6.4 Генеза етнонаціональних спільнот в Україні. Українська діаспора як об'єкт етнополітичного дослідження.

Розвиток етнонаціональних спільнот в етнонаціональному середовищі має характерні спільні закономірності. Але в кожному конкретному випадку варто враховувати умови й історію формування цих спільнот в тій чи іншій країні.

Причини заселення етнічної території українців іншими етносами:

· завоювання частини земель іншими державами;

· розпад поліетнічних держав:

· вимушена й добровільна еміграція з метою освоєння вільних земель;

· трудова мобілізація з усього Радянського Союзу на ударні будівництва.

Україна є мононаціональною та поліетнічною державою. Корінна нація – українці - є найчисельнішою у державі. За переписом населення в Україні у 2001 р. українців нараховувалося 37,5 млн., або 77, 8% усього населення. Окрім цього Україна – батьківщина для представників більше 100 етносів, національних меншин. Другим за чисельністю етносом в Україні є росіяни – 8,3 млн.(17,3%). Відповідно до останнього перепису, чисельність майже усіх великих етносів (виняток – українці, вірмени та особливо кримські татари), що проживають в Україні зменшилася. Поряд з тим, що 37,5 млн. українців проживає в Україні, майже 14 млн. українців мешкають за межами своєї етнічної Батьківщини і більшість з них – у складі діаспор у різних країнах світу.

Поняття «діаспора» має грецьке походження (diacpora) і означає розсіювання, перебування певної частини етносу поза країною його походження.

В історії поява діаспор пов'язана з подіями УІ ст.

Найбільш численними, динамічними й організованими є українські діаспори в США і Канаді. Невелика за чисельністю, але схожа за організованістю і внутрішньою динамікою, українська громада в Австралії також належить до цієї категорії. Досить великі українські діаспори – у Бразилії і в Аргентині. У Західній Європі – Великобританії, Франції і Німеччині, відносно нечисленні українські діаспори, кожна з який має свої специфічні проблеми. Завдяки своєму становищі в Європі й територіальній близькості до України, їхня роль, особливо в Німеччині, зростає, що для України є вкрай важливим.

Упродовж всього часу свого існування українська діаспора в США і Канаді боролася за свої права і свободи, проти дискримінації, за визнання рівноправності українського етносу і можливість розвитку, збереження звичаїв, традицій, культури рідної землі. Головне гасло, головна мета української діаспори:

«інтеграція, а не асиміляція!»

У державах, утворених на пострадянському просторі, українська діаспора тільки почала формуватися. Найбільша кількість українців в Росії, а у відсотковому відношенні до всього населення – у Молдові, у цій державі більшість з них (61,6%) вважають рідною українську мову.

У будь-якій поліетнічній державі, у тому числі і в Україні, постає потреба в науковому, зваженому, з урахуванням своєї специфіки, продуманому регулюванні етнонаціональних процесів. Головним механізмом цього регулювання є етнополітика, покликана пояснити роль етнічності як політичного фактора у взаєминах між етнонаціональними державами і спільнотами, що проживають на їхній території; між різними етнонаціональними спільнотами всередині України.

Етнополітика держави буде успішною та ефективною, якщо в ході її розробки і здійснення дотримуватися таких принципів:

· гармонійного поєднання норм, принципів і стандартів міжнародного права, враховуючи при цьому національні особливості України;

· здійснення широкого національного самовизначення;

· досягнення не лише юридичної, але й фактичної рівності для всіх етнонаціональних спільнот;

· пріоритет прав особистості над правами будь-яких етнонаціональних спільнот;

· формування на принципах демократизму, національної єдності і взаємної довіри між етнонаціональними спільнотами, толерантності в етнонаціональних відносинах, поваги до традицій, звичаїв і віросповідання.

Сучасна концепція національної політики в Україні формується й розвивається, звільняючись від ідеологічних схем, переборюючи звичні канони, стаючи більш дієвою, реальною і прагматичною. Вона спирається на два основні положення:

1. гарантованість з боку держави рівних прав у всіх сферах життя для всіх етнонаціональних спільнот, що проживають на території України;

2. права людини як особистості будуть гармонійно забезпечені за умови одночасного дотримання її національних прав.

Держава повинна стати при цьому гарантом відродження й розвитку всіх етнонаціональних спільнот України та спрямувати свою етнополітику на розв’язання таких завдань:

· гармонізації міжетнонаціональних відносин, досягнення миру, утвердження у відносинах між етнонаціональними спільнотами поваги до традицій, звичаїв і віросповідання всіх етносів;

· формування єдиної політичної нації, щоб всі жителі України ототожнювали себе як українці – громадяни української держави;

· правового забезпечення для всіх громадян України рівних можливостей в управлінні державними та громадськими справами, укріплення гарантій, які б виключили прояви шовінізму, дискримінації громадян за етнічними, релігійними чи мовними ознаками;

· відродження етнічної та культурної самобутності етнічних українців, збереження та розвиток української мови, культури;

· розширення та поглиблення контактів з 14 мільйонами своїх співвітчизників, що проживають за межами України;

· створення необхідних умов для розвитку національних меншин, захист їх культурної, етнічної, релігійної та мовної самобутності;

· необхідність врахування специфіки різних регіонів (особливо Криму, Донбасу), що склалася з історичних, культурних, економічних, географічних та інших причин;

· ефективного запобігання політизації етно-національних проблем, національному екстремізму та політичному сепаратизму;

· розробку ефективних шляхів та методів вирішення етнічних конфліктів, їх прогнозування й попередження.

Правове розв’язання цих важливих проблем, безперечно, повинно спиратися на Конституцію. Норми, що містяться в статтях 10, 11, 12, регламентують основи етнонаціонального розвитку й етнонаціональних відносин в Україні. Конституція України покладає на державу обов'язок сприяти меншинам у їхніх культурних прагненнях, формувати у громадян почуття взаєморозуміння, миру, злагоди.

Таким чином, у незалежній Україні відбувається процес становлення нової концепції етнополітики на основі принципів рівності, національної єдності і взаємної довіри між різними етносами, що проживають в Україні. Майбутнє української етнополітики значною мірою залежить від гнучкості її механізмів, чутливості реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві.