Психоаналітична теорія Зигмунда Фрейда. Вчення про сексуальність: лібідо, сублімація, витіснення. Структура особистості: Воно (Id), Я (Ego) і Над-Я (Super-Ego). Соціологічні аспекти психоаналізу.

Основи фрейдизму були закладені австрійським психіатром та психологом

З. Фрейдом (1856-1939 рр.). Фрейдизм виник як теорія, метою якої є отримання інформації, що виявилася б корисною для вирішення практичних, насамперед, психотерапевтичних завдань.

Вчення Фрейда основане на теорії дитячої сексуальності. Відповідно до цієї теорії, сексуальне життя людини починається з народження, і перший сексуальний акт дитини - це смоктання материнських грудей. Надалі, вважає Фрейд, у дитини розвивається потяг до батьків протилежної статі. Фрейд називає цей потяг у хлопчиків «Едіповим комплексом», у дівчаток «комплексом Електри». Відповідно до Фрейда, в дитячому віці у дітей в процесі їх соціалізації - входження в соціальне життя - відбувається таке сильне витіснення їх природних сексуальних бажань, що це може призвести до травми психіки на все життя.

Поняття витіснення разом із поняттями сублімація і лібідо складають стрижень вчення Фрейда.

Лібідо - це універсальна енергія сексуального бажання, що є загальним джерелом почуттів, бажань, глибинною причиною поведінки людини в суспільстві.

Витіснення - це процес заглушення асоціальних форм сексуальних бажань і виштовхування їх енергії за межі свідомості в сферу підсвідомості. Витіснені бажання скупчуються в підсвідомості, провокуючи неврози, і рано чи пізно прориваються в свідомість.

Сублімація - це процес протилежний витісненню, що виражається у переключенні лібідо (енергії асоціальних форм сексуальних бажань) в соціально значиму діяльність. Найбільш ефективно сублімація відбувається у творчості. Таким чином, Фрейд розглядає сублімацію як «енергетичне» джерело людської культури.

Свій метод і вчення в цілому Фрейд назвав психоаналізом. У структурі особистості він виділив три сфери: безсвідоме, передсвідоме та свідоме. Вся безсвідома сфера особистості, що не піддається самоусвідомленню, розташована у підструктурі Id (Воно). Id - це енергетична база особистості, що містить у собі природжені безсвідомі інстинкти людини (лібідо). Id прагне до задоволення, розрядки та детермінує всю діяльність людини. Id перебуває у конфлікті зі свідомістю, тому породжує постійний внутрішньоособистісний конфлікт. Друга подструктура особистості - Ego (Я) - розташована у свідомості та передсвідомості. Вона також є природженою. Третя подструктура - Super­Ego - формується протягом життя людини. Механізмом її формування є ідентифікація (співвіднесення себе з близькою дорослою людиною). Між названими підструктурами особистості, за Фрейдом, не існує постійної рівноваги. Інстинкти провокують виникнення таких бажань, що є неприпустимими у суспільстві. На сторожі дотримання соціальних норм стоїть Super-Ego - вісник вищих моральних принципів. Цей постійний конфлікт робить людину потенційним невротиком. Для того, щоб пом’якшити протистояння між Id та Super-Ego, Ego використовує різноманітні механізми психологічного захисту:

Фрейд відкрив людству величезний світ, що знаходиться поза межами свідомого. Він ввів у обіг ряд нових категорій: безсвідома мотивація, захисні психологічні механізми, структура особистості, роль дитячих психотравм у поведінці дорослої людини, психічна організація особистості, конфліктність та ін.

Найближчі колеги Фрейда К. Юнг та А. Адлер в подальшому розійшлися з ним у трактуванні цієї проблеми.

Процес розвитку світової соціології в першій половині та середині XX ст., а потім і в другій половині важко уявити без врахування такого напрямку та разом з тим методу в науці, як психоаналіз. Соціологи прагнуть розглядати психоаналіз, перш за все як напрямок науки про поведінку людини, в якому значне місце займають питання діяльності індивіда, проблематика структури особистості, зв’язок між свідомим та безсвідомим та ін., тобто проблеми, що суттєво вплинули на розвиток соціології. Слід мати на увазі, що принципи психоаналізу поступово розповсюджувались та використовувались в різних наукових дисциплінах: соціальній філософії, культурології, історії тощо.

2.2.3.