§ 1. Поняття, предмет та принципи цивільного права. Цивільно-правові відносини.

Цивільне право як наука - це система знань про закономірності становлення і розвитку цивільно-правових явищ та діяльність, що спрямована на здобуття нових знань щодо цивільно-правових понять, категорій, суджень тощо.

Цивільне право як навчальна дисципліна передбачає пізнання цивільно- правових норм, практики їх застосування, прищеплення навичок і вміння аналізувати наукові теорії, вирішувати конкретні життєві ситуації, що виникають у сфері цивільно-правового регулювання.

Цивільне право як галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Предмет будь-якої галузі права складають суспільні відносини, що врегульовані нею.

Предметом регулювання цивільного права є відносини:

1) особисті немайнові, тобто відносини, об’єктом яких є невіддільні від особистості нематеріальні блага (честь, гідність, ділова репутація), а також особисті права, пов’язані з майновими (наприклад, права автора, право на наукові відкриття, винаходи, корисні моделі й інші об’єкти творчості).

2) майнові, тобто відносини, що виникають з приводу належності, використання чи переходу рухомого чи нерухомого майна й інших матеріальних благ (робіт, послуг тощо) від одного суб’єкта до іншого.

Об’єднує їх те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників - фізичних і юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб’єктів публічного права.

Принципи цивільного права тісно пов’язані з предметом та методом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визначальне значення при застосуванні цивільно-правових норм.

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цивільного права.

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, що не заборонена законом;

5) судовий захист права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність і розумність.

Цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнововідокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільне правовідношення має свою структуру. У ньому традиційно вирізняють такі елементи:

1. суб’єкти;

2. об’єкти;

3. зміст, тобто суб’єктивні права та обов’язки.

Суб'єкти цивільних правовідносин.

Відповідно до ст. 2 ЦКУ учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Безоб’єктних цивільних відносин не існує.

Зміст цивільного правовідношення складають права та обов’язки його учасників. Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб’єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. У цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов’язаної особи.

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку.

Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин:

1) майнові та особисті немайнові.

Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов’язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину з народження і є невідчужуваними (честь, гідність, ділова репутація тощо);

2) абсолютні та відносні.

В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов’язаною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передачі речі від конкретного продавця;

3) речові та зобов’язальні.

У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов’язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов’язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов’язок щодо її сплати.

Підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Усі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії.

Події - настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника — право на відшкодування шкоди.

Дії - результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на:

1) правомірні (такі, що відповідають приписам закону);

2) неправомірні (такі, що суперечать закону).

Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки, адміністративні акти. Якщо правочини - це вольові, правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, то юридичні вчинки створюють правові наслідки незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення художнього твору може бути спеціальне і не спрямоване на виникнення правовідносин, але незалежно від цього, художник набуває авторське право.

Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у разі заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових підстав тощо.