§ 2. Конституційне право України як галузь права

Конституційне право України - це провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини та громадянина.

Предметом галузі конституційного права є особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства з організацією та здійсненням публічної влади. У структурі предмету вирізняють дві взаємопов’язані групи відносин: відносини між людиною, громадянином та державою; відносини, що визначають устрій держави і організацію державної влади.

Предмет галузі конституційного права становлять такі сфери відносин:

- суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади та основи місцевого самоврядування;

- суспільні відносини, що виникають між людиною, колективами людей (інститутами громадянського суспільства) та державою.

Відносини, що становлять предмет конституційно-правового регулювання, характеризуються певною специфікою: складаються у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах; визначають загальні засади і принципи політичного, економічного та соціального устрою, цілісність і єдність суспільства.

Структуру предмета галузі конституційного права України становлять: відносини політичного характеру; найважливіші економічні відносини; відносини, що характеризують принципові взаємозв’язки держави з особою; відносини з приводу організації та діяльності органів державної влади України; відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов’язані з територіальним та адміністративно-територіальним устроєм України; відносини, що визначають основи місцевого самоврядування в Україні.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Метод конституційного права характеризується: загальним характером; максимально високим юридичним рівнем; імперативним характером; універсальним характером; установчим характером; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

Галузь конституційного права України як провідна галузь національного права є системою правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та форми здійснення, а також невід 'ємні права і свободи людини та громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їх гарантії.

У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено: особливим предметом правового регулювання; джерелом галузі конституційного права є Конституція України; конституційне право закріплює засади конституційного ладу України; конституційне право закріплює невід’ємні права та свободи людини і громадянина; конституційно- правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування; конституційне право встановлює основи цивільного, земельного, господарського та інших галузей права України; конституційне право встановлює ієрархію нормативно-правових актів, регулює сам процес нормотворення.

Конституційне право як галузь права має свою систему.

Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правова норма - це загальнообов 'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм: виступають регулятором суспільних відносин; встановлюють загальнообов’язкові правила поведінки; мають формально визначений характер; мають письмову, документальну форму; їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

Водночас, конституційно-правовим нормам властиві й деякі специфічні риси. Від інших правових норм вони відрізняються: змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України; установчим характером приписів, що містяться в цих нормах; джерелами, в яких вони виражені; особливостями структури (для них не є характерною класична тричленна структура); особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють; ступенем визначеності приписів (значна частина конституційно-правових норм має загальнорегулятивний характер).

Конституційно-правові норми класифікуються за різними підставами:

- за змістом, тобто залежно від того, які сфери суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Відповідно вирізняють норми, які закріплюють засади конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, систему органів державної влади, територіальний устрій України тощо;

- за юридичною силою вирізняють норми, що містяться в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самоврядування тощо;

- за ступенем визначеності припису, що міститься в нормі розрізняють диспозитивні та імперативні конституційно-правові норми;

- за призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини безпосереднім правовим регулюванням. Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-правові норми;

- за часом дії конституційно-правові норми поділяються на тимчасові та постійні;

- за територією дії розрізняють конституційно-правові норми, що діють на території України чи окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Крім цього, конституційно-правові норми класифікуються за характером припису, що міститься в нормі (уповноважуючі, зобов’язальні, забороняючі), функціональним спрямуванням (регулятивні, охоронні) тощо.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виокремлюють три їх різновиди:

1. Загальні інститути. Мають комплексний характер, регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. До них належать, такі: загальних засад конституційного ладу України; основ правового статусу людини і громадянина; прямого волевиявлення (вибори, референдум); конституційної системи органів державної влади; територіального устрою України; конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

2. Головні інститути. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно- правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

3. Початкові (субінститути). Субінститути у межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут набуття (припинення) громадянства України.

Норми та інститути конституційного права знаходять відображення у різних зовнішніх формах, які іменуються джерелами конституційного права. Основним джерелом конституційного права України є Конституція України.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм.

Об'єкт конституційно-правових відносин - це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, із приводу якої виникають суспільні відносини, що регулюються конституційно-правовою нормою.

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які, згідно з приписами конституційно-правових норм, є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб’єктами конституційного права зазначені особи, організації тощо можуть стати лише за умови їх правосуб’єктності, яка містить правоздатність і дієздатність.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: фізичні особи - громадяни, іноземці, біпатриди (особи, які мають два громадянства), апатриди (особи без громадянства); спільноти (колективи) людей - народ України, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць; Українська держава; органи державної влади України та їх посадові особи; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи; кандидати в депутати, кандидати у Президенти України, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів; народні депутати України; депутати місцевих рад; збори виборців; депутати представницьких органів місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови; органи та посадові особи Верховної Ради України; виборчі комісії; об'єднання громадян - політичні партії, громадські організації, профспілки, релігійні об’єднання; органи самоорганізації населення, загальні збори громадян за місцем проживання тощо.

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов’язане з юридичними фактами, які приводять у дію конституційно-правову норму.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і залежно від їх зв’язку з індивідуальною волею суб’єкта поділяються на події та дії. Події - це юридичні факти, що не залежать від волі суб’єктів.

Класифікація конституційно-правових відносин здійснюється за різними підставами.

За змістом вони поділяються на: відносини, що виникають із закріпленням засад конституційного ладу України; відносини, що виникають із закріпленням та охороною конституційно-правового статусу людини і громадянина; відносини, що виникають у процесі народного волевиявлення; відносини, що виникають у процесі організації та функціонування системи органів державної влади; відносини, що виникають у процесі встановлення територіального устрою України; відносини, що виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування.

Залежно від характеру взаємовідносин суб’єктів їх поділяють на загальні, конкретні конституційно-правові відносини та конституційно-правові стани.

Важливе значення у конституційному праві має інститут відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційного делікту. Суб’єктами конституційно-правової відповідальності є: органи державної влади, їх посадові особи; органи місцевого самоврядування; політичні партії; громадяни України.

Конкретні форми конституційно-правової відповідальності

передбачаються санкціями конституційно-правових норм і можуть бути класифіковані за різними підставами - за суб’єктами відповідальності (індивідуальні санкції, санкції, що застосовуються до колективного суб’єкта); залежно від суб’єкта застосування санкцій (Президент України, Верховна Рада України, територіальна громада тощо); за метою і наслідками санкцій (правовідновні, попереджувальні, спрямовані на припинення конституційного правопорушення, санкції-стягнення).

Форми конституційно-правової відповідальності можна систематизувати таким чином:

- дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їх посадових осіб;

- скасування, зупинення актів органів публічної влади та їх посадових осіб, накладання на них вето;

- встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб’єктами конституційного права.

Розглянемо підстави конституційно-правової відповідальності.

У теорії права зазвичай виділяють дві складові підстав юридичної відповідальності - фактичну підставу (склад правопорушення) та нормативну підставу (норми права). Отже, підстава конституційно-правової відповідальності - це і конкретна норма конституційного права, яку було порушено, і одночасно - наявність у діянні особи (органу, держави) конкретного складу конституційного делікту. Нормативною підставою конституційно- правової відповідальності може бути визнано порушення норм Конституції України та інших джерел галузі конституційного права. Фактична підстава конституційно-правової відповідальності - це конкретний конституційно- правовий делікт.

Норми конституційного права знаходять відображення у різних зовнішніх формах, які іменуються джерелами конституційного права. Джерела Конституційного права України систематизуються за їх юридичною силою. До них належать:

1. Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права.

2. Закони України, що мають найвищу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Закони за юридичною силою поділяють на конституційні; органічні (закони, що мають проміжну між Конституцією та звичайними законами юридичну силу); звичайні.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом.

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми.

6. Рішення Конституційного Суду України.

7. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України на підставі принципу правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні акти України.

9. Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референдумів.