Інтеракціонізм. Теорія «дзеркального Я» Чарльза Хортона Кулі. Символічний інтеракціонізм Джоржа Геберта Міда. Аналіз динаміки «Я»: «I» та «me».

Інтеракціонізм - методологічний підхід, що поєднує кілька різних напрямків у суспільних науках.

Інтеракціонізм охоплює такі напрямки у суспільних науках як:

- символічний інтеракціонізм;

- соціальний конструктивізм;

- етнометодологія.

Символічний інтеракціонізм - теоретико-методологічний напрям у західній соціології та соціальній психології, що зосереджується на осмисленні й аналізі соціальних взаємодій, переважно в їхньому символічному значенні.

Символічний інтеракціонізм розвинувся в 20-х роках XX ст. у Чиказькій соціологічній школі. Засновником цього напрямку більшістю дослідників вважається Д. Г. Мід, хоча біля його витоків стояв також Ч. Г. Кулі, а саме поняття впровадив у 1937 р. один з учнів Д. Г. Міда Герберт Блумер, який в подальшому став провідним представником другого покоління цього напрямку.

Чарльз Гортон Кулі — американський соціолог, засновник концепції «дзеркального Я» та теорії малих груп, вважається також одним із засновників символічного інтеракціонізму. Відкидаючи натуралізм попередників, Ч. Г. Кулі не відкидає світоглядні уявлення про єдність природної і соціальної еволюції. Він вважав, що особа та суспільство мають спільну ґенезу а, отже, уявлення про ізольоване та незалежне я - ілюзія.

«Дзеркальне Я» - це суспільство, яке служить своєрідним дзеркалом. У такому дзеркалі ми можемо бачити реакції інших людей на нашу власну поведінку. Наше уявлення про самих себе бере витоки саме в такій рефлексії.

Основні погляди американського соціолога, професора філософії Чиказького університету Джорджа Герберта Міда викладені в книзі «Дух, самість і суспільство». Відправною точкою його концепції був пріоритет соціального над індивідуальним. Головний об'єкт наукових інтересів - вивчення соціальних дій - вчинків, які набувають певного сенсу лише в суспільстві, пов’язані з виконання соціальних ролей.

Як стверджує Д. Г. Мід, мова дозволяє нам стати самосвідомими істотами - усвідомити нашу власну індивідуальність, а ключову роль у цьому процесі відіграє символ - річ, котра підмінює собою щось інше. Як зазначає Д. Г. Мід, якщо ми створили таке поняття, ми можемо думати про предмет, навіть не маючи його в полі зору. Ми навчилися думати про об'єкт у символічний спосіб. Символічна думка звільняє нас від обмеження нашого життя тими речами, які ми бачимо, чуємо або відчуваємо фактично.

Основний принцип інтеракціонізму той, що індивід сприймає (оцінює) себе відповідно до оцінок інших, тобто особистість стає для себе тим, що вона є через те, що вона вдає із себе для інших людей. Поняття «роль», «прийняття ролі іншого», «прийняття ролі узагальненого іншого» дозволили Миду, на відміну від Кулі, аналізувати не тільки безпосередні взаємодії, але і поведінку в складній соціальному середовищі.

Дж. Мід пішов далі Ч. Кулі в соціологічному аналізі процесу розвитку «Я». Згідно Миду, завершене людське «Я» складається з двох частин - «Я-сам» (I) і «Я-мене» (Me). «Я-сам» є реакція, відгук людини як суб’єкта діяльності на інших людей і суспільство в цілому. «Я-мене» - це «Я-концепція»

(саморозуміння, усвідомлення себе) людини як об'єкта самосприйняття, рефлексії. «Я-мене» - це «Я-образ», що складається з того, як мене оцінюють значущі для моєї персони люди, наприклад родичі і друзі. «Я-сам» думає про «Я-мене» і реагує на нього так само, як і на інших людей.

2.2.1.