§ 4. Поняття та види господарських зобов’язань. Загальні принципи і умови виконання господарських зобов’язань. Припинення господарських зобов’язань

Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. (ст. 173 ГК).

Господарські зобов’язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку

Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, негосподарюючі суб’єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку (ст. 176 ГК).

Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати, наприклад, між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта; між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств; між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством.

ГК також визначено соціально комунальні та публічні зобов 'язання.

Загальні принципи і умови виконання господарських зобов’язань полягають у тому, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Основним принципом виконання господарського зобов’язання є принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК): відповідно до ч. 6 ст. 193 ГК, не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом; ч. 1 ст. 194 ГК передбачає можливість покладення виконання господарського зобов’язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов’язанні.

У випадках, передбачених законодавством або договором, зобов’язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення ЦК, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 ГК господарське зобов’язання підлягає виконанню за: місцем, визначеним законом; місцем, визначеним господарським договором; місцем, яке визначено змістом зобов’язання.

Якщо місце виконання зобов’язання не визначено одним із зазначених способів, зобов’язання повинно бути виконано за місцезнаходженням нерухомого майна, за місцем розташування управненої сторони, за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов’язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Загальні умови припинення господарських зобов’язань встановлені ч. 1, 2 ст. 202 ГК. Господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов ’язання; у разі поєднання управненої та зобов ’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання; в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Припинення господарського зобов’язання у разі неможливості його виконання регулюється ст. 205 ГК, згідно з якою господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків.

Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням. Так само підставою припинення зобов’язання суб’єкта господарювання - банкрута є його ліквідація.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань, відповідно до ст. 202 ГК, застосовуються положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Також ГК передбачено порядок зміни та розірвання господарських зобов’язань.

Відповідно до ст. 188 ГК зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду; якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.