ПРОЕКТИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ. СВІТОВА ІСТОРІЯ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ М.ХАЙДЕГГЕРА

Основною проблемою історіософських роздумів було і залишилося питання: чи існує всесвітня історія і, якщо вона є, то у чому полягає її суть і який вона має вигляд? Один з цікавих варіантів відповіді на це запитання запропонував ні­мецький філософ-екзистенціаліст Мартін Хайдеггер (1889-1976).

Життєвий і творчий шлях М.Хайдеггера тісно пов’язаний з історичними по­діями, що випали на долю його покоління. Філософ наполегливо вивчав приро­дничі науки та філософію, математику і теологію. Він захоплювався працями Г. Ге­геля і Ф.Ніцше. Полемізував з В.Дільтеєм і Ф.Достоєвським; захистив докторат під керівництвом Г.Ріккерта; очолив кафедру філософії Фрейбурзького універси­тету після Е.Гуссерля; був ректором цього ж університету. Під час «масового при­зову» 1944р. М.Хайдеггер будував укріплення для захисту Рейху, а з приходом французьких окупаційних військ зазнав гонінь й заборони викладацької діяль­ності. Все це, безумовно, відбилося на його філософських поглядах: філософія історії М.Хайдеггера - пошук істинного буття і свободи. Саме цей пошук робить її надзвичайно цінною і конструктивною в наш час. Світова історія, за М.Хайдег­гером, є історією, суб’єктом якої є не клас, не нація, не соціальна група, а народ. Диференціація народу на соціальні групи і конфронтаційне протистояння між цими групами (наприклад, класове чи національне, етнічне чи релігійне) руйнує ціліс­ність суб’єкта, а разом з цим започатковує занепад його історії.

Цікавим і надзвичайно глибоким є твердження М.Хайдеггера про світову історію як історію буття народу в світі. Центральним поняттям є поняття світу - своєрідна система символів, цінностей, принципів, в якій розгортається людська життєдіяльність. Це феноменальна сфера смислів як можливих способів розу­міння і тлумачення речей. Смисли зафіксовані в мові. Вони передаються від покоління до покоління через традиційні фундаментальні уявлення і звичаї, визначають спрямованість і стиль життя, зумовлюють його якісні характерис­тики. Первинну історичну основу буття народу в світі становить міф. Саме через залучення нових поколінь до розуміння міфу формується і забезпечуєть­ся цілісність народу, зберігається історичність як буття в світі успадкованих новими поколіннями життєвих програм і проектів.

Вдумливе осягнення його підходу свідчить про глибоке розуміння вченим суті історизму як ідейно-моральної й духовно-світоглядної єдності поколінь, що че­рез віки і соціальні перипетії несуть, захищаючи і втілюючи у предметно-прак­тичні форми культури свою однаковість - ментальність, яка відрізняє їх від інших народів світу й забезпечує рівноправне співбуття з ними в лоні всесвітньої історії. Без визнання цього факту практично неможливо пояснити з наукової точки зору питання про те, чому й досі, у вік комп’ютерної революції і космічних перельо­тів, бабусі й дідусі продовжують розповідати онукам, здавалося б, примітивно- сюжетні казки й оповідання, чому шановні і серйозні видавці друкують народні казки, чому врешті-решт людина тягнеться до першоджерела своєї свідомості - до міфу, і чому він і досі не втратив конструктивно-інтегруючої функції.

Світ, за М.Хайдеггером, - це міфологічно обгрунтований спосіб життя, бут­тя народу, що розгортається в систему повсякденно-практичного ставлення до землі, неба, до батьків і богів, - тобто до того, що вчений називає внутрішньо- світовим сущим, без чого світ як міфологічний проект буття не існує. Сенс світо­вої історії народу полягає у збереженні заданих первинним світоглядним полем свідомості фундаментальної єдності чотирьох начал (землі, неба, смертних і бо­гів).

Реалії сьогоднішньої історії підтверджують глибоку реалістичність історіософсь­ких роздумів М.Хайдеггера. Особливо рельєфно вони виявляються на терені укра­їнства, що прагне до відродження своєї історичності, суверенності, незалежності.

Досить своєрідно М.Хайдеггер визначає історичні межі буття народу в світі. Зга­даймо Августина Блаженного: той чи інший народ, пройшовши стадії свого розвитку, невпинно рухається до занепаду. Цю ж думку поділяв і розвивав О.Шпенглер: істо­ричні межі культури він визначав приблизно тисячоліттями. М.Хайдеггер міркує інакше. Кожен народ має свій кінець світу, буття в світі є водночас буттям до кінця, тобто буттям до смерті. Проте це зовсім не означає фатальної визначеності кінця. Адже завжди залишається можливість боротьби: рішучість у боротьбі за існування повертає народ до забутої або занедбаної духовної спадщини. Через ризиковане відродження перерваної традиції народ поновлює свій міфопоетичний світ (частко­во збережений великим мистецтвом) і знову набуває самостійності у стосунках з іншими народами. Саме тут проходить вісь історичного прагнення народу в світі.