HEOTOMICTCbKA КОНЦЕПЦІЯ СЕНСУ ІСТОРІЇ: ВІД ФОМИ AKBIHCbKOro ДО М.МЮЛЛЕРА

Близьку до неогегельянців позицію щодо природи історичного процесу за­ймають прибічники такого надзвичайно впливового і поширеного в світі філо­софського напряму, як неотомізм: Е.Жільсон (1884-1978), Ж.Марітен (1882- 1973р.), О.Бохенський (н.

Зазначена парадигма історичного мислення веде відлік від «ангельського доктора» - Фоми Аквінського. І хоча він практично нічого нового про історію (у порівнянні з Августином Блаженним) не сказав, Фому Аквінського вважають фундатором історичного мислення неотомізму. Саме від нього веде родовід су­часна історіософська хвиля неотомізму.

Найбільш повно і вдало особливості неотомістського погляду на природу і сенс історії виклав французький філософ Ж.Марітен (1882-1973). Вчений мав широкі соціальні та наукові зв’язки, працював на посаді професора у Парижі, США, був послом Франції у Ватікані, мав глибокі пізнання у багатьох галузях науки і соціальної практики. Він бачив і розумів труднощі і суперечності науко­вого осмислення історії, недоліки систем, побудованих на критиці історичного розуму, і намагався репрезентувати новий погляд на історію, який грунтується на відродженні традиційних засад неотомізму за умов подолання його кризи й після «смерті Бога».

Історичний процес згідно з Ж.Марітеном підпорядкований Божому прови­дінню і водночас має гуманістичний зміст, що постійно вдосконалюється.

Загалом погляди Ж.Марітена підтримують сучасні лідери «вічної філософії», хоч більшість з них і трансформує її в бік розуміючої історіософії і герменевтики. Новий розвиток неотомістського бачення історії висвітлено в працях таких авторів, як К.-Х. Ваг­нер, І.-Б.Метц, Й.Пипер, К.Рангер і М.Мюллер (див.: Губман Б.Л. Эволюция неотомистской концепции смысла истории// Bonp. философии. - 1986. - №3). Він формується на переосмисленні надбань феноменології і герменевтики, антропології й екзистенціалізму, фрейдизму та персоналізму, марксизму і деяких інших модних течій ХХст.

Сучасна людина, розмірковують нові «вічні філософи», страждає більше не че­рез сексуальну дисгармонію, як вважав З.Фрейд, а через комплекс безглуздості, який пов’язаний з почуттям порожнечі (К.-Х. Вагнер), соціальну невизначеність, відчу­ження. Людина втратила сенс життя і не в змозі повернути оптимізм творчості без звернення до вічного. Вічне (божественне) втілене в історії. Входження в історію засобом «прислуховування до слова божого» і є тією єдиною стежиною, яка, на думку М.Мюллера, нарешті приведе до Храму, відродить одвічні гуманістичні прі­оритети, подарує людському розуму втрачений раніше сенс.

«Дійсна історія, - пише М. Мюллер, - є божественна історія; лише вона во­лодіє послідовністю, зв’язком і сенсом, оскільки постійність піклування Бога про людину як таке, що відкривається поступово, є прозрінням в історії й станов­ленням людства; все інше є хаосом неупорядкованої в своїй основі руйнаційної боротьби, в круговерті якої ми перебуваємо» (цит. за: Губман Б.Л. Эволюция неотомистской концепции истории// Bonp. философии. - 1986. - №3. - С. 122).

Інколи в західній літературі лунають голоси про близькість неотомістської концепції історії до марксистської. Ймовірно, підставою до того є яскраво вира­жена лінія гуманізму, представлена в обох концепціях. Проте уважне дослідження зазначених концепцій виявляє їх різку протилежність як з боку викладу гуманіс­тичної проблематики, так і в частині історизму в цілому. В.Гараджа зазначає, що релігійно-критична теорія суспільства за своєю суттю постає альтернати­вою історичній боротьбі за революційне перетворення світу силами людини, формулою розчарування в революційно-гуманістичних завоюваннях і можли­востях сучасного суспільства (див.: Новейшие течения и проблемы философии в ФРГ.-M., 1978.-С.361).