній сфері майже нічого суттєвого не виникає у цьому горизонті. Якщо не враховувати появу дітей-індиго і людини-кристалу. Це природним шляхом виникає філа людей, що здатні жити у принципово нових умовах планетарного і напівкосмічного життя. Незважаючи на широку популярність, не існує жодного наукового доказу існування цього феномена. Водночас філософія має усі підстави аналізувати цей феномен - появу нової філи людей, оскільки явищу “діти індиго” присвячене велике число книг.

У соціальній сфері відбувається еволюційна зміна силових видів правління на демократичні.

Темпоральність, або часовий вимір, у кожного виду системи також свій. Для технічних систем життя виробу програмується і зазначене у паспорті виробу. Для біологічних систем існує величезна різниця у часі. Вона може досягати тисячі і більше років, оскільки окремі рослинні і тваринні організми можуть у замороженому вигляді пролежати декілька століть, а потім оживати під дією сонця і води і бути активними.

Часовий вимір для соціальних структур також різниться у залежності від організаційного рівня, про який іде мова. Наприклад, виробничі і фінансові фірми-одноденки народжуються і помирають десятками тисяч на рік. Ось як про це пише Кадзума Татеїсі, засновник і глава відомої японської корпорації “Омрон”, у книзі “Вічний дух підприємництва”: “В Японії, наприклад, зникла, як мильні бульбашки, безліч підприємств, які не змогли пристосуватися до змін. Як не дивно, на цей процес ніхто не звернув уваги. На відміну від людини, підприємство, що припинило свою діяльність, не залишає по собі ніякої пам’яті” [467, c. 59].

У той час, як тривалість життя соціальних організмів окремих цивілізацій у середньому сягає понад 1200 років. Цивілізація Нок, названа так за місцем першої знахідки їх скульптури (африканське село Нок), виникла в Нігерії приблизно за 900 років до нашої доби і загадково зникла в 200 році нашої доби [342]. Її соціальна система була надзвичайно прогресивною і стала кінцем неоліту (кам’яного століття) і початком Залізного століття.

Тривалість життя соціальних організмів окремих країн - декілька століть.

Буття технічних, біологічних і соціальних систем має загальну рису - носить циклічний характер. У першому випадку циклічність задана метою управління, що закладена конструктором. У другому - циклічність забезпечується атрибутивними властивостями

(пульсацією) біологічного організму та їх організаційними утвореннями (зграєю, співтовариством,........... ) або людиною. У

третьому - пульсація визначається так званим циклом прийняття управлінських рішень і природними коливаннями еволюційного розвитку філи планетарного розуму.

При цьому системи управління, що мають відносну самостійність у структурі цілого, володіють низкою функціональних характеристик. Наприклад, орган управління технічними системами має сталість у виконанні функцій і обмежений діапазон регулювання, що закладений конструктором приладу.

Орган управління біологічними системами має такі властивості, як подразливість, збудливість, збудження, подразнення, рефлективність і інстинкт самозбереження. Ці властивості краще проаналізувати у структурі людського організму, у якому вони найбільш є зрілими і поданими у літературі [373].

На організм людини постійно діють різноманітні чинники навколишнього середовища (світло, звук, тиск, запах, температура тощо). Будь-який чинник, який діє на організм в цілому або на якусь його частину, називається подразником; дія подразника на організм - подразненням. Для того, щоб організм міг існувати в постійно змінному середовищі, він повинен володіти здатністю відповідати на дії подразника. Організм людини і будь-яка його клітина володіє подразливістю - здатністю відповідати на дію подразника, змінюючи свою життєдіяльність.

Для виникнення збудження важливе значення має: 1) сила подразника; 2) тривалість дії подразника; 3) швидкість наростання сили подразника. Якщо швидкість наростання сили подразника до порогової мала, то збудження не виникає. Це зумовлено тим, що за час наростання сили подразника в тканині розвиваються зміни, які підвищують поріг подразнення і перешкоджають розвитку збудження. Пристосованість збудливої тканини до дії подразника, сила якого повільно зростає, називається акомодацією.

Людина здатна рефлексувати після дії і надати вчинку певну аксіологічну оцінку і перспективу. Так напрацьовуються алгоритми поведінки у зовнішньому середовищі. Здійснення вчинку породжує гострі реакції на нього з боку людського середовища і середовища загалом. Хоча вчинок може й залишатися мало поміченим у світі, він зумовлює значні метаморфози у психіці людини. Він сам є головним компонентом цих метаморфоз. Очікувана реакція на вчинок і реакція дійсна викликають драматичну напругу. Вона інтенсифікує мотиви рефлексивності, інтенсифікує саму рефлексивність. Остання через реально здійснений вчинок відчуває його ідеальну сутність, яка оформлюється у вчинковий канон. Саме він є реальністю інтенції. Канон, далі, є певною вимогою щодо характеру здійснення вчинку. Оскільки жоден вчинок ніяк не може бути остаточним вирішенням, утіленням канону, вчинок продовжується, стає перманентним. Він (інтенціонально) спрямований на певний предмет, шукає себе в цьому предметі, але знаходить і не знаходить цілком адекватно себе, тому продовжує тенденцію до свого втілення.

Потяг до предмета, подальше опредметнення лише показують певну обмеженість вчинкового втілення. Саме в цьому акті виростає справжнє бачення ідеалу та способу його реалізації. Інтенція як спрямованість на предмет учинку є дійсною рушійною силою самого вчинку.

Вчинок - як здійснення і водночас нездійснення ідеалу - триває вічно і стає яскравим Schusuchtom (прориванням) у невизначену далечінь. Нездійснення узгодженості між ідеалом і реальним учинком не тільки інтенсифікує рефлексивність самого вчинку, а й породжує ідею канону психічного в цілому і канону вчинку зокрема. З огляду на це, слід розрізняти ідеал учинку і вчинковий канон. Ідеал є вираженням гостроти непримиренності реального вчинку з намірами його здійснення. Ідеал гине при зустрічі з матеріальним, реальним світом, як висихає вранішня роса зі сходом сонця.

У соціальних системах у безтілесного соціального тіла проявляються свої властивості. Це, передусім, здатність до демократизації, гуманізації, деконцентрації, децентралізації, делегування повноважень, екологізації, інтенсифікації та ін.

Об’єкти управління здатні реагувати на управлінський вплив. Причому кожен з них робить це по-своєму. Технічна система повертається у вихідний стан або виходить на задані параметри, наприклад, швидкість автомобіля задається водієм. Механічний зворотний зв’язок (позитивний і негативний, при підвищенні температури вище заданого, зменшується потік тепла, при її падінні

- зростає) [75, c. 77]. Як тут не навести класичний приклад з регулятором Уатта.

Біологічна система у відповідь на вплив людини, як найбільш розвиненого суб’єкта біосфери, змінює власні атрибутивні властивості або ареал проживання. Так з’являються представники нової філи землян - діти-індиго і діти-кристали. “Діти-індиго” [151]

- псевдонауковий термін, уперше введений Ненсі Енн Тепп, жінкою-екстрасенсом, для позначення дітей, які, на її думку, мають ауру кольору індиго. Своє поширення термін отримав у 1999 році після успіху книги Ли Кэрролла і його дружини Джен Тоубер “The Indigo Children : The New Kids Have Arrived”. Кэрролл стверджує, що подібна тема з’явилася як наслідок спілкування з “носієм ангельської енергії”, якого він іменує Крайон.

Дітям-індиго приписують безліч різних властивостей: високий рівень інтелекту, надзвичайна чутливість, телепатичні здібності і багато інших рис. Незважаючи на широку популярність явища, на сьогодні не існує чітких критеріїв, за якими можна виокремити їх

з-поміж інших дітей. Ознаки, які наводяться різними авторами, можуть кардинально відрізнятися.

Діти-індиго незалежні, їх важко виховувати нашими звичайними методами. Вони не визнають авторитети. Їх важко змусити щось робити проти волі. Їм важко вчитися у звичайних школах. Вони непосидючі і заперечують багато що із звичної для нас освіти.

Вважається, що перші діти-індиго з’явилися в 40-х роках минулого століття. Це їх вважали хіппі в 60-х роках і панками в 70-х ХХ ст. Суспільство відкидало їх, що цілком природно і зрозуміло. Втім, вони і не потребували утвердження чи якоїсь уваги з боку доброчесного суспільства.

Можна сказати, що діти-кристали - це наступна форма дітей- індиго. Про дітей-кристалів вперше заговорили наприкінці ХХ - початку ХХІ-го століть. Дослідники помітили, що їх аури на фотографіях, зроблених спеціальними приладами, мають не круглу, а кристалічну форму. До цього всі знімки людської аури мали круглу форму.

Діти-кристали відрізняються від нормальних дітей ще разючіше, ніж діти-індиго [494]. Ці діти незалежні, ігри звичайних дітей їх мало цікавлять. Тому в дитячих садках і школах їх очікують проблеми зі спілкуванням. Також можна відзначити запізнілий розвиток мовлення у таких дітей. Хоча останнім часом велика кількість дітей починає нормально говорити років до двох. Психологи це пояснюють дуже просто: діти-кристали і так все розуміють. У них відсутня потреба у мовному спілкуванні, адже вони мають яскраво виражені телепатичні здібності. Вони думають, що дорослі розуміють їх, тому що самі можуть читати думки.

Пізніше, почавши говорити, діти-кристали відчувають труднощі у спілкуванні. Складність полягає в тому, що вони дуже гостро відчувають сутність людини. Їх марно обманювати. Якщо вони бачать нещирість у ставленні до них дорослого, замикаються в собі. Вважається, що діти-кристали - це наступний етап розвитку людства. Мабуть, так було і на зорі людства, коли неандертальці і сучасні люди могли співіснувати поруч.

Діти-кристали дуже люблять природу. Їм не треба прищеплювати це почуття на уроках природознавства. У них це закладено самою природою. За їхніми словами, вони можуть розуміти мову тварин або навіть рослин. Учені проводили наступний дослід. Підключивши до стебла пшениці спеціальну апаратуру, здатну вловлювати електромагнітні коливання, вони обшпарювали корінь рослини окропом. За показами приладів, цієї миті спостерігався сплеск хвиль. Рослина практично “кричала” від болю. Здається, слова дітей про почуття рослин небезпідставні.

Ще одна здатність дітей-кристалів - передбачення майбутнього. Самі того не усвідомлюючи, вони з легкістю можуть передбачити недалеке майбутнє.

Організми тварин також змінюються і адаптуються під умови свого проживання. Вони здатні приймати миттєві рішення з метою економії витрат життєвої енергії. У Всесвіті існує фундаментальний принцип: з можливих сценаріїв розвитку здійснюється той, що вимагає для своєї реалізації мінімуму енергії. Наприклад, камінь прагне падати вертикально, а річка текти там, де найнижче.

Цікавий приклад можна навести із життя традиційної природної пари “хижак-жертва”. Природний відбір штовхає хижаків до вироблення нових пристосувань, які дозволять краще ловити здобич. Він же змушує жертву виробляти нові прийоми порятунку від хижака. Хижаки і жертви втягнуті в нескінченну “гонку озброєнь”, що розгортається в еволюційному часі. Результатом цієї гонки є стійке зростання об’єму економічних ресурсів, які витрачають обидві сторони за рахунок інших “галузей”.

Мисливці і жертви постійно удосконалюють оснащення для того, щоб обігнати (обхитрити, застати зненацька) іншу сторону. Помітимо, проте, що нове таке пристосування не обов’язково дозволить обігнати (чи втекти) просто тому, що супротивник тим часом також удосконалюється. Такі властивості будь-якої гонки озброєнь. Ми можемо тільки погодитися з Королевою з “Аліси в Задзеркаллі”: “Доводиться бігти з усіх ніг, щоб тільки залишитися на тому ж місці”.

У соціальних системах реакція об’єкта на управлінський тиск зверху носить розгорнутий характер і може тривати у часті надто довго, наприклад, звільнення поневоленого народу або захопленої ворогом території. Найбільш ефективними тут є такі властивості соціального тіла, як створення нових соціальних структур, самоорганізація новостворених структур і переструктурування уже існуючих, утворення середовища або освоєння нового середовища, як це робить зараз космонавтика.

Важливим моментом у порівняльному аналізі є оцінка принципів управління, що є механізмом використання управлінського потенціалу, закладеного у технічні, біологічні і соціальні системи. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно діючих законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності. Отже, принципи управління - це керівні ідеї, вихідні положення, що відображають закони розвитку відносин управління.

Застосування принципів вимагає, як відомо, витрати відповідних інформаційно-енергетичних ресурсів. Коли воно відбувається в ході дії одного соціального об’єкта на інший, то здійснюється за рахунок витрати ресурсів раніше усього впливаючого об’єкта. Його сукупні витрати в загальному випадку йдуть на троякого роду зміни в другому об’єкті: 1) зміна його субстратного (речово-онтологічного) складу; 2) зміни складу і інтенсивності його процесів (енергетичного стану); 3) зміни впорядкованості його процесів і елементів (стани його структур) [226, c. 88]. Витрати на речовинно-енергетичні (субстратно- процесні) і на структурні зміни об’єкта управління відбуваються у будь-якому процесі. Однак пропорції цих витрат - співвідношення їх величин - можуть бути суттєво різними. Тому тут діє закон економії енергії у повному обсязі. Таким чином суб’єкт управління за допомогою принципів управління здійснює специфічну діяльність, що робить об’єкт життєздатним, а систему в цілому - спроможною обслуговувати інші системи у структурі диспозитиву - соціальному організмі фірми, країни або планети.

Принципи управління технічними системами викладені у теорії автоматичного регулювання і системі автоматичного управління [74, c. 141-144]. Вони закладені у ході побудови органу управління. Побудова апаратури керування і автоматичних систем ґрунтується на низці загальних принципів регулювання, основні з яких наступні [389]:

- принцип регулювання за відхиленням;

- принцип регулювання за збуренням;

- принцип комбінованого регулювання;

- принцип адаптації.

Принцип автоматичного регулювання (керування) визначає, як і на основі якої інформації формувати керуючий вплив у системі. Однією з основних ознак, що характеризують принцип регулювання, є необхідна для вироблення керуючого впливу робоча інформація. Вибір принципу побудови автоматичної системи залежить від її призначення, характеру зміни заданих і збурюючих впливів, можливостей отримання необхідної робочої інформації, стабільності параметрів керованого об’єкта і елементів керуючого пристрою і т.ін.

Принципи управління біологічними системами. Насамперед, слід виділити біологічні системи, тобто тваринний і рослинний світ. Внаслідок тривалої еволюції в них сформувався своєрідний механізм самоуправління на основі інстинктів та рефлексів. Він засновується на сприйнятті системою впливів зовнішнього середовища, переробці таких сигналів та відповідному реагуванні на зовнішні подразники. По суті справи, тут точніше було б казати про саморегулювання - особливу властивість вказаних систем, яка забезпечує їх функціонування. Біологічне управління спрямоване на використання об’єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин і порід тварин. У Всесвіті існує фундаментальний принцип: з можливих сценаріїв розвитку здійснюється той, що вимагає для своєї реалізації мінімуму енергії. Наприклад, камінь прагне падати вертикально, а річка текти там, де найнижче. Біологічний організм автоматично діє з найменшою витратою енергії.

Принципи управління соціальними системами є, як не дивно, невизначеними. Про це свідчить те, що у науковій літературі вони не формалізовані і не доведені як обов’язкові і достатні. Так, наприклад, у підручнику В. Кноррінга “Искусство управления” (1997) наводиться 13 принципів [220]. У дипломованому підручнику І. Герчикової “Менеджмент” називається три основних принципи: а) оптимального поєднання централізації і

децентралізації; б) поєднання прав, обов’язків і відповідальності; в) демократизації управління [129, c. 144-145].

Сучасні автори нараховують понад декілька десятків універсальних принципів. Так, на думку одного з авторів, у соціальному управлінні діє 20 основних принципів [390]. Крім того, існує ще додатково чотири типи [390]: 1) загальні методологічні принципи управління соціальними процесами (14);

2) специфічні методологічні принципи управління (5);

3) організаційні принципи соціального управління (14); 4) приватні принципи управління (5). Серед приватних принципів можуть бути і принципи “неформального” управління, засновані на звичаях, традиціях, неформальних відносинах. Це можуть бути всілякі морально-трудові кодекси, кодекси честі, правила поведінки працівників, вимоги до керівних працівників, економічні, соціальні, політичні, правові, побутові та інші установки типу: “У нашому відділі, зазвичай, не спізнюються на роботу”, “Беручись за роботу, перевір наявність статичної електрики”, “Не роби зауваження підлеглому у присутності третьої особи”, “Завдання підлеглому видавай тільки в письмовому вигляді”, “Йдучи, не залишай документи на столі” і т. ін.

Нам здається, такий підхід до визначення принципів управління є неприйнятним. І це ще один аргумент на необхідність розробки загальної теорії управління, оскільки принципи управління мають визначати не поверхові, а глибинні закони і закономірності в управлінні. Такий різнобій у їх поданні вимагає спочатку наведення порядку у кожній окремій сфері управління, а згодом уже напрацьований матеріал має бути узагальненим і адаптованим до вищого рівня управлінської діяльності.

Майже такий різнобій існує і у методах управління технічними, біологічними і соціальними системами. Методи управління - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення поставлених цілей. За їх допомогою орган управління впливає на окремих працівників і підприємство у цілому. Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі строки за умов раціонального використання всіх видів ресурсів.

За змістом методи управління ідентифікуються з основними функціями управління: плануванням, організовуванням, мотивуванням, контролюванням та регулюванням. Відповідно до цього є наступні основні групи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі (адміністративні), соціально- психологічні, правові, політичні, ідеологічні та технологічні. Між ними існує тісний зв’язок і взаємозумовленість. Кожен метод має елементи заохочення і покарання.

У сфері управління технічними системами автори, аналізуючи методи управління, вказують на математичне моделювання і програмування, дослідження операцій і т. ін.

В екологічному менеджменті йдеться про сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки [171].

Для комплексної галузі екологічного права його метод не є таким “своїм”, як, наприклад, методи класичних однорідних галузей права - адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей права, використовуючи їх для власних потреб. Це стосується й інших комплексних галузей права - господарського, аграрного тощо.

У цьому випадку класичні галузеві методи немовби отримують “подвійну прописку” - в однорідній і комплексній галузях права. При цьому, як зазначають С. Алексєєв та В. Яковлєв, пристосовуючи галузеві елементи до комплексного їх застосування, комплексна галузь не деформує ці елементи і не позбавляє їх галузевої природи і належності.

Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

За допомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно- правового - вирішуються спірні питання стягнення екологічної шкоди.

Ці методи “стикуються” в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції. Характерним виявом цього є норми еколого- правового спрямування, виділені у спеціальну главу в Кодексі України про адміністративні правопорушення (“Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури”) та розділ у Кримінальному кодексі України (“Злочини проти довкілля”).

Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно- правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об’єктів.

Екологічний імператив об’єднує вказані галузеві засоби впливу у комплексний метод правового регулювання. Цей же імператив є в основі загального методу екологізації усіх сфер суспільного життя. Правова складова цього методу уособлена у комбінації методів екологічного права.

У соціальному менеджменті - “свої” методи впливу на соціальні процеси. У навчальній літературі немає фундаментальних досліджень методів управління соціальними системами. Як правило, автори вказують, що це - сукупність способів і прийомів впливу на колектив і окремих працівників з метою виконання місії і досягнення цілей організації. І називають низку методів, що є класичними для соціального управління: економічні, соціальні, адміністративні, політичні, правові, соціально-психологічні, ідеологічні та ін.

У наявній літературі, крім цих методів, можна знайти і інші їх види, а саме: методи державного управління [473], методи управління регіоном, методи управління підприємством, методи управління персоналом, методи управління фінансовими ризиками, методи управління інвестиціями, методи управління витратами, методи управління на підприємстві, методи управління дебіторською заборгованістю та ін. Усі вони реалізуються у формі [193, с. 343]: наказів, постанов, розпоряджень, інструктажу, команди, рекомендації.

При цьому рівні управління визначають у технічній системі - верхнє обмеження визначає потужність ЕОМ або відповідної мережі, а нижнє обмеження - датчик з відповідним діапазоном чутливості. У біологічних системах - стан організму рослини, тварини і людини. У соціальних системах такого обмеження не існує.

Режим дії органу управління у технічних системах визначає заданий алгоритм управління з врахуванням динамічних властивостей системи, фізичних і технічних обмежень, у біологічних - інстинкти біологічного організму, а у соціальних - політика держави або установи і технологія управлінської роботи, бажання та ідеали людини [54-55].

Форма поведінки органу управління у технічних системах стабільна, оскільки задана конструктором; у соціальних системах - немотивована, рефлексивна або телеологічна, що вказує на те, що вона може бути агресивною або миролюбною; у соціальних системах - мотивована або цілераціональна. Стиль поведінки органу соціального управління при цьому може бути, відповідно, ліберальним, авторитарним, демократичним, консервативним, тоталітарним, новаторським або інноваційним.

Інструмент регулювання при цьому у кожної системи свій: у технічних системах - це інформаційно-аналітичні пристрої; у біологічних - температура тіла, їжа, пульсація, дихання, кровообіг, окислювально-відновлювальні реакції; у соціальних - архетипи, смисли, ідеї, цінності, норми [75, с. 80].

Форми використання влади в управлінні також різняться між собою. У технічній сфері - це інформаційний вплив завдяки структурній інформації, у біологічній - це речовинний з елементами насильницького і семантичного впливу, у соціальній сфері - комбіновані, фізичне насилля інтегрується з семантичним впливом, батіг поєднується з пряником.

Критерії ефективності управління технічними, біологічними і соціальними системами також різняться. У технічній сфері - це морфологічна цілісність і сталість функціонування, що цілком підпадає під гомеостаз. У біологічній сфері - це сталість розвитку біологічного організму, що більше підходить під гомеостаз з гомеорезом. У соціальній сфері - це добробут людини, свобода і творчість суб’єкта культурно-історичного процесу. Різниця є і у відборі показників якості управління технічними, біологічними і соціальними системами - відповідно: кількісні, змішані і якісні.

Врешті-решт, ми теоретично довели, що управління обов’язково має “виходити” і “повертатись” у систему саморегуляції основного процесу. На основі викладеного вище можна зробити наступні висновки: у сфері управління технічними системами людина спеціально проектує автоматизовані системи, що є фактично саморегуляційними структурами. Вона робить це на основі надійності, мінімальної енергозатратності та матеріалоємності, фінансових затрат на створення та обслуговування.

У сфері управління біологічними системами це відбувається на основі функціональної єдності централізованого і автономного управління, що утримується в біологічному організмі [75, c. 79].

У сфері управління соціальними системами це відбувається на основі поділу праці у сфері організації шляхом відокремлення автономного і централізованого (столиця, регіон), індивідуального і колективного центрів управління соціальним життям із застосуванням комп’ютерних мереж. (Додаток К).

Далі порівняємо механізми саморегуляції, у яких бере участь управління технічними, біологічними і соціальними системами. У першому випадку - він закладений у програму управління за принципом простежування стану об’єкта, що регулюється.

У другому - здійснюється автономними механізмами біологічних організмів (клітинним, молекулярним, тканинним, окремого органу ) поки не з’являться відхилення, що потребують участі центральних механізмів управління [75, c. 79].

У третьому - боротьбою суперечностей, що притаманні соціальному світові і універсуму в цілому.

Діапазон регуляції у першому випадку - штучно заданий творцем, у другому - несвідоме і у третьому - підсвідоме-свідоме - надсвідоме і зверхсвідоме.

Отже, ми послідовно проаналізували функціонування систем управління технічними, біологічними і соціальними системами і отриманий матеріал порівняльного аналізу подамо у окремій таблиці (Див.: Додаток Д).

6.4.