§ 15. Правові відносини. Юридичні факти

Правильне регулювання правових відносин неможливе без з’ясування поняття суспільні відносини. Під ними розуміють зв’язки між людьми, які встановлюються в процесі їх спільної життєдіяльності.

Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх можна класифікувати за різними ознаками і поділити на різні види.

Суб’єктами суспільних відносин можуть бути:

- соціальні спільності (народ, нація, колектив та ін.);

- організації (державні, приватні, громадські);

- окремі особи.

Місце кожного суб’єкта в системі соціальних зв’язків обумовлено об’єктивними закономірностями суспільних відносин і активністю їх учасників.

Правовідносини — це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Ознаками правовідносин є:

- виникають на основі норм права;

- здійснюються свідомо і цілеспрямовано;

- між двома і більше суб’єктами;

- належать до сфери ідеологічних відносин, як результат свідомої діяльності особистості;

- є особливою формою взаємозв’язку суб’єктів через їх права та обов’язки, які закріплені в нормах права;

- реалізація суб’єктивних прав та юридичних обов’язків забезпечується державою;

- вольові відносини між суб’єктами виникають за їх волевиявленням.

Правовідносини можна класифікувати за такими критеріями:

- за кількістю суб’єктів: прості та складні;

- за предметом правового регулювання: конституційні, трудові, цивільні, адміністративні та ін;

- за ознаками часу дії: довготривалі та короткотривалі;

- за методом правового регулювання: договірні та керувальні (диспозитивні чи імперативні);

- за змістом поведінки зобов’язаної сторони: пасивні та активі;

- за функціональним призначенням: регулятивні, охоронні та ін.

Простими називають правовідносини, у яких беруть участь два суб’єкти.

Складні правовідносини характеризуються наявністю більше двох суб’єктів.

Конституційні це відносини між конституційними суб’єктами, що врегульовані конституційними нормами.

Трудові, цивільні та адміністративні правовідносини врегульовані, відповідно, трудовими, цивільними чи адміністративними нормами.

Довготривалі правовідносини існують певний час (наприклад, правовідносини між адміністрацією установи і засудженим до позбавлення волі в процесі реалізації покарання).

Короткотривалі правовідносини припиняються після виконання обов’язку (наприклад, після сплати штрафу чи пені).

Договірні (диспозитивні) - правовідносини в процесі укладання та здійснення цивільного договору.

Керувальні (імперативні) правовідносини виникають, коли один суб’єкт правовідносин має державні чи інші законні повноваження.

Пасивні правовідносини виникають, коли суб’єкти утримуються від активних дій.

Активні правовідносини мають місце в разі активної діяльності суб’єктів правовідносин.

Регулятивні правовідносини забезпечують регулювання відносин, потреб чи інтересів.

Охоронні правовідносини спрямовані на охорону та захист відносин від правопорушень, завдяки їм відтворюється порушене право.

Склад правовідносин охоплює зміст, суб'єкти та об'єкти.

Зміст правовідносин — конкретна поведінка суб'єктів та її юридичне закріплення нормами права у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов 'язків.

Структура змісту: фактичний (реальна поведінка суб'єктів); юридичний (суб'єктивне право та юридичний обов'язок).

Суб’єктивне право — це вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави.

Суб’єктивне право - критерій можливої поведінки особи, який вміщує вид і міру такої поведінки. Наприклад, норма закону, що регулює право на оплачувану відпустку, визначає і вид поведінки (щорічна відпустка зі збереженням середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки).

Здійснення суб’єктивного права забезпечене обов’язком іншої сторони. В одних випадках обов’язок полягає в тому, щоб утриматися від дій, які порушують суб’єктивне право іншої сторони, в інших - це право забезпечується виконанням обов’язку, тобто активними діями зобов’язаної особи.

Структура суб’єктивного права охоплює:

- можливість самого носія суб’єктивного права діяти певним чином;

- можливість користуватися певним соціальним благом;

- можливість вимагати належної поведінки від зобов ’язаного суб’єкта;

- можливість звернутися до компетентних суб’єктів для охорони чи захисту суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов ’язку.

Юридичний обов’язок — це вид і міра належної поведінки суб’єкта права.

Ознаки юридичного обов’язку наступні:

- це міра необхідної поведінки, точне визначення того, якою вона повинна бути;

- він встановлюється на підставі вимог правових норм;

- обов’язок встановлюється в інтересах уповноваженої сторони — окремої особи чи суспільства (держави) в цілому;

- у зобов’язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов’язку. Невиконання чи неналежне виконання юридичних обов’язків є правопорушенням і передбачає застосування заходів державного примусу.

Структура юридичних обов’язків включає в себе чотири необхідності:

- здійснювати певні дії;

- утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших;

- вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших суб’єктів;

- нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання, передбачених нормами права, дій.

Найважливішими є конституційні обов ’язки, серед яких такі:

- неухильно додержуватися Конституції та законів України;

- не посягати на права та свободи, честь і гідність інших осіб;

- сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом;

- подавати щорічно до фіскальної служби декларації про майновий стан та доходи за минулий рік;

- не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки;

- захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;

- шанувати державні символи України.

Суб’єкти правовідносин — індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин — носіями суб’єктивних прав та обов’язків.

Суб’єктами правовідносин є:

- фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи з подвійним громадянством, особи без громадянства);

- посадові особи (представники влади, особи, які виконують організаторсько-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки);

- соціальні організації (держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та ін.);

- соціальні спільності (народ, нація, населення, територіальні громади та ін.).

У межах однієї галузі права або міжгалузевого комплексу виділяють також загальні та спеціальні суб'єкти.

Розглянемо соціально-юридичні властивості суб'єктів права.

Правосуб’єктність — це здатність виступати суб'єктом правовідносин, яка складається з правоздатності і дієздатності.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність.

Загальна - це принципова можливість особи мати будь-які права і обов’язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.

Галузева - це можливість набувати права в тих чи інших галузях права. Наприклад, сімейна, виборча, трудова.

Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність - це така правоздатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант (наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта та ін.). Правоздатність організацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.

Дієздатність — це здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Включає в себе угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність - здатність особи укладати угоди.

Деліктоздатність - здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Змістом дієздатності є здатність:

- своїми діями набувати права і обов 'язки;

- самостійно здійснювати свої права і обов 'язки;

- нести відповідальність за свою протиправну поведінку.

Дієздатність залежить від віку та психологічного стану особи. Причому в різних галузях права цей вік різний. Наприклад, у конституційному праві - 18 років, в адміністративному - 16 років, у кримінальному, за загальним правилом - 16, а при вчиненні окремих злочинів - 14 років.

Обсяг дієздатності фізичних осіб також може відрізнятися. Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18 років або ті, які вступили у шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права й обов’язки: укладати угоди, нести відповідальність за свої дії тощо.

Обмежено дієздатними визнаються особи віком від 13 до 18 років або до моменту вступу у шлюб. Тому такі особи можуть самостійно розпоряджатися лише своїм заробітком, стипендією та результатами своєї інтелектуальної праці. Іноді їх називають особами з мінімальною дієздатністю, оскільки вони можуть укладати дрібні побутові угоди і вносити вклади в кредитні установи. Всі угоди щодо їхнього майна від їхнього імені та в їхніх інтересах укладають батьки або особи, що їх замінюють.

Дієздатність особи обмежується лише за рішенням суду. Дієздатність фізичних осіб припиняється зі смертю, юридичних осіб — з моменту офіційної юридичної ліквідації або реорганізації (поділ, злиття або приєднання).

Особливості правосуб'єктності юридичних осіб такі:

- правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно - з моменту заснування (державної реєстрації);

- обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети й завдань, для реалізації яких вона створена та які закріплені в її статуті;

- припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб також одночасно;

- способами припинення існування юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).

При характеристиці суб’єктів правовідносин необхідно розрізняти поняття «суб’єкти» (учасники) правовідносин і «сторони» в правовідносинах, оскільки стороною в правовідносинах може бути кілька суб’єктів. Наприклад, у відносинах із приводу купівлі-продажу квартири сторін дві - покупець і продавець, але суб’єктів, як з боку покупця, так і з боку продавця, може бути кілька.

Об'єкти правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, які слугують задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов 'язки.

Видами об'єктів правовідносин є: матеріальні блага; духовні блага; дії суб'єктів права; результати діяльності суб'єктів права. Зокрема:

- матеріальні цінності (речі, предмети, цінності), характерні в основному для цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, позика, обмін, зберігання, заповіт та ін.);

- нематеріальні особисті цінності (життя, честь, здоров'я, гідність, свобода, безпека, право на ім'я, недоторканість особи), типові для кримінальних і процесуальних правовідносин;

- поведінка, дії (бездіяльність) суб'єктів, різні послуги, їх результати. Це, в основному, правовідносини, які виникають у сфері побутового обслуговування, господарської, культурної та іншої діяльності;

- продукти духовної творчості (твори мистецтва, літератури, живопису, скульптури, музики, а також наукові відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції — все те, що є результатом інтелектуальної праці);

- цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, лотерейні білети, гроші, приватизаційні чеки, паспорти, дипломи, атестати). Вони можуть стати об’єктом правовідносин при їх втраті, оформленні дублікатів, поновленні.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені нормами права, які зумовлюють виникнення, зміну та припинення правових відносин.

Юридичні факти можуть бути класифіковані за такими критеріями:

- вольовим критерієм: юридичні дії і юридичні події;

- правовими наслідками: правоутворювальні, правозмінюючі та

правоприпиняючі;

- характером їх діяльності: факти одноразової дії; факти безперервних юридичних дій, тобто стану;

- ступенем визначеності суб’єктів: абсолютні і відносні;

- характером дії: активні і пасивні;

- галузевою ознакою: конституційні, кримінальні, адміністративні та цивільні;

- розподілом прав та обов’язків: односторонні і багатосторонні;

- призначенням у механізмі правового регулювання: регулятивні і охоронні;

- кількістю суб’єктів: прості і складні.

Юридичні події - це обставини (явища), виникнення та дія яких не залежить від волі особи, але з появою яких правові норми пов 'язують настання певних правових наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба, землетрус, епідемія тощо).

Юридичні дії - це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, вступ до закладу освіти, укладання угоди, вчинення правопорушення, вступ до шлюбу тощо).

У свою чергу серед дій, залежно від того узгоджуються вони з приписами правових норм, чи ні, розрізняють правомірні і неправомірні дії.

Правомірні дії - це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм. Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).

Юридичні акти - це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, укладання угоди).

Поступки (вчинки) - це дії, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але викликають його незалежно ні від усвідомлення чи неусвідомлення суб’єктом, який їх вчинив, їхнього можливого правового значення, ні від бажання чи небажання суб’єкта правовідносин щодо настання таких наслідків (наприклад, знахідка, написання художнього твору тощо).

Неправомірні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення [^[14]].