ДРУГА РЕВОЛЮЦІЯ В СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВІ: СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ МАРКСИЗМУ

Кінець XVIII - початок ХІХст. дали людству дивну і суперечливу сукупність концепцій, гіпотез, планів пе­ребудови соціуму на засадах проникнення в його та­ємниче і сокровенне плетиво об’єктивних закономір­ностей і суб’єктивно-людських прагнень.

З означеної інтелектуальної традиції вийшли такі оригінальні мислителі, як О.Герцен і В.Бєлінський, В.Соловйов і Ф.Ніцше, Е.Гуссерль і О.Шпенглер, М.Ба- кунін та ін. Німецька класична філософія, особливо фі­лософія Г.Гегеля, французький утопічний соціалізм та англійська буржуазна політична економія є глибинни­ми теоретичними джерелами марксизму, з яким ми пов’язуємо другу революцію в суспільствознавстві. У радянській літературі доперебудовної доби практич­но одностайно підкреслюється всесвітньо-історичне значення марксизму: К.Маркс та Ф.Енгельс створили оригінальне, єдино вірне вчення, озброїли ним проле­таріат, що здійснив революцію й тим самим довів його істинність. «Вчення Маркса всесильне - бо воно вірне» (В.Ленін). Останнє десятиріччя внесло певні зміни в ставлення до марксистської теорії, до його оцінки. Нині все рішучіше йдеться про «головну помилку» К.Марк­са (М.Попович), «екстремістську революційність» В.Леніна (М.Михальчейко, В.Черняк), «тоталітаризм сталінізму, побудованого на головних засадах ленініз­му» (О.Ціпко) і т. ін. Деякі «гарячі голови» взагалі про­понують відмовитися від марксизму, заборонити мар­ксизм як найреакційнішу (поряд з фашизмом) філосо­фію передостаннього століття.

Як бачимо, одну крайність пропонують замінити на іншу. В цій драматичній ситуації, що посилюєть­ся нестабільністю суспільних відносин, потрібен врів- поважений та тверезий аналіз сутності марксистської теорії, її головних концеп­туальних засад, місця та ролі в історії соціально-філософської думки людства. Зупинимось на цьому окремо.

Карл Маркс (1818-1883) народився в містечку Tpip в сім’ї єврея-адвоката, закінчив берлінський університет і захистив докторську дисертацію з філософії. За своїми поглядами він був тоді «молодогегельянцем» і з філософії Г.Гегеля робив атеїстичні та революційні висновки. Реакційному уряду тодішньої Німеч­чини не подобалися критично-революційні «стріли» марксового розуму, тому викладацької посади в університеті К.Маркс отримати не зміг. Обізнаність з працею Л.Фейербаха «Сутність християнства» зумовило перехід К. Маркса з позицій молодогегельянства на позиції фейєрбахіанства. Захоплюючись фей­єрбахівською філософією людини, К.Маркс працює на журналістській ниві, знай­омиться з життям простого люду, діяльністю тих установ, які управляють сус­пільством. Намагаючись розібратись у суперечностях епохи, він самостійно наполегливо вивчає політичну економію, що, як і соціалістичну утопічну філо­софію, пов’язує з пролетаріатом, котрий все вагоміше заявляв про себе як сер­йозна суспільно-політична сила. Роздуми над долею пролетарської маси активі­зувались у зв’язку з діяльністю різноманітних робітничих союзів, в один з яких - «Союз комуністів» - волею долі увійшов молодий К.Маркс. Активізації його теоретичних роздумів у цьому напрямі сприяло знайомство й дружба з Ф.Ен­гельсом.

Фрідріх Енгельс (1820-1895) не мав університетської освіти. Його батько - багатий текстильний фабрикант - намагався якомога швидше залучити сина до комерційної діяльності і тому влаштував його в одну з великих торговельних контор. Та хлопець поривався до літератури. З 1839р. він співпрацює з друкова­ним органом «Молодої Германії», вивчає Біблію, захоплюється філософією, грунтовно студіює «Філософію історії» Г.Гегеля, стає його послідовником (мо­лодогегельянцем) і доходить висновку про необхідність озброїти ідеологію «Мо­лодої Германії» гегелівською діалектикою.

Побачене приголомшило Ф.Енгельса. Нелюдське життя пролетаріату, страж­дання багатотисячних мас населення вимагало перегляду «офіційних» теоретичних доктрин того часу. В пошуках нових ідей він знайомиться з працями Р.Оуена, сту­діює політекономію, історію, вивчає праці лідерів німецького «філософського ко­мунізму» М.Геса та К.Грюна, стає переконаним соціалістом. 1844 рік став роком початку дружби й тісного співробітництва Ф.Енгельса з К.Марксом.

Першою спільною працею стало «Святе сімейство, або критика критичної кри­тики» (1845р.) До співробітництва і К.Маркс, і Ф.Енгельс вже мали опубліковані теоретичні дослідження та публіцистичні статті, що свідчать про надзвичайно ви­сокий рівень їх філософської культури: «До критики гегелівської філософії права», «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «До єврейського питання» та інші К.Маркса; «Положення робітничого класу в Англії», «Листи з Лондона» та інші Ф.Енгельса. Саме тому перша спільна праця постала як завершений філософський твір, де були сформульовані фундаментальні засади нового теоретичного бачення світу - ідея суспільних виробничих відносин, теза про визначальну роль народних мас в історії, історичну місію пролетаріату як могильника капіталізму.

Наступною спільною працею К.Маркса і Ф.Енгельса була «Німецька ідеоло­гія». Її написано в 1845-1846 рр., але ця праця побачила світ лише в 1932р.

Нарешті, третьою спільною працею, що свідчить про зрілість і відточеність соціально-філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса, став всесвітньо відо­мий «Маніфест Комуністичної партії» (1848р.).

У чому ж полягає принципова новизна такого погляду на суспільство? У чому його революційність і чому ми називаємо його другою революцією в суспіль­ствознавстві?

Як відомо, першу революцію в суспільствознавстві було здійснено на зламі XV-XVIct. розмежуванням з теологічними поясненнями сутності людини, при­роди суспільства та держави. На місце Бога було поставлено матеріальний інте­рес (ширше - приватну власність) як головну домінанту й рушійну силу суспіль­ного розвитку (Н.Макіавеллі).

На засадах приватної власності грунтувались наступні концепції суспільст­ва. Приватна власність визначалась як головний чинник і гарант незмінності природи людини. Приватновласницькі відносини розглядались як вихідна до­мінанта побудови держави, форм правління, політичних режимів. І хоч історія суспільної думки знає спроби моделювання суспільних процесів на запереченні цієї домінанти (наприклад, утопічний соціаліст Мореллі моделював комуніс­тичне майбутнє на засадах скасування приватної власності, а релігійні філосо­фи продовжували свої теоретичні роздуми про божественну сутність суспіль­ства), все ж визначальним напрямом філософського обгрунтування сутності людини та суспільства були концепції, основані на цій домінанті, незалежно від того, на якій методологічній парадигмі - матеріалістичній чи ідеалістичній - вони будувались. Марксизм порушив цю традицію, теоретично обгрунтував­ши можливість побудови суспільства на засадах суспільної власності. Підкрес­лимо: теоретично обгрунтувавши. Ця можливість у марксизмі постає не як добрі наміри, що трапляються, наприклад, у багатьох утопічних проектах, а у вигляді розгорнутої, концептуально вивіреної згідно з досягненнями суспіль­ної думки того часу програми конкретних практичних дій соціального суб’єк­та за тих чи інших умов.

Зміна парадигми соціально-філософського мислення не могла відбутись без змін вихідних принципів, категоріального каркасу й методології пізнання. Цю «чорнову роботу» К.Маркс і Ф.Енгельс здійснили в перших спільних творах. На противагу філософам, які визначали рушійною силою суспільного розвитку Бога та підкреслювали роль особистості в історії, вони визнавали первинність сус­пільного буття щодо громадської свідомості, обгрунтовували роль народних мас як головного чинника суспільного життя. Цей перехід - друге яскраве свідчення революції в суспільствознавстві: жоден з попередників К.Маркса та Ф.Енгельса не аналізував соціальну проблематику на вихідних засадах примату матеріаль­ного над духовним, не підкреслював самостійну соціально-творчу роль народу як суб’єкта соціальної дії. Третім виявом революційності нової теорії було ці­леспрямоване наближення останньої до практики, інтересів і потреб реального соціального об’єкта - пролетаріату - на думку теоретиків, головної рушійної сили майбутніх перетворень суспільства. К.Маркс і Ф.Енгельс обгрунтували (на основі аналізу реального стану даного класу в системі суспільних відносин того часу) історичну місію пролетаріату й будували свою теорію як алгоритм реалізації даної місії. Інших соціальних доктрин, які б у більш-менш науковій формі займалися цими питаннями, практично не було. Марксистська соціальна теорія є історично першою філософією пролетаріату. Цей факт, безперечно, треба брати др уваги, розглядаючи місце та роль марксизму в історії розвитку сус­пільної думки людства.

Нарешті, свою соціально-філософську концепцію марксизм побудував на діа­лектичних засадах, що дало змогу пояснити суспільство як суперечливу й разом з тим внутрішньо цілісну систему, що розвивається, виявити й обгрунтувати джере­ла та рушійні сили розвитку, спрогнозувати основні тенденції прогресу.

По-друге, ряд тверджень, обгрунтованих марксизмом, не мали загального характеру, а лише відповідали умовам конкретного суспільства - періоду пер­ших криз капіталізму як соціальної системи.

По-третє, історичний розвиток цієї теорії послідовниками К.Маркса та Ф.Ен­гельса свідчить про суттєве спрощення та абсолютизацію, нерідко довільне трак­тування фундаментальних положень, що спотворювало теорію в цілому, лиша­ло можливості за допомогою її методології пояснити реальність.

Нарешті, соціальну філософію марксизму не можна трактувати як найви­щий злет суспільно-політичної думки людства. Ця теорія має як переваги, так і недоліки. Сьогодні людство вступає в нову фазу суспільно-історичного мис­лення, наближається до третьої революції в суспільствознавстві, розпочинаю­чи «теоретичну реконструкцію» реалій та перспектив суспільного співжиття людей на підвалинах плюралізму власності та гармонійного поєднання загаль­нолюдських, класових, національних та інших пріоритетів. Все це, як і в пер­ших двох революціях, не може не привести до змін теоретичних та методоло­гічних засад мислення. Саме у цьому контексті й необхідно оцінювати місце та роль марксистської соціальної філософії в історії суспільної думки, вивчати його разом з різноманітними соціальними доктринами, якими надзвичайно багате нинішнє суспільство.