§ 1. Акти сімейного законодавства України

У загальній теорії права джерела права у формальному, юри­дичному значенні визначаються як форми вираження та закріп­лення правових норм. У системі категорій теорії права поняття «джерела права» виконує подвійну функцію.

У межах правової системи джерела права, вишикувані за принципом їх ієрархічної підпорядкованості, створюють систему джерел права. Її вертикальна структура будується таким чином, що приписи низхідних джерел права видаються на засадах та на виконання висхідних джерел, і будь-яка норма в межах цієї систе­ми має відповідати нормам джерела вищої юридичної чинності, яке замикає цю вертикаль.

Для класифікації джерел права в її основу покладають струк­туру правової системи. Ця структура, як відомо, містить у собі док- тринальний, нормативний та соціологічний елементи («шари», рівні тощо). На доктринальному рівні правової системи форму­ються такі джерела права, як доктрина та принципи права. У ме­жах нормативного її «шару» - нормативний акт, а у сфері праворе- алізації - правовий прецедент, судова практика, нормативний до­говір, звичай¹.

Перш за все, заслуговує на увагу саме нормативний елемент системи сімейного права України. Із цієї точки зору джерелами сімейного права можна назвати сукупність (систему) нормативних актів, що містять правові норми, які необхідно застосовувати для регулювання сімейних відносин^{[15] [16].}

Відповідно до ст. 7 СК України сімейне законодавство охоп­лює сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові ак­ти. Однак це визначення не є повним, бо традиційно терміном «сі­мейне законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили норми сімейного права.

Усі норми права, які відображають специфіку сімейних відно­син, містяться в нормативно-правових актах, які створюють у сво­їй сукупності сімейне законодавство. Ці нормативні акти залежно від їх юридичної сили розташовано у чітко визначеній ієрархічній системі. Найбільшу юридичну силу мають законодавчі акти (зако­ни), проте і вони мають різну юридичну силу. Найвищу юридичну силу мають правові норми, закріплені у Конституції України.

Як багатогалузевий нормативний акт Конституція України містить і правові норми, спрямовані на визначення основних засад правового регулювання сімейних відносин. Так, ст. 24 Конституції проголошує, що громадяни мають рівні права та свободи та є рів­ними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за озна­ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере­конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рів­ність прав жінки й чоловіка у сімейних відносинах, зокрема, забез­печується: створенням умов, які надають жінкам можливість по­єднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріаль­ною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Особливо важливі положення містяться у ст. 51 та 52 Консти­туції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин і знаходять своє втілення в нормах СК України та інших нормативно-правових актах. Відповідно до ст. 51 шлюб ґрунтуєть­ся на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі й сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 52 Конституції України діти є рівними у сво­їх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покла­дається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Найбільш важливе значення у системі сімейного законодав­ства має Сімейний кодекс України, ухвалений 10 січня 2002 р. Цей Кодекс у порівнянні з раніше чинним Кодексом про шлюб та сім'ю (1969 р.) зазнав суттєвих змін.

По-перше, такий розділ, як «Акти цивільного стану» з нього вилучено. Відносини, пов'язані з проведенням державної реєстра­ції актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивіль­ного стану змін, їх поновленням та анулюванням, регулює закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р.

По-друге, більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у ЦК України (глава 6), хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку та піклування над дітьми як одну з форм улаш­тування дітей, позбавлених батьківського піклування, залишено в СК України (ст. 243-251).

По-третє, з нового СК України вилучено главу 3 «Позовна да­вність», хоча залишилася стаття «Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин», і додано статтю «Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі».

По-четверте, в СК України з'явилися нові глави, наприклад, глава 10 «Шлюбний договір» (ст. 92-103), глава 20 «Патронат над дітьми» (ст. 252-256), глава 20¹ «Прийомна сім'я» (ст. 256¹-256⁴), глава 20² «Дитячий будинок сімейного типу» (ст. 256⁵-256⁸).

СК України складається із 7 розділів і 22 глав.

Розділ І «Загальні положення» містить 2 глави: «Сім'я. Регу­лювання сімейних відносин» і «Здійснення сімейних прав та вико­нання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів».

Розділ ІІ «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» містить 9 глав. У цьому розділі вперше на законодавчому рівні надано по­няття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки у навчальній і на­уковій літературі. Підхід законодавця у цьому питанні залишився незмінним: правові наслідки породжує лише шлюб, зареєстрова­ний у встановленому законом порядку. У зв'язку з цим викликає подив поява ст. 74 СК України, яка поширила на майно, набуте жі­нкою та чоловіком, котрі проживають однією сім'єю, але не пере­бувають у шлюбі між собою, або у будь-якому іншому шлюбі, пра­вовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спі­льної сумісної власності. Таким чином, фактичним шлюбним від­носинам надано значення юридичного факту, який слугує підста­вою для поширення на них сімейно-правового регулювання, що ввійшло у суперечність із ч. 2 ст. 21 СК України, згідно з якою про­живання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підста­вою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У СК України розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів і сестер, рід­них тіток, дядьків та племінників і племінниць. Між тим, за рішен­ням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною всиновлювача й усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були ним усиновлені.

Розширено в СК України також коло обставин, які надають можливість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або пси­хічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч.

Розділ ІІІ «Права та обов'язки матері, батька і дитини» міс­тить 6 глав. До новел цього розділу слід віднести те, що визнача­ється походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю (ст. 124 СК України), а в разі визнання батьків­ства за рішенням суду, тобто у випадку народження дитини в не- зареєстрованому шлюбі, на відміну від КпШС законодавець не визначає якісь конкретні підстави встановлення батьківства. Час­тина 2 ст. 128 СК України закріплює, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують похо­дження дитини від певної особи. СК України передбачив можли­вість установлення не лише батьківства, а і материнства (ст. 131 СК України), а також установлення факту батьківства та материн­ства за рішенням суду (ст. 130, 132 СК України). Передбачивши можливість оспорювання батьківства особою, яку записано бать­ком дитини, СК України не пов'язує її зі смертю матері або з позба­вленням її батьківських прав (ст. 136). Стаття 143 СК України впе­рше на законодавчому рівні закріпила обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здо­ров'я. Крім того, в СК України значно розширено та конкретизовано перелік особистих немайнових прав та обов'язків батьків і дітей.

Окремі новели пов'язано з регулюванням майнових відносин батьків та дітей. Неповнолітній дитині надано право розпоряджа­тися доходом від свого майна. У СК України законодавець відійшов від конкретного визначення частки заробітку батьків, яка підля­гає стягненню в разі сплати ними аліментів на дитину. Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Уперше на законодавчому рівні врегульовано питання стосо­вно права власності на аліменти, які один із батьків одержує на дитину. Згідно зі ст. 179 СК України аліменти є власністю того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються, і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять у власність дитини.

СК України вперше дає батькам право вирішувати питання припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям пра­ва власності на нерухоме майно, а також запроваджує норму про обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, до досягнення останніми 23 років за умови, якщо батьки спроможні надавати матеріальну допомогу (ст. 199).

Розділ IV «Улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування» містить 5 глав. Дитина, тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайвищих

інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що забезпечуються передачею її на виховання, усиновлення або, за необхідності, направлення до від­повідних установ із догляду за дітьми. СК України встановлює умови, порядок та правові наслідки всиновлення, визнання його недійсним, скасування, а також позбавлення всиновлювача бать­ківських прав. До новел СК України слід віднести встановлення можливості за виняткових обставин усиновити повнолітню особу (ст. 208 СК України) та встановлення різниці у віці всиновлювача й усиновленого. Так, усиновлювачем дитини може бути особа віком не молодша 21 року, старша за дитину, яку вона бажає всиновити, не менш як на 15 років (ст. 211 СК України). Установлено можли­вість позбавлення всиновлювача батьківських прав.

Законодавець виходить із того, що опіка та піклування - ци­вільно-правовий інститут, і залишає в СК України лише норми про опіку та піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

У СК України відновлено інститут патронату, за яким патро- натний вихователь виконує свої договірні обов'язки, а саме забез­печує дитину житлом, одягом і харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дитину, її права та інтереси на оплатних засадах (ст. 254, 255). Крім того, в СК України запроваджено нові інститути влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, такі як прийомна сім'я та дитячий будинок сімейного типу.

Розділ V «Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів» містить 2 глави. Сімейний кодекс розширив коло осіб, яких відне­сено до «інших» членів сім'ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особистих немайнових відносин (право на виховання внуків та правнуків бабою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист внуків; права братів і сестер на спілкування тощо).

Розділ VI «Особливості усиновлення дітей громадянами Укра­їни, які проживають за її межами, та іноземцями» (ст. 282-287) містить норми, які встановлюють права й обов'язки іноземців та осіб без громадянства в разі здійснення всиновлення з іноземним елементом.

Розділ VII «Прикінцеві положення» встановлює термін набут­тя СК України чинності та правові наслідки цього.

Поряд із СК України до джерел сімейного права належать та­кож інші закони, ухвалені відповідно до нього, що регулюють сімейні відносини. Ці закони мають меншу юридичну силу і пови­нні відповідати СК України.

Для регулювання сімейних відносин велике значення має Концепція державної сімейної політики, схвалена постановою Верховної Ради України (1999 р.), закони України «Про Загально­державну програму «Національний план дій щодо реалізації Кон­венції ООН про права дитини на період до 2016 року» (2009 р.), «Про попередження насильства в сім'ї» (2001 р.), «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (2001 р.), «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціа­льного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 р.), «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (2010 р.), «Про основи соціального захисту бездомних гро­мадян і безпритульних дітей» (2005 р.) тощо.

Більшість із зазначених законодавчих актів має комплексний характер і містить не лише норми, які регулюють сімейні відноси­ни, а і норми, покликані здійснити правовий вплив на інші, пов'я­зані із сімейними, відносини: відносини щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, мало­забезпечених осіб, охорони особистих немайнових та майнових прав дитини тощо.

На виконання положень, що містяться в СК України, органи виконавчої влади ухвалюють численні підзаконні нормативні ак­ти, які регулюють окремі групи сімейних відносин більш деталь­но. Підлеглий характер цих нормативних актів свідчить про те, що вони не мають суперечити вимогам законів та СК України. Так, велике значення для конкретизації правового регулювання сі­мейних відносин мають указ Президента України від 04.08.2000 № 958/2000 «Про соціально-економічну підтримку становлення та розвитку студентської сім'ї», наказ Міністерства юстиції Украї­ни від 18.10.2000 № 52/5 «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 № 1740 «Про затвердження Порядку здійс­нення добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу» та від 26.02.1993 № 146 «Про перелік ви­дів доходів, які враховуються під час визначення розміру алімен­тів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», наказ Дер­жавного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерс­тва праці та соціальної політики України від 26.05.1999 № 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування», постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Про затвердження Порядку провадження органами опіки та піклуван­ня діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини» та від 08.10.2008 № 905 «Про затвердження Порядку провадження ді­яльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей», наказ Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.2011 № 973 «Про затвердження Переліку захво­рювань, які дають право на всиновлення хворих дітей без дотри­мання строків перебування на обліку в центральному органі ви­конавчої влади, до повноважень якого належать питання всинов­лення та захисту прав дітей, а також до досягнення дитиною п’яти років», постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю», від 26.04.2002 № 564 «Про затвердження Положення про дитячий бу­динок сімейного типу» тощо.