ОСЯГНЕННЯ ІСТОРІЇ А.ТОЙНБІ: ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ГЕНЕЗИ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Дещо в іншому ракурсі розглядає історичний процес відомий британський істо­рик, дипломат, соціолог і філософ А.Дж.Тойнбі (1889-1975). Розвиваючи думки М.Данилевського і О.Шпенглера про циклічність історії, А.Тойнбі розуміє її як послідовну генезу цивілізацій, що проходять у своєму розвитку і падінні однакові фази: народження, зростання, катастрофи, розкладу і загибелі.

А.Тойнбі виходить з розуміння локального соціуму як унікального і непов­торного. Загальна історія характеризується множинністю культурних типів, кожен з яких має неповторну систему цінностей, норм, правил суспільного та індивідуального життя людей від найпростіших (побутових) форм його вияву до найвищих злетів творчої фантазії.

Кожна цивілізація, розмірковує вчений, існує в просторі і часі, єдність яких створює своєрідне середовище проживання, провідні характеристики якого зу­мовлені географічними чинниками. Історія, підкреслює А.Тойнбі, існує там, де є час. Час - це поле, на якому відбуваються зміни станів людського життя, через яке виявляється дійсний зміст історії. Історик, на думку А.Тойнбі, постає як пе­редавач часу. Виключна роль у механізмі передачі часу належить пам’яті. Вона упорядковує час і служить своєрідним резервуаром історичного досвіду, меха­нізмом осягнення історії.

Локальні цивілізації А.Тойнбі позначає як віхи часу на шляху відкритої історії, в основі розвитку якої лежить всесвітній розум, божественний закон - Логос. Істина виявляється через діалог людства з Логосом. Джерело історичного руху ро­зуміється як виклик Логоса. Історія є відповіддю на виклик. Осягнення історії - це розуміння суті божественного виклику, що реалізується через різноманітні форми людської діяльності.

Історію рухає вперед творча меншість. Саме вона формує нові ідеї і погляди, самовіддано проводить їх в життя, залучає до їх здійснення широкі верстви на­селення. В період суспільного злету влада перебуває, як правило, в руках людей, що відрізняються проникливістю розуму, широким соціальним досвідом, висо­кими моральними і загальнокультурними якостями. Згодом склад керівної елі­ти змінюється. До неї проникають користолюбці, що розглядають владу лише як засіб власного збагачення і панування. Керівна еліта поступово перетворю­ється на замкнену касту, що гальмує історичний поступ або деформує його.

Саме в цей час, вважає А.Тойнбі, на історичну арену виходить нова генерація лідерів, яка спирається передусім на матеріальні інструменти влади і силу зброї. Процес усвідомлення несправедливості соціального устрою завершується розколом духу. Нова генерація звертається до «пролетаріату» - пасивної маси людей, здат­них лише до руйнування створених раніше форм суспільного життя. Розпочинаєть­ся процес суспільних змін, спрямованість якого залежить не лише від внутрішніх суперечностей, а й від зовнішніх впливів інших народів і цивілізацій.

Засобами застереження цивілізації від руйнування і падіння А.Тойнбі вважає духовну злагоду, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих верств населення, здатність лідерів до нового розуміння суті виклику часу. Звичай­но, кожна цивілізація врешті-решт прийде до занепаду. Хоча його можна відстро­чити або навіть і уникнути. Йдеться про спасіння, джерело якого А.Тойнбі вбачає в єдності духу народу, що досягається залученням людей до всесвітньої релігії на за­садах об’єднання всіх релігійних культів.

XXct., вважає А.Тойнбі, зміцнює вселюдську єдність такими процесами, як співтворчість наук і культур, проникнення технологій та індустріалізму в усі галузі життя. Інтеграція світової цивілізації, за його прогнозом, посилювати­меться. До числа явищ і процесів, що завдають світовій історії руйнаційних впли­вів, вчений відносить насамперед економічні й політичні проблеми, суперницт­во наддержав, міжнаціональні проблеми. Він підкреслює гуманітарний обов’язок розвинутих країн надавати допомогу знедоленим народам. А.Тойнбі гостро від­чуває реальну можливість загибелі всіх завоювань розуму і духу і тому закликає людей до милосердного об’єднання на засадах вселюдських пріоритетів і мо­ральних цінностей.