КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ СОЦІУМУ

Зародження та розвиток культурологічного погляду на суспільство пов’яза­ний з іменами таких відомих мислителів, як М.Данилевський (1822-1885), О.Шпенглер (1880-1936), П.Сорокін (1889-1968), А.Тойнбі (1889-1975).

Ім’я М.Данилевського вітчизняному читачеві майже невідоме. Власне, вся культурологічна традиція довгий час залишалась «непрочитаною книгою», «за­чарованою красунею» вітчизняної філософії пожовтневого періоду. Книги куль­турологів не видавались. Філософські курси за їх проблематикою не читались. Спеціальних розділів, присвячених аналізу теоретичних надбань культурологіч­ного профілю, в підручниках та посібниках з філософії немає. За останні роки ситуація змінилась на краще. У 1991р. була опублікована книга М.Данилевсь­кого «Росія і Європа», пізніше - П.Сорокіна «Людина. Цивілізація. Суспільст­во», а згодом - фундаментальна праця А.Тойнбі «Дослідження історії» («А stu­dy of history»). Сьогодні відкривається можливість неупередженого осмислення цього напряму сучасної соціальної філософії.

М.Данилевський народився в генеральській сім’ї, виховувався в Царсько- сільському ліцеї, навчався в Петербурзькому університеті і мав всі підстави до блискучої кар’єри. Проте юнака приваблювала філософія. Познайомившись з працями Ш.Фур’є, він приєднався до групи Петрашевського, за що відсидів сто днів у Петропавловській фортеці, доки не довів, що вчення великого французь­кого соціаліста-утопіста він трактує не в революційному, а в економічному ро­зумінні.

«Людство», на думку М.Данилевського, є поняттям абстрактним. Існує не людство, а культурно-історичні типи цивілізації - єгипетський, китайський, ас- сиро-вавилонсько-фінікійський, єврейський, грецький, римський та ін. Кожен з них по-своєму відтворює ідею людини та людяності, цивілізації та цивілізова­ності зі своїми особливостями й специфічними методами. Абсолютизація будь- якого з них, механічне перенесення його характерних рис на цивілізацію в ціло­му призвело б до її деградації. Ідею вселюдськості може відбити лише сукуп­ність культурно-історичних типів.

Історія розвитку цивілізації - це постійна заміна культурно-історичних ти­пів. Кожен народ створює власний унікальний тип культури. І хоч вони взаємо­діють, постійно обмінюються надбаннями, проте їх унікальність не тільки не знищується, а й міцніє. Так, на думку М.Данилевського, єврейська культура позначена так званою релігійною грунтовністю, грецька - художньою, римсь­ка - політично-правовою, романо-германська - науковою та індустріальною. Це - так звані одно- та двохосновні культурно-історичні типи. Слов’янський тип, якому, за прогнозом М.Данилевського, належить майбутнє, матиме чотирь­охосновну природу. Він успадкує надбання минулих культур і постане у вигляді синтезу таких характерних рис, як релігійність, науковість, творчість у мистецтві, технології та індустрії; політичність; економічна обгрунтованість та общинність (див.: Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - M., 1991). Філософ прогнозував ро­зклад європейського співжиття, конфлікт між романо-германським і слов’янсь­ким типами культур і створення всеслов’янського союзу зі столицею в Констан­тинополі тощо.

Твір М.Данилевського «Росія і Європа» зацікавив широку громадськість, проте сприймався неоднозначно. Наприклад, Ф.Достоєвський, що буквально захоплювався першими розділами книги, не сприйняв ідею М.Данилевського щодо заперечення загальнолюдської історії та загальнолюдських ідеалів. В.Co- ловйов критикував М.Данилевського за заперечення ним принципу християнсь­кого універсалізму. Інші автори не поділяли панслов’янських поглядів М.Дани­левського, критикували за безпідставне звеличення російської історії, своєрідне освячення її. Проте як шанувальники, так і критики М.Данилевського цінували в авторові «Росії і Європи» інше: історично першу теоретичну спробу вивчення історичного процесу як сукупності унікальних культурно-історичних типів, що взаємодіють.

Цю ідею підхопив і збагатив відомий німецький філософ і культуролог, істо­рик і публіцист, представник філософії життя О.Шпенглер. Друге десятиріччя XX ст. позначене новим злетом культурологічної проблематики. Інтелектуаль­ний потенціал людства збагатився працею О.Шпенглера «Присмерк Європи».

Освальд Шпенглер (1880-1936) здобув блискучу освіту. Він вільно володів як природничо-науковим, так і гуманітарно-філософським знанням. Працюючи вчи­телем математики й історії, він наполегливо вивчав філософію, особливо захоплю­вався філософією Ф.Ніцше. Розуміючи його по-своєму, О.Шпенглер заперечував фальсифікації його вчення ідеологами нацизму і відмовився співробітничати з ними, за що зазнав гонінь з боку тогочасних урядових структур.

Не доведено генетичний зв’язок О.Шпенглера з творчістю М.Данилевського. Найімовірніше, до побудови аналогічної моделі соціальності М.Данилевського О.Шпенглер прийшов самостійно й незалежно від «Росії і Європи», яку було пере­кладено на німецьку лише в 1920р., хоча, звичайно, він міг ознайомитися з ідеями твору М.Данилевського і з інших джерел.

Культурологічна модель соціуму О.Шпенглера суперечлива, багато в чому незрозуміла, але надзвичайно цікава. Його головна праця «Присмерк Європи» («Untergang des Abendlandes») буквально перевернула європейську самосвідо­мість першої половини XXct., зумовила бурхливе поширення методології куль­турологічного аналізу в філософських, соціологічних, історичних та літератур­них дослідженнях.

Кожен тип культури мав свій строк існування, що визначається внутрішніми особливостями її організації. Цей строк - приблизно тисячоліття. Вмираючи, культура перетворюється на цивілізацію, яка, на думку О.Шпенглера, постає у вигляді «мертвого простору» інтелекту, поля загасання культури. Західноєвро­пейська культура вступила в стадію занепаду, закосніння. Проявами кризи є поширення механічної праці, заміна «мистецтва» «спортом», накопичення тех- ніко-технологічного потенціалу, а головне - домінація «масовізованої особис­тості», соціальною базою якої є пролетаріат.

Теоретично близьку до концепції О.Шпенглера філософію історії як розвитку й занепаду своєрідних типів культур обгрунтовував і пропагував англійський істо­рик і соціолог, професор Лондонського університету, один з керівників Королівсь­кого інституту міжнародних відносин Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975).

Всесвітнє визнання вченому принесла його фундаментальна праця «Дослід­ження історії» (тт.1-12), що була опублікована окремими томами у 1934—1961 рр. Як і його попередники, М.Данилевський та О.Шпенглер, А.Тойнбі заперечує єдність історії людства, водночас обстоює думку про існування своєрідних замкнених (локальних) цивілізацій. В ранніх творах А.Тойнбі налічується 21 «ло­кальна цивілізація». Пізніше вчений узагальнив їх, скоротивши перелік цивілі­зацій до 13.

Як бачимо, представники так званого культурологічного напряму соціаль­ної філософії (окрім згаданих мислителів, сюди слід віднести й таких теорети­ків, як П.Сорокін, А.Моль, К.Леві-Стросс, Г.Зіммель, E-Kaccipep та ін.) реп­резентують погляд на суспільство, що виходить за межі існуючих традиційних підходів. Цей погляд потребує скрупульозного вивчення. Здобуті в його межах теоретичні надбання мають не лише оригінально-суб’єктивний, а й загальнонау- ковий характер. Вони збагачують соціально-філософський аналіз історичного процесу, допомагають зрозуміти його особливості, що не охоплюють традицій­ні підходи.