Теорії механізмів пам’яті

Однією з перших психологічних теорій пам’яті, яка не втратила свого наукового значення до цього часу, була асоціативна теорія. Вона виникла в XVII ст., активно розроблялася в XVIII та XIX ст., переважне поширення й визнання набула в Англії та Німеччині.

Зв’язок між окремими подіями, фактами, предметами та явищами, відображеними в нашій свідомості та закріпленими в нашій пам’яті, називають асоціацією (у перекладі з грецької - «з’єднання», «зв’язок»). Без цих зв’язків, або асоціацій неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі й діяльність пам’яті.

Суть асоціативного зв’язку полягає в тому, що поява в свідомості одного елементу цього зв’язку викликає появу в свідомості й іншого елементу цього зв’язку. Я чую прізвище людини, і в моїй свідомості виникає її образ. Я читаю англійське слово «The table», і в мене виникає поняття «стіл». Асоціативні процеси забезпечують запам’ятовування й відтворення різних явищі дійсності в певному зв’язку і в певній послідовності.

Асоціації, або зв’язки, бувають різного роду. Перш за все, необхідно розрізняти прості й складні асоціації. Прості асоціації - це класичні три види асоціацій (поняття про них склалося ще за часів Арістотеля): (а) асоціації за суміжністю; (б) асоціації за схожістю; (в) асоціації за контрастом.

В основі асоціацій за суміжністю покладено просторові й тимчасові з’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності. Якщо якісь предмети людина сприймала розміщеними близько один до одного в просторі або слідуючими безпосередньо один за одним у часі, то між ними виникає асоціація. Асоціації за суміжністю виникають, наприклад, при заучуванні іноземних слів, алфавіту, таблиці множення тощо.

Асоціації за схожістю виникають у тих випадках, коли предмети та явища навколишньої дійсності чимось схожі один на одного. Образ плакучої верби може викликати в свідомості людини образ жінки у горі.

За контрастом асоціюються ті предмети та явища навколишньої дійсності, які різко відрізняються, є протилежними. Отримавши погану оцінку, учень згадує, як він раніше отримував з цього навчального предмета гарніоцінки. Читаючи в книзі про сміливий вчинок людини, можна пригадати про страх, проявлений іншою людиною в подібній ситуації.

Конкретний зміст асоціацій визначається цілою низкою умов, серед яких велику роль відіграють інтереси, професія людини. Наприклад, неважко здогадатися, якого роду образи за асоціацією викличе слово «корінь» у математика, ботаніка, зубного лікаря і словесника.

Зрозуміло, всі прояви пам’яті не можна звести лише до вказаних трьох видів асоціацій, як про це наголошувала ідеалістична психологія. Основу наших знань складають асоціації більш високого рівня: складні, або смислові, асоціації, які відображають об’єктивні зв’язки типу «причина і наслідок», «рід і вид», «ціле й частина». Іншими словами, в цьому випадку зв’язок між об’єктами встановлюється не тому, що вони сприймалися одночасно або схожі один на одного, а тому, що одне явище є наслідком іншого, або частиною іншого, або видом іншого. Утворення й збереження тимчасових нервових зв’язків, їх згасання й пожвавлення є фізіологічною основою асоціації. Про це говорив І.П. Павлов:

«Тимчасовий нервовий зв'язок є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. Разом із тим, воно ж і психічне — те, що психологи називають асоціацією, чи то буде це утворення поєднанням різноманітних дій, вражень, або букв, слів і думок» (Павлов, 1951).

На сьогодні не існує загальної теорії механізмів пам’яті.

Найбільш переконливою є нейронна теорія, яка виходить з уявлення про те, що нейрони утворюють ланцюги, по яких циркулюють біоструми. Під впливом біострумів відбуваються зміни в синапсах (місцях з’єднань нервових клітин), що полегшує подальше проходження біострумів по цих шляхах. Різний характер ланцюгів нейронів і відповідає тій або іншій ззакріпленій інформації.

Інша молекулярна теорія пам'яті виходить з того, що під впливом біострумів у протоплазмі нейронів утворюються особливі білкові молекули, на яких «записується» інформація, що поступає у мозок (приблизно так, як на магнітофонній стрічці записуються слова і музика). Учені навіть здійснюють спроби витягувати з мозку померлої тварини ці, як вони називають, «молекули пам’яті». А далі висловлюються вже абсолютно фантастичні передбачення про те, що коли-небудь «молекули пам’яті» можна буде синтезувати в лабораторіях, виготовляти «пігулки пам’яті» або спеціальну рідину для ін'єкцій і таким чином пересаджувати знання в голову людини.

Прибічники хімічної теорії вважають, що специфічні хімічні зміни, які відбуваються e нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників і є механізмами процесів запамэятовування, збереження q відтворення, а саме: перегрупування у нейронах білкових молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм родової пам’яті: вона містить генетичні коди організму, визначаючи генотип. Рибонуклеїнова кислота (РНК) - основа індивідуальної пам’яті. Збудження нейронів підвищує зміст у них РНК, і необмежена кількість змін її молекул є базою збереження великої кількості слідів збудження. Зміну структури РНК учені пов’язують із довготривалою індивідуальною пам’яттю.

Процес запам’ятовування має дворівневий характер. На першому рівні, відразу після дії подразника, в мозку здійснюється короткочасна електрохімічна реакція, яка обумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Цей рівень триває секунди або менше та є механізмом короткочасної пам’яті. Другий рівень - власне біохімічна реакція - пов’язана з утворенням протеїнів і характеризується безповоротністю хімічних змін у клітині та вважається механізмом довготривалої пам’яті.

Біологічні дослідження дають підстави для оптимістичних прогнозів відносно можливостей управління людською пам’яттю в майбутньому. Так, у 1962 р. Д. Макконел провів дослідження з пласкими черв’яками - планаріями. Планарій навчали проходити Т- подібний лабіринт за допомогою вироблення умовних рефлексів, після чого з них екстрагувалася РНК, яку потім вводили іншими планарііям. У тій групі, якій уводили РНК з навчених планарій, значно швидше формувався очікуваний умовних рефлекс на проходження Т-подібного лабіринту, ніж у планарій контрольної групи. Досліди на більш організованих тваринах виявилися менш вдалими.

3.