§ 3. Суб’єкти господарського права

Положеннями ст. 2 ГК визначено загальний склад учасників відносин в сфері господарювання. Зокрема, учасниками відносин в сфері господарювання є: суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Серед згаданих учасників відносин в сфері господарювання визначне місце займають суб’єкти господарювання, оскільки саме з ними пов’язано безпосереднє здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 55 ГК суб’єктами господарювання визнаються усі учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

В інших нормативно-правових актах, наприклад, в Законі України «Про захист економічної конкуренції», також можна зустріти окреме визначення поннятя суб’єкта господарювання. Проте, такі визначення суб’єкта господарювання застосовуються виключно для цілей цих нормативно-правових актів. Разом з тим, загальноприйнятим залишається визначення суб’єкта господарювання, передбачене ст. 55 ГК.

У науці господарського права виділяють ряд ознак, властивих суб'єктам господарських правовідносин, зокрема:

- визначеність організаційно-правової форми, яка дає можливість виділити суб’єкта господарювання із кола багатьох інших утворень, відрізнити одного від другого, ідентифікувати кожного з них;

- майнова відокремленість, як необхідна передумова самостійної участі кожного суб’єкта господарювання у господарській діяльності і керівництві нею;

- легітимність існування в якості суб’єкта господарювання, тобто підтвердження державою законності входження суб’єктів у відносини в сфері господарювання.

- наявність господарських прав та обов’язків, без яких суб’єкт не може виконати поставлених завдань, реалізувати покладені функції і досягти основної мети;

- відповідальність за результати господарювання, коли усі суб’єкти повинні здійснювати свою діяльність у рамках існуючого в країні суспільного господарського порядку і в межах існуючого правового поля, не допускаючи економічних правопорушень і злочинів, які тягнуть за собою застосування відповідних санкцій, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 55 ГК до кола суб’єктів господарювання відносять:

- громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- господарські організації (юридичні особи), які створені відповідно до Цивільного кодексу України та державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

При цьому, серед організацій - суб’єктів господарювання можна виділити: організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; організації-споживачі результатів господарської діяльності; організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Господарські організації (юридичні особи) для забезпечення ефективного здійснення своєї господарської діяльності можуть утворювати філії та представництва.

Всі суб’єкти господарської діяльності реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності (володіння, користування, розпорядження) та інших речових прав на чуже майно (права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна). Господарські організації (юридичної особи) діють на підставі права власності, права господарського відання та права оперативного управління майном.

Для того, щоб фізична особа мала можливість здійснювати господарську діяльність в якості підприємця, їй необхідно мати: по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 50 ЦК, повну цивільну дієздатність, яка наступає з 18-ти років або, відповідно до ч. 1, 2 ст. 34 ЦК, в результаті реєстрації шлюбу, коли фізична особа набуває повної цивільної дієздатності; по-друге, фізична особа може здійснювати господарську діяльність в якості підприємця, якщо вона досягла 16-ти років і тільки за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників або органу опіки та піклування. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту її реєстрації як підприємця (п. 3 ст. 35 ЦК).

Фізична особа може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець, або через приватне підприємство, що ним створюється, із залученням або без залучення найманої праці, самостійно або спільно з іншими особами. В свою чергу, громадянин може здійснювати управління заснованим підприємством або безпосередньо, або через керівника, який наймається за контрактом.

Залежно від кількості працюючих та доходів від діяльності за рік, фізичні особи, відповідно до ст. 55 ГК, поділяються на: суб’єктів малого підприємництва, до яких відносяться фізичні особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; суб’єктів мікропідприємництва, до яких відносяться фізичні особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Що стосується особливостей здійснення господарської діяльності юридичними особами, які в законодавстві України отримали загальну назву - підприємство, то вони можуть створюватись не тільки для здійснення підприємництва, а й для некомерційної господарської діяльності.

В загальному розумінні «підприємство» - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Відповідно до ст. 62 ГК підприємство не повинно мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі, якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

У випадках, передбачених ст. 126 ГК, якщо існує залежність одного підприємства від іншого, то залежне підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Окрім цього, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК та іншими законами.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерела формування майна підприємства, відповідно до ст. 66 ГК складають: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капіталовкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Що стосується утворення та припинення діяльності суб’єктів господарювання, то чинне законодавство не дає визначення поняттю «утворення суб’єкта господарювання», можливо, враховуючи той факт, що утворення комерційних і некомерційних суб’єктів має значні відмінності.

Проте поняття «утворення суб’єкта господарювання» можна розглядати як легалізацію - процес підтвердження державою законності входження суб’єктів у господарські правовідносини.

Господарським законодавством визначаються дві стадії процесу легалізації: внутрішня - визначення таких правочинів як: організаційно-правова форма, вид діяльності, місце розташування, структура підприємства та його керівних органів, їх компетенція, правове положення власника майна тощо, тобто того, що має знайти своє відображення в установчих документах; зовнішня, яка включає: реєстрацію; статистичну, податкову, банківську та іншу легалізацію.

Також ст. 56 ГК визначає, що суб’єкт господарювання може бути утворений: за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, реорганізації (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення) діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства; шляхом примусового поділу (виділу) діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Чинним законодавством також передбачене створення підприємства на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Установчими документами суб'єкта господарювання, відповідно до ст. 57 ГК є рішення про його утворення (унітарне) або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут, положення суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування і місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Кожний суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації. Загальні положення, що стосуються державної реєстрації суб’єктів господарювання визначаються ст. 58 ГК та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів, строк державної реєстрації юридичної особи та фізичної особи-підприємця не повинен перевищувати 24 годин після надходження документів для проведення державної реєстрації, крім вихідних та святкових днів.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Відомості щодо державної реєстрації суб’єкта господарювання включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання-юридичної особи здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Суб’єкт господарювання вважається таким, що припинив свою діяльність, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань запису про припинення його діяльності.