<<
>>

§ 5. Права та обов'язки батьків щодо визначення особистого правового статусу дитини

Особисті відносини між батьками та дітьми відіграють голо­вну роль у сімейному житті. Вони проявляються у поведінці бать­ків у процесі їх піклування та утримання дітей.

До особистих прав та обов'язків батьків належать такі:

1) права та обов'язки батьків щодо визначення особистого правового статусу дитини;

2) права та обов'язки батьків щодо виховання дитини;

3) права та обов'язки батьків щодо захисту прав та інтересів дитини.

Отже, права та обов’язки батьків щодо визначення особи­стого правового статусу дитини становлять зміст однієї з груп особистих правовідносин, які виникають між батьками та дітьми.

Необхідною передумовою для здійснення батьками всіх ін­ших особистих немайнових прав щодо дитини є обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку. Цьому обов'язку батька чи матері дитини кореспондує право дитини на сім'ю, яке в цьому випадку полягає в її праві на проживання в сім'ї. Крім того, мати й батько дитини зобов'язані не тільки забрати дитину з пологового будинку після її народження, а щоразу забирати її з будь-якого закладу охорони здоров'я, в якому дитині надається медико- санітарна допомога.

Обов'язок забрати дитину з пологового будинку покладаєть­ся на:

1) матір і батька дитини, які перебувають у шлюбі;

2) матір, яка не перебуває у шлюбі;

3) батька, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, бать­ківство якого визначено у Свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду;

4) бабу, діда дитини й інших родичів дитини з дозволу органу опіки та піклування, проте вказані особи не зобов'язані, а мають право забрати дитину з вказаних закладів.

Закон містить відкритий перелік тих осіб, які мають право забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я. Такими особами, крім згаданих вище, можуть бути також повнолітні рідні сестри та брати дитини, мачуха, вітчим, тітки, дядьки як з боку матері, так і з боку батька тощо.

Якщо дитина має істотні вади фізичного та (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, вона може бути залишена батьками у пологовому буди­нку (ч. 3 ст. 143 СК України). Такі діти за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.

Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протя­гом 6 місяців не проявляли щодо неї батьківського піклування, то така поведінка є однією з підстав для позбавлення їх батьківських прав (ч. 1 ст. 164 СК України). Залишення дитини батьками у поло­говому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного та (або) психічного розвитку, а також за

Тема 9. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей наявності інших обставин, що мають істотне значення, само по собі не є підставою для позбавлення батьків батьківських прав, але й не припиняє батьківських обов’язків. Навіть якщо дитина перебуває у будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціа­лізованих дитячих закладах, це не звільняє їх від виконання обов’язків та не позбавляє можливості здійснення особистих не- майнових та майнових прав щодо дитини.

Особисто-правовий статус людини визначається її іменем, по батькові, прізвищем, громадянством та місцем проживання. Обов’язок з його визначення покладається законом перш за все на батьків дитини.

Будь-яка фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Набуття прав та обов’язків під ім’ям іншої особи не допускається. Стаття 7 Конвенції про права дитини визнає за дитиною право на ім'я. Чинне законодавство України також ви­знає за кожною фізичною особою незалежно від віку право на ім’я (ч. 1 ст. 294 ЦК України). Будучи суб’єктивним правом особи, право на ім’я свідчить про сімейну приналежність особи та наявність у неї у зв’язку з цим установлених законом можливостей.

Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона нале­жить (ст. 28 ЦК України). Прізвище, ім’я та по батькові надаються дитині одночасно з її реєстрацією.

Батьки є вільними у виборі власного імені своїй дитині. Під час реєстрації народження за заявою одного з них передбачається, що інший згоден з обраним ім’ям (ч. 3 ст. 54 СК України). Органи дер­жавної реєстрації актів цивільного стану не мають права відмовити в наданні дитині обраного батьками імені на тій підставі, що це ім’я не вказано в довіднику особистих імен або є скороченим, пестли­вим. Але з цього не випливає, що батьки мають нічим не обмежене право наректи дитину будь-яким вигаданим ім’ям. Право вибору імені своїй дитині, як і будь-яке право, має межі здійснення.

Батьки не можуть, використовуючи права, що їм належать, усупереч інтересам дитини дати їй ганебне ім’я або ім’я, здатне викликати у неї або в оточуючих неприємні асоціації. Ім’я не має бути схожим на прізвисько.

Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не ви­пливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько.

Традиція надання дитині двох власних імен існує віддавна. Во­на не тільки була породжена необхідністю дотримання деяких ка­нонічних вимог1, а і походить ще з дохристиянських часів. Дитина, досягши певного віку й стаючи членом общини, одержувала нове ім'я, яке відповідало її характеру або тим якостям, які були бажані для її батьків. Разом із цим істинним іменем, яке було відоме близь­ким людям, дитині давалося друге - несправжнє. Несправжнє могло бути явно непривабливим для сил зла. Хворобливій дитині ім'я мо­гли поміняти, вважаючи, що завдяки цьому від дитини відведеться біда або навіть смерть[173] [174]. Пізніше, під час хрещення, ім'я дитині дава­ли батьки, до нього додавалося ім'я святого, в день якого народила­ся дитина, а також ім'я хрещеного батька або матері.

У національній традиції окремих народів, які проживають на території України, існує надання дитині більше двох імен. Якщо звичаєве право цих національних меншин це дозволяє, то у Свідо­цтві про народження такої дитини мають бути записані всі її осо­бисті імена, і представники органу державної реєстрації актів ци­вільного стану не мають права відмовити батькам у реєстрації на тій підставі, що дитині відповідно до законодавства України може бути дано не більше двох імен.

Ім'я дитини визначається за спільною згодою батьків. У разі виникнення між ними спору щодо імені дитини вони мають право звернутися до органу опіки та піклування або до суду

По батькові дитини є частиною її імені. Воно дозволяє визна­чити сімейну приналежність дитини, а також у деяких випадках і її національну приналежність. Власне ім'я особи, записаної батьком дитини, автоматично визначає по батькові дитини.

По батькові дитині надається за іменем батька. Якщо батько має подвійне ім'я, то по батькові дитині надається за одним із них на вибір батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватися згідно з національними традиціями або не надава­тись узагалі.

У разі реєстрації народження дитини в громадян, у націона­льній традиції яких немає звичаю зазначати по батькові, в акто­вому записі та Свідоцтві про народження дитини мають право за­писати лише її прізвище та ім'я.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визна­чається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батьки мають спільне прізвище, то воно надається і дітям. Якщо в батьків різні прізвища, то за їх письмовою згодою дитині надаєть­ся прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

Батьки також мають право на зміну власного імені дитини, її прізвища та по батькові.

Підставами для зміни прізвища дитини батьками можуть бу­ти зміна прізвища обома батьками, зміна прізвища одного з бать­ків, якщо під час реєстрації народження дитині було надано прі­звище без урахування побажань обох або одного з батьків; у разі скасування рішення суду про визнання батьківства, якщо прізви­ще дитини було змінено у зв'язку з визнанням батьківства; за на­явності заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, якщо актовий запис про народження було складено відповідно до ст.

135 СК України, тощо.

Прізвище дитини, яка досягла 7 років, має змінюватися тіль­ки за наявності її згоди. Така згода має бути висловлена дитиною у формі, що відповідає рівню її розвитку. Вона може бути з'ясована представником органу опіки та піклування зі складанням письмо­вого висновку, а також висловлена дитиною безпосередньо у при­міщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану. Крім того, слід мати на увазі, що з питань зміни прізвища думка дитини є вирішальною. Батьки не мають права в разі виникнення супере­чки між ними та дитиною звернутися для вирішення конфлікту до органу опіки та піклування чи до суду. За відсутності на це згоди дитини батьки не мають права змінити її прізвище, оскільки в ін­шому випадку буде порушено право дитини на її індивідуальність. Тільки суду ч. 3 ст. 171 СК України надає право ухвалити рішення всупереч думці дитини і лише у тому разі, якщо цього вимагають інтереси дитини.

Спір між батьками щодо зміни прізвища дитини може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 діб від часу його винесення зацікавлена особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звер­нення до суду. Таким чином, якщо один із батьків звернувся до органу опіки та піклування для отримання дозволу на зміну прі­звища дитини, в разі незгоди його з рішенням цього органу або в разі невиконання іншим із батьків цього рішення тощо він може звернутися до суду. Крім того, той із батьків, хто бажає змінити прізвище дитини, може безпосередньо звернутися до суду, не зве­ртаючись до органів опіки та піклування.

Припинення шлюбу між батьками не викликає зміни прізви­ща дітей. Проте, якщо той із батьків, з яким дитина залишилася проживати після припинення шлюбу або визнання шлюбу недійс­ним, змінив своє прізвище, він має право змінити і прізвище дити­ни. До того ж необхідно враховувати і наявність згоди іншого з батьків, оскільки припинення шлюбу або визнання його недійс­ним не впливає на обсяг прав батьків.

У разі зміни батьком дитини свого власного імені може бути змінено по батькові дитини. Крім того, по батькові дитини зміню­ється в разі встановлення батьківства стосовно дитини, батьки якої не перебувають між собою у шлюбі. По батькові дитини також може змінитися, якщо анулюється запис про батьківство.

По батькові дитини, яка досягла 14 років, змінюється за її згодою (ст. 149 СК України). При цьому думка дитини є вирішаль­ною. За відсутності згоди дитини на зміну по батькові цього зро­бити не можна.

З моменту народження дитина набуває громадянства пев­ної держави. У більшості випадків громадянство дитини визнача­ється громадянством батьків. Особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України, є грома­дянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на закон­них підставах проживають на території України, й не набула за на­родженням громадянства іншої держави, є громадянином України (ст. 7 закону «Про громадянство України» (2001 р.).

Право на визначення місця проживання та місця перебу­вання дитини надається батькам дитини, оскільки дитина є не досить зрілою істотою для формування своєї думки щодо визна­чення місця свого проживання. Однак дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто. Указане право дитина може здійснювати залежно від її віку. Так, правове значення у питаннях визначення місця проживання дитини її думка має по досягненню дитиною 10 років. До досягнення цього віку дитина не бере участі у вирішенні питання про визначення її місця проживання.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, із ким вона прожи­ває. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи перебувають батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питан­ня про визначення місця проживання дитини має вирішуватися з урахуванням не тільки інтересів кожного із батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на на­лежне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забез­печене лише обома батьками; права на безперешкодне спілкуван­ня з кожним із батьків, здійснення обома батьками якого є запо­рукою нормального психічного розвитку дитини.

Також дитина може бути передана батьками на виховання іншим фізичним або юридичним особам. У цьому разі місцем про­живання дитини, яка не досягла 10 років, є місце проживання її опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місце проживання ди­тини у такому випадку також може визначатися за згодою батьків, коли вони спільно вирішують, якій фізичній чи юридичній особі передати дитину на виховання.

Місцем проживання дитини у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. Місце проживання дитини цього віку визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Отже, дитина у віці від 10 до 14 років має право висловлювати свою думку щодо визна­чення її місця проживання. Проте в цьому випадку думка дитини не має для батьків вирішального значення. Частина 3 ст. 29 ЦК України надає дитині право у разі суперечки звернутися до органу опіки та піклування або до суду, які мають визначити місце проживання дитини. У такому випадку як батьки, так і орган опіки та піклування, й суд мають керуватися перш за все інтересами дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України дитина, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання.

<< | >>
Источник: Сімейне право : підручник / за заг. ред. В. А. Кройтора та В. Ю. Євко ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків,20162016. - 512 с.. 2016

Еще по теме § 5. Права та обов'язки батьків щодо визначення особистого правового статусу дитини:

  1. § 6. Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини
  2. § 7. Права та обов'язки батьків щодо захисту прав та інтересів дитини
  3. § 8. Права та обов'язки того з батьків, який проживає окремо від дитини
  4. § 4. Відповідальність батьків за неналежне виконання своїх обов'язків щодо управління майном дитини
  5. § 3. Визначення походження дитини та запис батьків дитини
  6. § 6. Особисті немайнові права та обов'язки батьків
  7. Тема 8. Права та обов’язки батьків і дітей. Визначення походження дітей. Майнові та особисті немайнові правовідносини між батьками і дітьми.
  8. Тема 8. Права та обов’язки батьків і дітей. Визначення походження дітей. Майнові та особисті немайнові правовідносини між батьками і дітьми.
  9. Тема 10. Майнові права та обов'язки батьків і дітей
  10. Тема 9. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей
  11. § 3. Права та обов 'язки подружжя
  12. § 9. Особисті права та обов'язки дітей
  13. Тема 9. Проблемні питання майнових та особистих немайнових відносин між членами сім’ї. Права та обов’язки інших членів сім ї та родичів.
  14. § 4. Загальні умови визначення походження дитини
  15. § 11. Права й обов'язки суб'єктів опіки та піклування
  16. § 2. Майнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів
  17. § 1. Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів
  18. Тема 7. Майнові права та обов'язки подружжя
  19. Тема 6. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя
  20. § 5. Добровільне виконання батьками обов'язку утримувати дитину