§ 13. Законодавство: поняття, система та структура

Під законодавством розуміється весь комплекс нормативно-правових актів держави, прийнятих у межах повноважень її правотворчих органів, найважливішим з яких є закон (в Україні - це система законів, що приймаються Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади, а також її постанови; укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

До законодавства України також належать міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору (ст. 9 Конституції України)).

Система законодавства — це цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права.

Структура законодавства — це теоретична конструкція, що відображає внутрішню побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами впорядкування суспільних відносин і рівнем розвитку юридичної техніки.

Види структурної організації законодавства:

1) субординаційна, або ієрархічна (вертикальна) - зумовлена різною юридичною силою нормативно-правових актів, що залежить передусім від їх різновиду (закон чи підзаконний нормативно-правовий акт) і від місця правотворчого органу, який приймає відповідні акти, в апараті держави. Конституція має найвищу юридичну силу та становить першооснову законодавства, далі йдуть конституційні, звичайні закони, в тому числі й кодекси, та підзаконні нормативно-правові акти, що видаються на виконання законів і не повинні їм суперечити;

2) галузева (горизонтальна) - відображає поділ, розташування нормативно- правових актів відповідно до предмета правового регулювання суспільних відносин.

За обсягом нормативного матеріалу в межах галузевого структурного «зрізу» системи законодавства виокремлюють галузь законодавства та інститут законодавства.

Галузь законодавства - це внутрішньо узгоджена сукупність нормативно- правових актів, об’єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований нормативно-правовий акт - кодекс.

Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, що регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. Інститут законодавства може бути галузевим або міжгалузевим. При цьому в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному - кримінальне; в іншому випадку - існує галузь права, а галузі законодавства немає (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Окрім того, на основі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві виділяють виборче законодавство, а також тривалий час говорили винятково про інформаційне законодавство, однак наразі це є сформованою галуззю права. І, нарешті, окремі галузі законодавства можуть не мати відповідної галузі права, наприклад, митне та пенсійне законодавство.

3). федеративна (державно-організаційна) - розглядається як організаційний принцип, що випливає з федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівнів законодавства: федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації (наприклад, структура системи законодавства ФРН).

Система права і система законодавства - два аспекти однієї суті, які виступають як зміст і форма.

Система права — це внутрішня організація та побудова права, система законодавства — це зовнішня форма виразу і закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Проте, це не просто сукупність, а логічне, об’єктивно і суб’єктивно зумовлене поєднання компонентів (джерел, форм права) на принципах субординації та координації.

Одним із принципів формування системи законодавства є також принцип врахування реальних потреб, що виникають у процесі державного управління. Система права і система законодавства — не тотожні поняття. Між ними існують деякі відмінності, що дають можливість стверджувати про їхню відносну самостійність:

- первинним елементом побудови системи права виступає норма права, а системи законодавства - нормативно-правовий акт. Об’єднання на тій чи іншій підставі нормативно-правових актів у певну сукупність дає підстави говорити про існування таких галузевих утворень, яких немає в рамках системи права (фінансове, екологічне, транспортне, господарське, банківське законодавство);

- за обсягом система законодавства ширша, ніж система права, тому що змістовно включає в себе деякі ненормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення);

- предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності, ніж предмет системи законодавства;

- галузі системи законодавства формуються лише за ознакою предмета правового регулювання і не мають єдиного методу;

- у системі права не враховується юридична сила правового матеріалу;

- побудова системи законодавства значною мірою залежить від волі законодавця, яка у свою чергу детермінується об’єктивними умовами соціально- економічного розвитку суспільства.