§ 2. Поняття та значення всиновлення

Усиновлення є однією з найдавніших форм улаштування в сім'ю дітей, позбавлених через ті чи інші причини батьківського піклування. Забезпечення інтересів дітей в умовах сімейного жит­тя законодавець вважає пріоритетним завданням усиновлення.

Усиновлення дитини здійснюється в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Однак слід зауважити, що цілі всиновлення, очевидно, дещо ширші, аніж

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування тільки виховання дитини в сім'ї. Інтереси об'єднання в сім'ю ле­жать поза межами виховних цілей, ґрунтуючись у природі людсь­кого співжиття. Усиновлення є однією з найдавніших підстав створення сім'ї як такої, визначення приналежності до конкретно­го родинного союзу не на підставі шлюбу чи походження, а за ві­льним волевиявленням. Усиновлення є можливістю для дитини жити в сім'ї, і саме в цьому полягає головний інтерес для дитини. Усе інше лише супроводжує цей інтерес або випливає з нього.

Дитячі інтереси (потреби) мають суттєві відмінності від інте­ресів дорослих членів сім'ї, оскільки дитина, будучи, безумовно, особистістю, все ж таки більше залежить від батьківської турботи через свою безпомічність. Як зазначається в юридичній літературі, інтереси дитини в сім'ї можна умовно поділити на дві групи: фізи­чне та психічне (тілесне) здоров'я і духовний розвиток. Перша група інтересів дитини лежить у матеріально-майновій сфері сім'ї. Це забезпечення дитини відповідними рівню життя родини жит­ловими умовами, харчуванням, побутовими зручностями, лікарсь­кою допомогою, одягом, іграшками, освітою та ін.

Крім цього всиновлення є складним соціально-правовим ін­ститутом, котрий, крім забезпечення інтересів дітей, дозволяє від­чути радість материнства й батьківства особам, які не мають влас­них дітей, і таким чином задовольняє особисті потреби та інтереси всиновлювачів. Як дитина потребує того, щоб про неї піклувалися, і це дає їй відчуття надійності та міцності світу, так доросла людина відчуває потребу піклуватися про іншу, бути опорою для слабкого, відчуваючи таким чином власну силу та значущість.

Чинне сімейне законодавство України розуміє під усинов­ленням прийняття всиновлювачем у свою сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснюється на підставі рішення суду (ч. 1 ст. 207 СК України). За своєю природою всиновлення є правоутво- рюючим та правоприпиняючим фактом - у дитини припиняються правові зв'язки з її біологічними батьками та виникають нові пра­вовідносини з усиновлювачами.

У разі всиновлення всиновлювачі фактично та юридично за­мінюють дитині батьків. Тобто всиновлення є подібним до прямої спорідненості першого ступеня. Як і кровна спорідненість, усинов­лення тягне за собою істотні правові наслідки - виникнення в усиновленого права на спадкування після смерті всиновлювачів, права користування житловим приміщенням усиновлювача тощо.

Проте, незважаючи на зазначені наслідки, правовідносини з усиновлення не слід ототожнювати з батьківськими. Різниця між батьківськими правовідносинами та відносинами, що виникають у разі всиновлення, є досить суттєвою.

По-перше, згідно зі ст. 121 СК України, яка визначає загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька та дитини, згадані права ґрунтуються на походженні дитини від матері та батька, засвідченому органом державної реєстрації актів цивіль­ного стану у встановленому законом порядку, тобто підставою виникнення прав та обов’язків батьків і дитини СК України визнає лише кровну спорідненість. У разі всиновлення кровної спорідне­ності немає (або вона не є обов’язковою), у будь-якому разі про походження всиновлюваного від усиновлювача не йдеться, і на­віть у випадках усиновлення дитини її родичами наявність кров­ного походження не входить до складу юридичних фактів, що впливають на зміст правового зв’язку в разі всиновлення.

По-друге, походження дитини від біологічних батьків як юри­дичний факт не обумовлюється жодними обставинами, а акт усино­влення стає можливим лише за наявності чітко визначених умов, у разі відсутності яких усиновлення є неможливим. Тобто різниця між зазначеними правовими зв’язками полягає і в тому, що юриди­чним фактом, який породжує всиновлення, є дія. У підґрунті всино­влення лежать дві обставини: волевиявлення всиновлювача та рі­шення суду. Для виникнення батьківських правовідносин такої волі батьків не потрібно. Більш того, у деяких випадках такі відносини можуть виникнути й усупереч волі батька (матері) дитини (напри­клад у разі встановлення батьківства у судовому порядку).

Слід зазначити, що в разі всиновлення юридичним фактом визнається саме волевиявлення особи, а не її згода. Згода є лише однією з форм об’єктивування волі людини. Крім згоди, воля може бути виражена або зовнішньою поведінкою особи, наприклад ко­ли батьки протягом більше 6 місяців не проживають разом із ди­тиною і не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклу­вання, не виховують та не утримують її (ч. 2 ст. 219 СК), або у фор­мі письмової заяви про відмову забрати дитину з пологового бу­динку, або в будь-якій іншій формі.

По-третє, на відміну від батьківських правовідносин, які ви­никають з моменту народження дитини (навіть у тих випадках, коли факт її походження від певної особи встановлено пізніше), правовий зв'язок між дитиною й усиновлювачем виникає з моме­нту набрання чинності судовим рішенням про всиновлення.

По-четверте, різниця між батьківськими правовідносинами та правовідносинами у разі всиновлення полягає у різних підста­вах припинення: батьківські правовідносини не можуть бути ска­совані, тоді як усиновлення та пов'язані з ним права та обов'язки за певних умов можуть бути скасовані на майбутнє без позбавлен­ня батьківських прав. Батьківські правовідносини можуть припи­нитися в разі всиновлення дитини, якщо вона позбавляється ба­тьківського піклування, або за згодою батьків, а всиновити вже всиновлену дитину неможливо. Інакше кажучи, за наявності пра­вового зв'язку між усиновителем й усиновленим усиновлення останнього іншою особою є неможливим, тоді як усиновлення може здійснюватися за наявності батьківських правовідносин, не припинених формально.

По-п'яте, усиновлення здійснюється насамперед в інтересах усиновлюваної дитини, а говорити про виникнення батьківських правовідносин виключно в інтересах дитини безглуздо - іноді ді­ти народжуються у батьків, які мало усвідомлюють своє батьків­ське призначення, але такі батьки стають носіями всіх батьківсь­ких прав, якщо тільки не виявляться підстави для позбавлення їх батьківських прав.

Отже, за буквальним тлумаченням закону, усиновлення не визнається підставою виникнення батьківських правовідносин. Закон має на увазі аналогію змісту правових відносин між батька­ми й усиновлювачами, права та обов'язки конкретних батьків не переходять до всиновлювачів - у них виникають свої права та обов'язки з аналогічним змістом.