§ 1. Поняття господарського права

Сучасна регламентація господарських відносин обумовлена господарським правом. По суті господарські відносини є предметом регулювання господарського права.

Варто зауважити, що серед дослідників, які вивчали поняття та особливості регулювання господарських відносин, немає одностайного визначення господарського права.

Якщо господарське право розглядати як самостійну галузь права, то аналіз доктринальних підходів до цього поняття, а також аналіз норм Господарського кодексу України (далі - ГК), дозволяє дати наступне визначення: господарське право — це галузь права України, яка визначає засади господарської діяльності (господарювання) в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарські відносини за змістом пов’язані з господарською діяльністю.

Господарська діяльність - це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.

Основу господарських відносин становлять: господарсько-виробничі відносини, під якими необхідно розуміти - майнові та інші відносини у сфері матеріального і нематеріального виробництва, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; організаційно-господарські відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; внутрішньогосподарські відносини, які виникають між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч. 4, 5 ст. 3 ГК).

Зазначені відносини виникають між суб’єктами господарювання, суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень, структурними підрозділами суб’єкта та відносини самого суб’єкта із його структурними підрозділами.

До кола відносин, що не регулюються ГК (ч. 1 ст. 4 ГК) віднесено: майнові та особисті немайнові відносини, що є предметом регулювання цивільного законодавства; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно- господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Методами правового регулювання господарських відносин являються застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей та цілей правового регулювання.

До методів правового регулювання господарських відносин належать: метод владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна щодо підпорядкованого йому суб’єкта; метод автономних рішень, що дає можливість суб’єктам господарювання приймати самостійно, в межах своєї компетенції, юридично значущі рішення і обов’язки інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень; метод координації, що забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав’язувати свої умови іншій стороні; метод рекомендацій, що передбачає видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної поведінки (порядку дій) у сфері господарювання.

Якщо розглядати господарське право як науку, то можна зазначити, що вона вивчає не тільки історію становлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, а й виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики.

Як навчальна дисципліна, господарське право являє собою сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності. При цьому, обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки.

Господарське право як сукупність правових норм має свою систему, яку необхідно відрізняти від системи господарського законодавства та системи науки господарського права.

В загальноприйнятому розумінні система господарського права - це об’єктивний розподіл у певній, логічно витриманій, послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об’єднаннями норм.

На відміну від цього, система господарського законодавства - це об’єктивний розподіл та встановлення ієрархії нормативно-правових актів, які регулюють господарські та тісно пов ’язані з ними відносини.

В свою чергу, система науки господарського права - це сукупність наукових поглядів, висновків та думок, які пов’язані з дослідженням норм господарського права України, практики їх застосування та господарського законодавства інших країн.

Система господарського права складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина містить у собі основні положення правового регулювання господарської діяльності, незалежно від галузі та сфери цієї діяльності.

Особлива частина господарського права охоплює правове регулювання господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя, розкриваючи зміст основних інститутів.