§ 4. Конституційно-правовий статус особи

У науці конституційного права усталеною є точка зору про взаємозв’язок, але не тотожність понять «правовий статус особи» та «конституційно-правовий статус людини і громадянина».

Правовий статус особи - це її юридично закріплене становище в державі й суспільстві, яке характеризує зв ’язки особи з державою та суспільством.

Виокремлюють різні види правового статусу за різними підставами. За суб’єктами прийнято розрізняти:

загальний (конституційний) правовий статус - поширюється на всіх людей і громадян. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретного суб’єкта. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів. Він не залежить від видової приналежності суб’єкта права (фізична особа, юридична особа, іноземець, біженець тощо);

спеціальний (родовий) - базується на загальному, характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян (іноземців, біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, осіб, які потребують тимчасового захисту, внутрішньо переміщеної особи, пенсіонерів тощо);

галузевий статус — відображає особливості прав та обов’язків учасників правовідносин певної сфери, зумовлені нормами певної галузі права, може бути конституційно-правовим, адміністративно-правовим, цивільно-правовим,

кримінальний процесуальним тощо;

індивідуальний - притаманний окремому індивіду. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов’язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб’єкта.

Найбільш суттєві зв’язки між людиною і громадянином, суспільством та державою отримали закріплення в Конституції України; у своїй сукупності вони утворюють конституційно-правовий статус людини і громадянина.

Потрібно розмежовувати поняття конституційного і конституційно- правового статусу людини і громадянина. Так, конституційний статус людини і громадянина в Україні визначається тільки Конституцією України, а конституційно-правовий статус - Конституцією України та іншими джерелами конституційного права України, зокрема, законами України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» тощо.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена Конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина посідає особливе місце в системі галузевих правових статусів. Його особливість полягає в тому, що він є однаковим для всіх людей і громадян та відіграє роль базового, вихідного для усіх інших галузевих статусів. Норми, які в сукупності визначають конституційно-правовий статус людини і громадянина, складають загальний конституційно-правовий інститут, що його прийнято називати «Основи правового статусу людини і громадянина».

За складом цей інститут відображає структуру конституційно-правового статусу людини і громадянина; його, зокрема, складають: конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; громадянство; правосуб'єктність; основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина; гарантії правового статусу.

Принципи конституційно-правового статусу особи - це основоположні засади, на яких ґрунтується громадянство та конституційні права і свободи людини та громадянина.

Конституція України закріплює такі принципи правового статусу людини та громадянина: принцип свободи і рівності людей у своїй гідності та правах; принцип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини та громадянина; принцип гарантованості прав, свобод і обов’язків людини та громадянина.

Принцип свободи людини, закріплений у ст.ст. 21 та 23 Конституції України, обумовлює її право на вільний розвиток своєї особистості, встановлюючи межею індивідуальної свободи права і свободи інших людей.

Принцип рівності закріплено у ст. 24 Конституції, де визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У інших статтях Конституції мова йде про рівність громадян перед законом і судом; рівність чоловіка та жінки; рівний доступ до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; рівність у виборі професії та роду трудової діяльності; рівність прав і обов’язків у шлюбі; рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі та ін.

Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод визначено ст.ст. 21, 22 та ч. 1 ст. 157 Конституції України. Водночас, в окремих випадках, передбачених Конституцією України, деякі права та свободи людини і громадянина можуть бути обмежені, наприклад, в умовах надзвичайного стану.

Принцип єдності основних прав і обов'язків (ст. 23 Конституції України) передбачає, що виконання людиною і громадянином своїх обов’язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов’язку права. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу згідно із законом, але водночас, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Принцип невичерпності прав та свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України, означає, що в Україні застосовується змішана система формулювання прав і свобод людини та громадянина, відповідно до якої поєднуються письмове закріплення прав та свобод людини і громадянина з визнанням природних прав (таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитивного права та повинні ним гарантуватися).

Принцип гарантованості прав та свобод людини і громадянина полягає у тому, що конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а також не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Основним елементом правового статусу людини і громадянина та юридичною передумовою правового статусу особи в суспільстві та державі є громадянство.

Закон України «Про громадянство» визначає, що громадянство - це правовий зв'язок особи і держави, який знаходить свій вираз у взаємних правах і обов 'язках.

Відповідно до законодавства, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Громадянство України базується на системі принципів, які визначено Конституцією та Законом України «Про громадянство». Систему принципів громадянства складають: 1) принцип єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків без громадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Набуття громадянства може здійснюватися: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров’я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Припинення громадянства України можлива за таких підстав:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Характеризуючи інститут прав та свобод людини і громадянина в Україні слід зазначити, що наука конституційного права розглядає права людини у об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні права людини - це система міжнародних і національних правових норм, що закріплюють правовий статус особи, правила взаємовідносин між людьми, відносини особистості (громадянина) і держави. У суб’єктивному розумінні права людини є передбаченими правовими нормами можливості, якими наділена особа.

Характеризуючи інститут прав та свобод людини і громадянина в Україні змістом і формою можна стверджувати, що права та свободи людини і громадянина в Україні — це певні можливості людини володіти, користуватися та розпоряджатися певними благами, наданими або визнаними суспільством та державою, а також набувати їх в порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

Вивчення конституційних прав і свобод передбачає аналіз їх юридичної природи. Під юридичною природою варто розуміти особливі ознаки та риси, які дають змогу відмежувати та виділити з усієї маси правових явищ одне. Юридична природа конституційних прав і свобод виявляється у їх специфічних правових властивостях:

- вони виникають на основі загальних правовідносин та випливають безпосередньо з Конституції України, що визначає їх зміст та обсяг;

- вони виражають відносини і зв 'язки громадянина і держави;

- конституційні права і свободи не припиняються і не виникають знову. Вони існують постійно. Громадянин не може бути звільнений від своїх конституційних обов’язків та позбавлений своїх конституційних прав і свобод;

- зміст і обсяг конституційних прав та свобод усіх громадян однакові, тоді як суб’єктивні права і юридичні обов’язки в конкретних правовідносинах є різноманітними як за змістом, так і за обсягом;

- реальність конституційних прав забезпечується не тільки індивідуальними зусиллями і не забороненими законом засобами окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом.

Конституцією України 1996 р. правам і свободам людини та громадянина присвячено ІІ розділ, який є одним із найбільших у Конституції і містить 48 статей із 161.

Сукупність конституційних прав, свобод і обов’язків, які визначають статус громадянина України в суспільстві і державі утворюють систему.

Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись Конституцією України, можна виділити п 'ять груп прав і свобод громадян: 1) основні громадянські (цивільні) права і свободи; 2) основні політичні права і свободи; 3) основні економічні права і свободи; 4) основні соціальні права і свободи; 5) основні культурні права і свободи.

Аналіз конституційних прав, свобод і обов’язків дає підстави для висновку про те, що вони, будучи складною правовою категорією, являють собою внутрішньо погоджену систему прав і свобод громадян, яка охоплює своїм регулюючим впливом усі найважливіші та найістотніші сфери життя і діяльності людини (соціальну, економічну, політичну, духовно-культурну), а також галузь забезпечення і розвитку у кожній людині її індивідуальних фізичних та духовних якостей.

Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина в Україні є громадянські права. Ці права є природними, оскільки їх має або може мати кожна людина, незалежно від громадянства, з початком життя.

Громадянські права покликані забезпечувати свободу і автономію індивіда як члена громадянського суспільства, його юридичну захищеність від будь-якого незаконного внутрішнього втручання. Систему громадянських прав і свобод в Україні складають: право на життя; право на повагу гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на недоторканість житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на захист від втручання в особисте та сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу віросповідання і світогляду.

Політичні права і свободи - це можливості громадян України брати участь в управлінні державними справами, впливати на діяльність різних державних органів та органів місцевого самоврядування, а також громадських організацій політичного спрямування, користуватися правами на свободу думки, слова, світогляду і переконань та їх прояву й поширення. Систему політичних прав і свобод в Україні складають: право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації; право на участь в управлінні державними справами; право на збори, мітинги, походи й демонстрації; право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Економічні права - це можливості людини реалізувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожній особі. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та є стержнем правового статусу особи як власника і підприємця. Систему економічних прав і свобод складають: право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом; право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності.

Основні соціальні права та свободи людини і громадянина - це сукупність конституційних прав людини (або лише громадянина конкретної держави), які дають їй можливість претендувати на отримання від держави за відповідних умов певних матеріальних благ. Основні соціальні права та свободи людини і громадянина покликані забезпечувати людині гідний життєвий рівень, право на працю та винагороду за неї, право на житло, право на безоплатне медичне обслуговування та інші. Цей вид прав відображає рівень матеріального розвитку конкретної держави і суспільства та здатність забезпечувати відповідний рівень життя і соціальну захищеність індивіда. Зазвичай соціальні права та свободи людини і громадянина поділяють на три групи:

- права на колективні дії для захисту своїх інтересів (право на об’єднання в професійні спілки; право на страйк; право на укладення колективних договорів; право на участь в управлінні підприємствами);

- індивідуальні трудові права (право на працю; право на відпочинок, право на рівну оплату праці);

- права в соціальній сфері (право на соціальне забезпечення; право на охорону здоров’я; право на нормальні житлові умови та ін.).

Система конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні вбирає в себе ще одну важливу групу прав - культурні права та свободи людини і громадянина, які гарантують духовний розвиток людини та допомагають кожному індивіду стати корисним учасником політичного, духовного, соціального і культурного прогресу. Відповідно до Конституції України, систему культурних прав і свобод людини та громадянина в Україні складають: право на освіту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань; право на інформацію; свобода світогляду і віросповідання тощо.

Поряд з правами та свободами людини і громадянина Конституція України визначає також основні обов’язки громадян України.

Конституційні обов'язки громадян України є відтвореними у конституційно-правових нормах побажаннями держави щодо поведінки громадян України, які знаходяться на території України, або незалежно від місця їх знаходження. Конституційні обов’язки громадян України є невід’ємним самостійним елементом конституційного статусу громадянина. Власне, конституційні обов 'язки людини і громадянина - це міра обов 'язкової, належної поведінки чи діяльності у всіх сферах суспільного життя (політичній, економічній, соціальній, культурній).

Конституція України до основних обов’язків громадян України відносить: обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів; обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; обов’язок сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом; обов’язок неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей.

Спеціальний (родовий) - характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян. Наприклад, в Україні він може бути таким:

1. Іноземець - це особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

2. Особа без громадянства (апатрид) - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено у Конституції України, Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ^[19], міжнародних договорах України тощо. Його основою є положення про те, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за певними винятками (наприклад, іноземці не можуть брати участь у виборах, бути членами політичних партій).

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»^[20] Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, шляхом: визнання біженцем; визнання особою, яка потребує додаткового захисту; визнання особами, які потребують тимчасового захисту.

3. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

4. Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та вищезазначеного Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

5. Особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Відповідно до положень Закону іноземний громадянин, або особа без громадянства може звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до територіального органу Державної міграційної служби України. Така заява подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником особисто за місцем тимчасового перебування заявника.

Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Станом на середину 2020 року в Україні проживає 2218 визнаних біженців та осіб із додатковим захистом та близько 2300 шукачів притулку^[21].

6. Внутрішньо переміщена особа. Збройний конфлікт на сході України, визнання Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим окупованими територіями спричинили появу значної кількості вимушених переселенців. Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа - це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій 22

природного чи техногенного характеру ^[22].

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За даними Уряду України, з часу початку в 2014 році конфлікту на сході країни та окупації Криму, в Україні нараховується близько 1,5 млн. внутрішньо переміщених осіб. ^[23]

Однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення прав людини і громадянина.

Під гарантіями прав і свобод людини та громадянина прийнято розуміти основні умови, способи і засоби, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права. Традиційно гарантії прийнято поділяти на загально- соціальні та юридичні.

Під юридичними гарантіями треба розуміти передбачені Конституцією та іншими законами України інституційні (організаційно-правові) гарантії і нормативно-правові гарантії. Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії - система норм щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина, тобто норм, що передбачають юридичну відповідальність, юридичні обов'язки та процесуальні норми. Пріоритетним видом нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, що забезпечують права і свободи людини та громадянина (ст.ст. 21, 57-64 Конституції України), насамперед, щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав та свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи тощо.

Ще одним видом юридичних гарантій є інституційні (організаційно- правові) гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні. Організаційно- правові гарантії - це передбачені в нормативно-правових актах суспільно- політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і яким надаються певні повноваження щодо організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту свободи людини і громадянина. Відповідно до Конституції України до таких гарантій відносять діяльність таких суб’єктів, як: Верховна Рада України та її інституції; Президент України та його інституції; Кабінет Міністрів України, а також центральні й місцеві органи виконавчої влади; Конституційний Суд України та суди; органи місцевого самоврядування; прокуратура; адвокатура; центри з надання безоплатної правової допомоги; служби підтримки постраждалих осіб (загальні та спеціалізовані); інститути громадянського суспільства; міжнародні та національні спеціалізовані установи, представництва, фонди, які акредитовані в Україні та ін.