§ 3. Дія актів сімейного законодавства у часі, просторі та за колом осіб

У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні спо­соби дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра- активна форма) та шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Принцип негайної (безпосередньої) дії закону в часі вважа­ється основним. Цей принцип означає, що закон застосовується до тих відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо від­носин, які виникли до набрання чинності новим законом, він за­стосовується до тих прав та обов’язків, що виникли або продов­жують існувати після набрання ним чинності. Новий нормативний акт ніби розсікає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що виникли у минулому, вже настали, як правило, зберігають чинність. Проте новий нормативний акт по­чинає діяти негайно; відповідно до цього всі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

Принцип негайної дії СК України у часі розглядається судо­вою практикою як загальний. Так, виходячи з положень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу Укра­їни при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнен­ня аліментів», норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існу­вали на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише щодо тих прав та обов’язків, що виникли після набрання ним чин­ності.

Принцип дії нового нормативного акта шляхом перехід­ного періоду (ультраактивна дія) у теорії права узвичаєно назива­ти «переживанням» старого акта. Це означає, що новий закон на­брав чинності, однак старий закон «втручається» в нову часову сферу й продовжує регулювати відносини, що виникли під час йо­го дії й існують у період дії нового закону. «Переживання» закону можливе тільки стосовно триваючих відносин. Воно застосовуєть­ся, як правило, у випадках, коли необхідно враховувати інтереси осіб, які вступили у правовідносини до видання нового норматив­но-правового акта. Прикладом такої дії закону в СК України можна вважати ч. 3 ст. 21 СК України, відповідно до якої релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки й чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстра­ції актів цивільного стану. Приклад цієї норми показує, що новий закон, враховуючи інтереси тих осіб, шлюб яких був укладений шляхом здійснення релігійного обряду і не міг бути зареєстрова­ний в органах державної реєстрації актів цивільного стану через їх відсутність, визнає за такими шлюбами законну чинність і не ви­магає від зазначених осіб реєстрації їх шлюбу відповідно до норм чинного СК України. На підставі спеціальної вказівки, що містить­ся у Прикінцевих положеннях СК України, незважаючи на втрату чинності КпШС до ухвалення у липні 2010 р. спеціального закону, зберігав свою чинність у частині, що не суперечила СК України, розділ V «Акти громадянського стану» КпШС.

Принцип недопустимості зворотної дії закону в часі є зага­льновизнаним принципом права. Цей принцип закріплено в ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з утратою ним чинності, тоб­то до певної події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Однак принцип недопустимості зворотної дії закону найбі­льше застосування одержав у кримінальному праві. У відносинах приватноправового характеру, якими є сімейні відносини, цей принцип є скоріше винятком, ніж правилом. Досить рідко нові за­кони тією чи іншою мірою не зачіпають відносини, що склалися під покровом старих законів. Серед сімейних правовідносин бага­то має значну тривалість. Як правило, це відносини, пов'язані зі шлюбом, батьківські відносини, відносини споріднення, усинов­лення тощо. Без надання законам зворотної чинності держава не завжди могла б впливати на такі відносини^{[20] [21]. Цю думку підтриму­ють і сучасні вчені[22].}

Щодо законів, які надають права, пільги та переваги, існує думка, виражена формулою lex benignior retro agit, тобто закон, який є сприятливим для громадян, діє із зворотною силою. Думка ця, проте, не підтверджується практикою, і сприятливий закон діє, як і інші закони, із зворотною силою тільки за наявності спеціаль­ної про це вказівки законодавця¹.

Дія актів сімейного законодавства у просторі полягає в наступному. Будь-яка державна влада поширюється лише на пев­ну територію; поширення вимог державної влади поза територією своєї держави є порушенням суверенітету іншої держави. Тому принцип суверенітету та принцип територіальної дії законів є вза­ємопов'язаними якнайтісніше: влада держави обмежується її те­риторіальними межами, та дія її велінь не виходить за ці межі^{[23] [24] [25]. Це положення закріплено у ст. 2 Конституції України, яка проголо­шує, що суверенітет України поширюється на всю її територію.}

Територія держави - це визначена на основі норм міжнаро­дного права частина земної поверхні (суходіл, внутрішні акваторії, повітряний простір над ними), на які поширюється виключний суверенітет цієї держави. Це означає, що певна, відокремлена від інших, земна поверхня керується тільки законами певної держави, яка має виключне право користуватися цією землею (територією) на власний розсуд.

Таким чином, акти сімейного законодавства України поши­рюють свою дію на всю її територію. У цьому полягає принцип територіальності дії законодавства. Проте на сьогодні закони ма­ють не тільки територіальну дію, але й, в особливому порядку та в особливих випадках, екстериторіальну дію.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регу­люється міжнародними договорами й передбачає поширення за­конодавства певної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані чи перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що були розташо­вані або перебувають на власній національній території й підвладні законам та юрисдикції власної держави. Правом екстериторіально­сті користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування перебувають на її території, але розглядаються як час­тина території держави прапора або пізнавальних знаків¹.

Акти сімейного законодавства діють екстериторіально у ви­падках, які спеціально в них зазначено. Наприклад, Правила реєст­рації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Мініс­терства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, надають громадя­нам України можливість зареєструвати свій шлюб на борту судна, яке перебуває у дальньому плаванні. При цьому шлюб реєструєть­ся відповідно до вимог законодавства України. Згідно з п. 18 роз­ділу 2 глави 2 вказаних Правил факт реєстрації шлюбу на судні засвідчується актом, який складається капітаном судна в присут­ності двох свідків та підлягає поданню до державного відділу ре­єстрації актів цивільного стану для отримання свідоцтва про шлюб. У цьому випадку державним відділом реєстрації актів циві­льного стану за спільною заявою подружжя про реєстрацію шлюбу встановленої форми та на підставі акта, складеного капітаном су­дна, у присутності обох з подружжя здійснюється запис про реєст­рацію шлюбу в книзі поновлених актових записів про шлюб.

Крім того, відповідно до ст. 57 закону України «Про міжнарод­не приватне право» (2005 р.) шлюб між громадянами України, як­що хоча б один із них проживає за межами України, може уклада­тися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Навіть у тому разі, якщо шлюб між громадянами України, між громадянином України та інозем­цем або між громадянином України та особою без громадянства укладено за межами України відповідно до права іноземної держа­ви, він має укладатися щодо громадянина України з додержанням вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу (ст. 58 закону України «Про міжнародне приватне право»).

У деяких випадках допускається застосування на території України норм іноземного законодавства про шлюб та сім'ю. Обсяг, порядок та випадки застосування права іноземної держави визна­чаються законом України «Про міжнародне приватне право». Так, відповідно до ст. 6 цього Закону застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні право­відносини. Застосування норми права іноземної держави не може

¹ Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. - Харків : Консум, 2001. - С. 332.

бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до пу­блічного права. Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно не сумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найтісніший зв'я­зок із відповідними правовідносинами, а якщо таке право визна­чити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Норми права іноземних держав застосовуються, перш за все, у приватноправовій сфері, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іно­земцем, особою без громадянства або іноземною юридичною осо­бою; об'єкт правовідносин перебуває на території іноземної дер­жави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє пра­вовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Так, відповідно до ст. 61 закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя може обрати для регулювання майнових наслід­ків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, в якій один із них має звичайне місце перебування, або, стосовно нерухомого майна - право держави, в якій це майно пе­ребуває. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Із зазначеної норми випливає, що якщо на території України був укладений шлюб між громадя­нином України та громадянином іншої держави, то майнові відно­сини між подружжям можуть регулюватися як законодавством України, так і законодавством тієї держави, громадянином якої є інший із подружжя. В останньому випадку на території України буде діяти законодавство іншої держави.

Принципи, які характеризують функціонування нормативних актів у просторі, визначають їх дію за колом осіб. На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Дія сімейного законодавства за колом осіб розповсюджу­ється на всіх громадян України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються правами і несуть обов'язки у шлюбних та сімейних відносинах на­рівні з громадянами України.

Проте з цього правила є винятки. З одного боку, громадяни України мають підкорятися актам сімейного законодавства і за межами її території. З іншого боку, ті чи інші сімейно-правові акти можуть поширюватись тільки на певну категорію осіб. Існування рівності всіх учасників сімейних відносин перед законом не ви­ключає певної диференціації правового регулювання та відповід­но до цього наявності у сімейному праві спеціальних норм, які по­ширюються тільки на певне коло суб'єктів¹.

Спеціальний характер можуть мати закони та підзаконні но­рмативні акти. Сімейному праву властива глибока диференціація за суб'єктним складом. Так, Сімейний кодекс України містить норми, які регулюють відносини між особами певного ступеня споріднення - батьками та дітьми, бабаю, дідом і внуками, рідни­ми братами та сестрами.