СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ТЕХНОКРАТИЗМУ

Викладене стосується також ще одного напряму сучасної соціальної філосо­фії - технократизму, що виник у середині ХХст. як відповідь на потребу переос­мислення життєвих реалій у зв’язку з бурхливим розвитком науки, техніки, тех­нології, виробництва.

Основи філософії сучасного технократизму закладені працями таких відомих мислителів, як М.Бердяев, М.Хайдеггер, К.Ясперс, хоч народження її відносять до праць німецьких вчених І.Бекмана «Керівництво з технології», 1777р. та Е.Kanna «Головні риси філософії техніки», 1877р.Серед сучасних теоретиків технократизму вирізняються постаті Д.Белла, О.Тоффлера, Г.Кана, Р.Арона, Ж.Фурастьє, З.Бжезинського. Від «технологічного детермінізму» Т.Веблена, Е.Бернштейна та К.Каутського через соціальну філософію техніки М.Бердяева, М.Хайдеггера і К.Ясперса до сучасного постіндустріалізму Д.Белла, Дж.Гелбрей- на, О.Тоффлера й З.Бжезинського - такий шлях подолав технократизм, доки посів гідне місце серед соціально-філософських течій ХХст.

Основні сюжети лінії філософії технократизму концентруються навколо ідеї про роль техніки, технічного прогресу, машин і технологій у суспільних змінах сучасної доби. Сучасний технократизм відмовився від однозначного захоплення технічно- технологічним чинником, притаманним його попередникам. Він наполегливо, хоч і не завжди послідовно, обстоює погляд на суспільство як систему взаємодіючих чинників - техніки й технології, соціальної структури й політики, цінностей і куль­тури, динаміки потреб тощо. Одним із перших серед всесвітньовідомих філософів середини ХХст. обгрунтовані міркування з цього приводу виклав М.Бердяев.

До проблеми «людина і машина» філософ звертається неодноразово. Пер­шою спробою осягнення феномену техніки стала праця М.Бердяева «Дух і ма­шина», 1915р. Автор розглядає техніку як чинник, що розкріпачує дух людини, звільняє його від «тягара матеріальності».

Згодом, у 20-х роках, коли про вирішальну роль техніки в житті суспільства говорили майже всі освічені люди (ідеологи технократичних утопій та їхні опо­ненти, футуристи й пролеткультівці, художники революційного авангарду й молоді слухачі бердяєвської «Вільної академій духовної культури»), М.Бердяев несподівано переглядає свою оцінку ролі машини в житті суспільства. Він вва­жає, що машина підкорила людині не тільки сили природи, а й саму людину; машина не тільки у чомусь звільняє, але й по-новому закабаляє людину. «Ця нова страшна сила руйнує природні форми людини, - пише М.Бердяєв. - Вона піддає лю- дину процесу розщеплення, розподілу, внаслідок чого людина нібито перестає бути природною істотою, якою вона була раніше» (Бердяев Н.А. Смысл исто­рии. - Берлин, 1923. - С. 182).

Пізніше було надруковано статтю М.Бердяева «Людина і машина» (Париж, 1933), де техніка розглядається як остання любов людини, як чудо і водночас як засіб, а не мета людського існування. Техніка має підпорядковуватися «духу». Не може бути технічних цілей життя, можуть бути лише технічні засоби, розмір­ковує автор, бо «цілі життя завжди містяться в іншій сфері - в сфері духу» (див.: Вопросы философии. - 1989. -Nq 2. - С.148).

Техніка необхідна людині, яка за своєю природою є творчою істотою, вва­жає М.Бердяев. Людина створює техніку, що є продуктом творчого духу люди­ни і постає як результат «прориву духу в природу й втілення розуму в стихійні процеси». Разом з тим техніка «повстає проти людини». Людина неспроможна оволодіти створеною нею технікою, яка виривається з-під влади людини і «хоче, щоб людина була її образом і подобою». Проте це принципово неможливо. Людина, підкреслює М.Бердяев, не може уподібнитися машині, бо вона створе­на «за образом и подобою Бога»! Техніка ніколи не зможе «машинізувати» лю­дину, захопити її повністю.

Техніка загрожує перш за все душі людини. «Серце ледве виносить дотик хо­лодного металу, воно не може жити в металевому середовищі», - пише М.Бердя­ев. Але людина не може відмовитись від машини і змушена співіснувати з нею.

Роздуми щодо ролі техніки в житті суспільства й людини розвивають відомі філософи-екзистенціалісти М.Хайдеггер (1889-1976) і К.Ясперс (1883-1969). Деякі бердяєвські тези вони сприймають і поглиблюють, інші - заперечують. М.Хай­деггер, як і М.Бердяев, пориває з традиційною (Гете - Шпенглер) європейською захопленістю технікою й показує парадоксальні наслідки технізації життя. Ні­мецький філософ відкидає уявлення про те, що техніка є засобом в руках люди­ни. Навпаки, саме «людина», на думку Хайдеггера, віддана техніці, зажадана нею. Техніка підкоряє людину. Проте загроза для людини походить не від техні­ки як такої, а лише від нерозуміння її суті. Тому важливо знайти «надтехнічне» обгрунтування техніки, виявити її істинну перспективу в історії загальнолюдсь­кої культури.

К.Ясперс, як і його співвітчизник М.Хайдеггер, розглядає техніку як принци­пово новий чинник світової історії. Саме техніка перетворює все, що людина набула протягом тисячоліть. Під впливом техніки посилюється соціальний ди­намізм. У техніці - головне джерело майбутнього.

Оптимізм К.Ясперса щодо технічного розвитку цивілізації підхопили соці­альні філософи більш пізнього періоду: О.Тоффлер, Д.Белл, З.Бжезинський, проте попередження М.Бердяева щодо можливості «повстання техніки» проти люди­ни також не лишилось поза увагою західних теоретиків-технократів. Більше того, французький філософ Ж.Еллюль (н. 1912 р.) зробив його лейтмотивом власних технократичних роздумів. Він показав техніку як найзагрозливіший вид детер­мінізму. Техніка, на думку Ж.Еллюля, перетворює засоби на ціль, стандартизує поведінку та мислення людини, робить її об’єктом «калькуляції і маніпуляції». Вчений негативно оцінює науково-технічний процес, обгрунтовує тезу про мож­ливість поліваріантного розвитку суспільства.

Сучасна «технократична хвиля» на Заході складається з розмаїття підходів, схем, концепцій. Наприклад, О.Тоффлер майбутнє суспільство пов’язує з третьою техно-інформаційною хвилею розвитку; Г.Кан вважає, що завдяки технізації майбутнє суспільство стане «побутовим», де всі люди стануть «джентльмена­ми»; Ф.Скінер пропонує технологізувати поведінку людей; Дж.Хелбронен про­рокує присмерк технічної цивілізації від екологічної катастрофи. Перелік підхо­дів, висновків і пропозицій можна було б продовжити. їх надзвичайно багато. Якщо ж придивитись пильніше, різноманітні концепції поділяються на два на­прями: а) оптимістичні (Д.Белл, Р.Дарендорф, О.Тоффлер), які пов’язують вирі­шення всіх соціально-економічних, політичних проблем суспільного розвитку з ростом технічного потенціалу суспільства; б) песимістичні (Ж.Еллюль, Л.Мем- форд), що вбачають у техніці загрозу для цивілізації й закликають обмежувати її зростання, радять повернутися обличчям до природи.

Як у першому, так і в другому випадку ми маємо справу зі своєрідним техно­логічним детермінізмом, суть якого полягає в непомірному перебільшенні ролі техніки, технології та інформатики. Машинний фетишизм - це різновид речово­го (предметного, товарного) фетишизму. Фетишизація призводить до того, що машина постає самостійним і незалежним від людини суб’єктом мислення й со­ціальної дії, досконалішим за тих, хто її створив. Звідси песимістичні або опти­містичні висновки щодо майбутнього суспільства. їх однобічність полягає не в тому, що вони обгрунтовують ту чи іншу орієнтацію, а в тому, що вилучають з системи прогнозу живу, безпосередню практичну діяльність людей, зумовлену певними, перш за все матеріальними, інтересами і потребами.

Історію творять люди, а не машини. Разом з тим, людина досягає свободи, не ігноруючи роль техніки, а розумно використовуючи її, створюючи суспільство, вільне від всіх форм відчуження, в тому числі й відчуження машин. Машинний фетишизм не повинен заступати машинами людину і її суспільні відносини. Май­бутнє належить людям, що володіють машинами такою ж мірою, як і власними суспільними відносинами. Суб’єктивний чинник історичного процесу, як і його об’єктивна складова, є могутнім чинником розвитку.

Його роль посилюється на історичних зломах. Саме сьогодні суб’єктивний фактор набуває вирішального значення, перетворюється на наймогутніший чин­ник суспільного виробництва. Головне джерело суспільного розвитку - це люди, творчою працею, розумом і доброю волею яких створюються всі матеріальні й духовні надбання, що становлять фундамент людської культури і цивілізації (див.: Тавризяк Г.М. Буржуазная философия техники и социальные теории// Вопр.филос. - 1978. -№6;Деменченок Э.В. От «индустриализма» к «постиндустриа­лизму»: эволюция технократических концепций//Вопр.филос. - 1979. - NqI).