§ 12. Форми (джерела) права

Форми права — це державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього вияву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковий характер і гарантованість з боку держави.

Розрізняють внутрішню та зовнішні форми права.

Під внутрішньою формою розуміють спосіб його структурної організації та взаємодії складових елементів у межах системи права, яка поділяється на галузі, підгалузі, інститути і окремі норми.

Зовнішні форми називають джерелами права, в яких воно забезпечує своє офіційне існування.

До зовнішніх форм відносять: правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай — це історично зумовлене, неписане правило поведінки загального характеру, яку ввійшло в звичку через багаторазове застосування протягом тривалого часу та санкціоноване державою.

Правовий прецедент (судовий, адміністративний) — офіційне рішення органу держави з конкретної справи, якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ.

Нормативний договір — це об’єктивне, формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю двох і більше суб’єктів суспільних відносин і забезпечується державою (наприклад, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ певної форми виразу, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин визначеної сфери, що містить норми права, має неперсоніфікований характер, розрахований на неодноразове застосування невизначеним колом суб’єктів і забезпечується державою.

Нормативно-правовий акт є основною формою (джерелом) права в Україні, результатом діяльності компетентних суб’єктів держави.

За юридичною силою розрізняють закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Під законом розуміють нормативно-правовий акт вищого

представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.

Підзаконний нормативно-правовий акт - це письмовий документ уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та на виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми права, володіють низкою специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів (накази, інструкції тощо).

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Щоправда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Існують також інші класифікації джерел права.

До джерел права відносяться також міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її території (декларації, хартії, пакти, конвенції, протоколи, резолюції).