§ 5. Господарський договір: поняття та види

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в ГК йому присвячена ціла глава - «Господарські договори» (ст.ст.

Як вже зазначалось, господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань.

Загалом під господарським договором розуміється угода між суб’єктами господарювання, на підставі якої виникають господарські права та обов’язки. Тобто, господарський договір - це зафіксований у спеціальному правовому документі вид господарсько-правових зобов’язань, заснований на взаємній домовленості сторін і спрямований на встановлення, зміну і припинення взаємних прав та обов ’язків суб’єктів господарювання.

Зміст господарських договорів може визначатись на основі: вільного волевиявлення сторін - коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ст. 634 ЦК).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК із урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

До господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Зміст господарського договору становлять відповідні умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови відповідно до законодавства. В цьому зв’язку важливе значення має розуміння істотних умов договору, бо залежно від їх наявністі або відсутності в господарському договорі, можливим є визначення факту укладання або відсутності укладання договору між сторонами. Істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому вони мають містити відомості щодо: предмету - найменування (номенклатури, асортименту), кількості продукції (робіт, послуг) та вимоги щодо якості; ціни (за згодою сторін у договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію - роботи, послуги, більш високої якості або виконання робіт у скорочені терміни порівняно з нормативними); строку дії договору (часу, впродовж якого діють господарські зобов’язання сторін).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами, у передбачених законом порядку, та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Як правило, господарський договір має форму єдиного документа, підписаного сторонами. Також сторони можуть за згодою, але не зобов’язані, скріплювати договір печатками.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

ГК здійснює поділ господарських договорів на певні види:

- попередні договори (ст. 182 ГК) - за якими суб’єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором;

- договір за державним замовленням (ст. 183 ГК) - укладаються між визначеними законом суб’єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення;

- договори на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, ярмарках та публічних торгах (ст. 185 ГК) - застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів;

- організаційно-господарський договір (ст. 186 ГК) - може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається;

- договір поставки (ст. 265 ГК) - за яким, одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

- договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272 ГК) - за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. Договори контрактації сільськогосподарської продукції передбачені також ст. 713 ЦК. Але ГК істотно звужує сферу застосування цих договорів. Також варто зазначити, що на сьогодні договір контрактації сільськогосподарської продукції фактично не укладається, бо відповідно до законодавства договір контрактації сільськогосподарської продукції є типовим, проте умови його залишаються не затвердженими;

- договір енергопостачання (ст. 275 ГК) - за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пар, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається;

- договір оренди майна (ст. 283 ГК) - за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо- технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об’єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.

Що стосується лізингу, то дана господарська діяльність спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (ст. 292 ГК);

- агентський договір (ст. 297 ГК) - за яким, одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок. При цьому, агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов’язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами;

- договір перевезення вантажу (ст. 307 ГК) передбачає, що одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті.

- договір підряду на капітальне будівництво (ст. 318 ГК) - за яким, одна сторона (підрядник) зобов’язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об’єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов’язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об’єкти і оплатити їх;

- договір на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 ГК) - зобов’язує одну сторону (виконавця) виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Згідно із ст. 332 ГК, до відносин, які стосуються договорів на створення і передачу науково-технічної продукції, в частині не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення ЦК (ст. 892 ЦК).