§ 1. Поняття, види та значення форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

Статтею 1 Конституції Україна проголошується соціальною державою. Одним із найважливіших завдань соціально орієнтова­ної держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволен­ня його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конвенці­єю ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпе­чення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах світу, є діти, які жи­вуть у несприятливих умовах і потребують особливої уваги. До такої категорії дітей належать і діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до ст. 52 Конституції України утримання й вихо­вання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського пік­лування, покладається на державу. Незважаючи на це, найкращим середовищем для розвитку дитини залишається сім’я. Сім’я має нести відповідальність за створення для цього необхідних умов, виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтри­мки, психологічного захисту дитини, засобом забезпечення та пе- редання національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Тому в Україні визнано пріоритет сімей­ного виховання та необхідність забезпечення всебічної підтримки осіб, які виявили бажання взяти на виховання покинутих дітей.

Принцип пріоритету сімейного виховання дітей - і тих, які ма­ють батьків, і тих, які з різних причин залишилися без батьківсько­го піклування, - є одним із сучасних принципів сімейного права Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування України. Цей принцип безпосередньо закріплено в Сімейному ко­дексі України. Відповідно до ч. 3 ст. 5 СК держава забезпечує пріо­ритет сімейного виховання дитини, бо право дитини на виховання у родині - це її невід’ємне та природне право, і ніде, крім сім'ї, ди­тина не зможе одержати ту турботу й те тепло, які потрібні їй для нормального розвитку.

Принцип сімейного виховання як передумова формування гармонійної особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, був визначений австрійським педагогом Германом Гмайнером, який розробив систему функціонування містечок для дітей-сиріт із сімейними формами виховання - «SOS-Kinderdorf». У розвитку виховних інституцій для дітей-сиріт Г. Гмайнер виступав за форми виховання, максимально наближені до сімейних, за спільне на­вчання й утримання хлопчиків і дівчаток. Гаслами виховної сис­теми, запропонованої Г. Гмайнером, стали поняття «захищеність», «домашнє вогнище», а головними пріоритетами - «розуміння» та «любов». Дитячі містечка для дітей-сиріт, діяльність яких базуєть­ся на принципах сімейного виховання, сформульованих Г. Гмайне- ром, створено у 132 країнах світу.

На сьогодні в Україні сформувалася розгалужена система ви­дів улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Аналіз чинного законодавства України дає підстави для вио­кремлення таких трьох форм улаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків:

1) сімейної форми (влаштування дітей у сім'ю);

2) інтернатної форми (влаштування до державних навчально- виховних закладів на повне або часткове державне утримання);

3) квазісімейної форми (влаштування дітей у сім'ю зі збере­женням державної підтримки).

У рамках кожної з указаних форм існують власні види влаш­тування дітей, що характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів забезпечення прав та інтересів дітей, позбав­лених батьківського піклування.

До сімейної форми (влаштування дітей у сім'ю) з урахуванням норм законодавства України можна віднести такі види влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як

усиновлення дитини (глава 18 СК України), опіку та піклування над дитиною (глава 19 СК України) й фактичне виховання (ст.

Інтернатна форма (влаштування до навчально-виховних закладів) має такі види: будинки дитини (для дітей від народжен­ня до 3-4 років), дитячі будинки (для дітей дошкільного та шкіль­ного віку), загальноосвітні школи-інтернати, спеціалізовані шко- ли-інтернати (для обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування), спеціальні загальноосвітні школи- інтернати (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітні санаторні школи-інтернати (для дітей, які потребують тривалого лікування).

Квазісімейна форма (влаштування дітей у сім'ю із збере­женням державної підтримки) - це патронат, прийомні сім'ї та ди­тячі будинки сімейного типу.

Першою й пріоритетною формою влаштування дітей є сімей­на форма. Улаштування дітей у сім'ю має на меті створення дитині умов сімейного виховання, збереження можливості її проживання в сім'ї родичів чи інших осіб, які б виховували дитину та здійсню­вали за нею догляд. Улаштування дітей в сім'ю забезпечується у різні способи й здійснюється за допомогою різних правових меха­нізмів. Кожен із них має свої характерні риси й дозволяє врахову­вати особливості відносин, що виникають між дитиною та особою, яка її виховує.

Усі види сімейної форми влаштування дітей, позбавлених ба­тьківського піклування, мають спільні ознаки, які дають змогу, по- перше, об'єднати їх в одну групу, а по-друге, стверджувати, що між суб'єктами цих форм виникають суто сімейні правовідносини. Суб'єктами цих правовідносин є виключно фізичні особи, пов'язані спільністю проживання та побуту, веденням спільного господарс­тва. Державні органи не є суб'єктами правовідносин, що виника­ють між усиновителем та всиновленою дитиною, між опікуном (піклувальником) та підопічним, фактичним вихователем та вихо­ванцем. Ці ознаки дозволяють стверджувати, що всиновлені діти, діти, передані під опіку чи піклування, або які перебувають на фа­ктичному вихованні, та їх усиновителі, опікуни (піклувальники) чи фактичні вихователі становлять саме сім'ю.

Другою формою влаштування дітей, які залишилися без ба­тьківського піклування, як уже зазначалося, є влаштування їх до навчально-виховних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ця форма може застосовуватися тільки

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування у тих випадках, коли немає можливості створити дитині умови сімейного виховання, тобто використати один із видів улашту­вання дитини в сім'ю. Державні організації, що безпосередньо опі­куються дітьми, діють на підставі Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування, затвердженого наказом Мініс­терства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства со­ціальної політики України від 10.09.2012 № 995/557. Якщо раніше така передача була вимушеним, але практично єдиним шляхом улаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклу­вання, то останнім часом становище поступово змінюється.

Третя форма влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, - квазісімейна - поєднує в собі ознаки як сімейного, так і інтернатного влаштування дітей та охоплює прийомну сім'ю, пат­ронат і дитячий будинок сімейного типу. Ця форма протягом три­валого часу була не розвинутою як у законодавчому сенсі, так і з точки зору практики влаштування дітей. Проте державна політика у сфері влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, отримала новий поштовх. З ухваленням закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захис­ту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. законодавче закріплення одержав пріоритет сімей­них форм улаштування таких дітей (ст. 6 Закону), а в 2006 р. була ухвалена Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабі­нету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623, яка наголосила на забезпеченні першочергового влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї, під опіку або піклу­вання, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї.

Зазначені види квазісімейної форми влаштування дітей, по­збавлених батьківського піклування, до сімейної форми наближає те, що діти передаються на виховання особам (прийомним бать­кам, патронатним вихователям), які до досягнення дітьми повно­ліття постійно спільно з ними проживають та ведуть спільне гос­подарство, виховуючи їх. Однак, на відміну від правовідносин, що складаються в сім'ї тільки за участю фізичних осіб, у разі влашту­вання дітей до прийомних сімей, до дитячих будинків сімейного типу чи під патронат складаються своєрідні тристоронні правовід­носини, суб'єктами яких є ще й держава в особі органу опіки та пік­лування, що бере на себе обов'язок з утримання переданих на вихо­вання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Таким чином, сьогодні в Україні існують три форми влашту­вання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, кожна з яких має свої особливості, свої позитивні та негативні риси. Але, незважаючи на те, що найбільш бажаним є влаштування дити­ни, яка залишилася без батьківського піклування, в сім'ю, дуже час­то сім'ї не мають економічних і фінансових можливостей утримува­ти таку дитину, навіть коли вони цього бажають. З огляду на це всебічний розвиток отримали сьогодні всі види квазісімейної фор­ми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом розширення практики їх застосування, оскільки оптималь­ним є сполучення фінансової підтримки з боку держави пересічних громадян, які мають бажання виховувати знедолених дітей, але не мають для цього необхідних матеріальних засобів, та виховання у сімейному оточенні дітей, позбавлених батьківського піклування.

Головне значення влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, до сім'ї полягає у забезпеченні та­ких дітей сімейним піклуванням і турботою, належним вихован­ням, необхідними побутовими та матеріальними умовами, лю­бов'ю та ніжністю. Таке влаштування є також способом задово­лення природних потреб людини в материнстві та батьківстві, якщо з якихось причин жінка та чоловік не мають власних дітей. Для сім'ї, в якій немає дітей, - це до того ж і засіб до її зміцнення. Крім того, шляхом улаштування дитини, позбавленої батьківсько­го піклування, до сім'ї найефективніше здійснюється охорона та захист особистих і майнових прав таких дітей.