§ 6. Загальні положення про зобов’язання

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов ’язку.

Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов’язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи декількох. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов’язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

Керуючись нормами чинного законодавства, можна навести такі підстави виникнення зобов’язань:

1) правочини (зокрема договори)які передбачені законом, так і не передбачені, але такі, що не суперечать йому;

2) створення літературних, художніх творів. Винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4) адміністративні акти (наприклад, видача ордеру держадміністрацією).

5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6) події. З якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків;

7) судове рішення.

У цивільному праві зобов’язання поділяють на види залежно від таких критеріїв, як особливості їх змісту, специфіка об’єкту, підстави виникнення.

Залежно від особливостей змісту зобов’язань, тобто наявності у сторін суб’єктивних прав та обов’язків, їх поділяють на односторонні та взаємні (двосторонні). Односторонніми вважаються такі зобов’язання, в яких одній стороні належить право, а іншій — обов’язок. Таких зобов’язань у цивільному праві меншість. Якщо кожна зі сторін поруч із правами набуває ще й певних обов’язків, то зобов’язання вважається взаємним (двостороннім).

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов’язання, вони поділяються на однооб’єктні, альтернативні і факультативні.

За однооб’єктним зобов’язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Про неї зазначено в договорі і саме вона має бути виконана.

Альтернативне зобов’язання - це зобов’язання, змістом якого є право вимоги та відповідний йому обов’язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконання зобов’язання при цьому передбачає здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних положень закону право вибору може бути надане і кредитору.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов’язання - це такі зобов’язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього, за домовленістю сторін, він може виконати певну роботу. Якщо виконання першого стає неможливим, кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначена, дії. Виконанням зобов’язання буде або передача майна, або проведення обумовленої сторонами роботи.

Залежно від характеру змісту зобов’язань, їх поділяють на зобов’язання з позитивним змістом та зобов’язання з негативним змістом.

Зобов’язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, називають зобов’язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримався від вчинення якої-небудь дії, а останній зобов’язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов’язання мають назву зобов’язань з негативним змістом.

Цивільне законодавство розрізняє також головні і додаткові (акцесорні) зобов’язання. Додаткові (акцесорні) зобов’язання обслуговують головне зобов’язання і носять допоміжний характер, їх юридична доля завжди залежить від юридичної долі головного зобов’язання Додатковими є зобов’язання, що забезпечують виконання головного зобов’язання (неустойка, завдаток, застава, гарантія, поручительство).

За підставами виникнення зобов’язання поділяють на договірні, недоговірні та односторонньо-вольові. Договірними називають ті зобов’язання, які виникають на підставі укладеного між сторонами договору (купівля-продаж). Недоговірні (позадоговірні) зобов ’язання — це зобов ’язання, які виникають не з договору, а в силу юридичного факту, що стався, та норми закону (відшкодування шкоди). Односторонньо-вольові зобов’язання виникають із односторонніх правочинів (довіреність, заповіт).

В залежності від кількості суб’єктів на тій або іншій (або на кожній) стороні зобов’язання розрізняють зобов’язання прості і складні (з множинністю осіб). Простими є зобов ’язання, в яких є один боржник і один кредитор. Складними є зобов’язання, де на якійсь із сторін (або ж на обох сторонах) виступають декілька осіб.

Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. Суб’єктами зобов’язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, інші соціальні утворення (АРК, територіальні громади, інші суб’єкти публічного права).

Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Боржник - це особа, яка зобов 'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора. Боржник є пасивним учасником зобов’язання, тому що на нього покладено обов’язок здійснити на користь кредитора певну дію, наприклад, виконати певну роботу, сплатити гроші, передати певне майно або ж утриматись від певної дії

За загальним правилом, всі права та обов’язки, що випливають із зобов’язання, виникають лише для його учасників, тому що зобов’язання є відносним правовідношенням, коло учасників якого є завжди визначеним. Так, сторонами у зобов’язанні є боржник та кредитор, які мають взаємні права та обов’язки, що становлять зміст зобов’язання.

Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов’язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або заміна боржника.

Підстави заміни кредитора:

1) цесія (відступлення права вимоги) - передання ним своїх прав іншій особі за правочином;

2) правонаступництво - воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним, тобто частковим (наприклад, у деяких випадках реорганізації юридичних осіб);

3) суброгація - виконання зобов’язання за боржника третьою особою зі вступом зазначеної особи у права кредитора (може мати місце у двох випадках: при виконанні обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) та при виконанні обов’язку боржника третьою особою;

4) інші підстави, встановлені законом.

Іншим випадком заміни осіб в зобов’язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не управомоченої, а зобов’язаної сторони.

Наслідками переведення боргу є:

а) вибуття первісного боржника із зобов’язання (звільнення його від боргу);

б) вступ у зобов’язання нового боржника;

Виконання зобов’язань можливе у таких формах: в повному обсязі; частинами; покладення виконання зобов’язання на третю особу. При цьому зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог чинного законодавства, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно висуваються.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, договором або не випливає з суті зобов’язання.

Виконання зобов’язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу у разі, коли це передбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа пов’язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У такому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець. Однак, якщо із закону, договору або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

Зобов’язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. У разі, коли строк його виконання не встановлено або визначено моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник - провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний термін з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або змісту зобов’язання. Взаємні зобов’язання за договором мають виконуватися одночасно у разі, коли інше не передбачено законодавством, договором або змістом зобов’язання.

Місцем виконання зобов’язання повинно бути місце, зазначене в законі, договорі, на підставі якого виникло зобов’язання, або передбачено в суті зобов’язання. Якщо місце виконання зобов’язання не визначено, то виконання повинно бути проведено відповідно до чинного законодавства.

У разі альтернативного зобов’язання боржник має право вибору виконання однієї з двох або кількох дій, якщо інше не передбачено законом, договором або змістом зобов’язання.

Коли у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов’язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає із закону або договору.

У цивільних правовідносинах між сторонами можуть виникати солідарні зобов’язання, а саме: солідарне зобов’язання боржників або солідарні вимоги кредиторів.