§ 8. Виконання повнолітніми дітьми обов'язку з утримання своїх батьків

Обов'язок дітей надавати матеріальну допомогу батькам має, перш за все, моральний характер, що ґрунтується на любові, повазі до батьків, а також традиції дбайливо ставитися до людей похило­го віку й тих, хто не має можливості забезпечити себе самостійно.

Ураховуючи, що до досягнення дітьми повноліття відповіда­льність за нормальні умови їхнього життя несуть батьки, то по досягненню зрілості дітьми та у випадку непрацездатності й неза­безпеченості батьків останні також мають право претендувати на піклування про себе. Інакше кажучи, обов'язок по утриманню один одного цими членами сім'ї є взаємним. Цей обов'язок має не лише моральний, але й правовий аспект.

У ст. 202 СК України зазначається, що повнолітні дочка чи син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними й потребують матеріальної допомоги. У цій статті йдеться ви­ключно про дітей, котрі досягли повноліття. Покладання майно­вого обов'язку на дітей, які не досягли повноліття, за загальним правилом не допускається, тому що такі діти самі мають право одержувати утримання від батьків. Таку позицію обстоювало ба­гато науковців. Так, зазначалося, що діти у віці до 18 років не мо­жуть бути примушені до сплати коштів на утримання батьків, на­віть якщо вони працюють та мають заробіток, проте і на них по­кладено моральний обов'язок надавати матеріальну підтримку своїм батькам. Наявність заробітку, доходу або майна у дітей до 18 років не створює для них правового обов'язку щодо надання матеріальної допомоги своїм батькам.

Однак останнім часом ця сфера сімейних правовідносин за­знала деяких змін. У ст. 206 СК України передбачається, що у ви­няткових випадках, якщо мати чи батько є тяжко хворими, інвалі­дами, а дитина (ст.

Стягнення аліментів з неповнолітніх дітей можна розцінюва­ти як крайній захід у разі неможливості отримання коштів з інших джерел.

У ст. 206 СК України законодавець не визначає конкретного віку дитини, на яку можна покласти цей обов'язок. Вважаємо, що неможливо зобов'язати надавати утримання батькам малолітніх дітей, тобто тих, які не досягли 14-річного віку, хоча і стосовно неповнолітніх у віці від 14 до 18 років існують певні сумніви в їх здатності отримувати заробіток, достатній для надання допомоги батькам, оскільки навряд чи дитина, яка не отримала навіть середньої освіти, зможе влаштуватися на роботу з високим заро­бітком.

Застосований законодавцем термін «достатній дохід (заробі­ток)» може мати неоднозначне тлумачення. Для однієї особи до­статність коштів може полягати у можливості прогодувати себе, а в іншої можуть бути більші потреби, наприклад у навчанні або ду­ховному збагаченні (відвідуванні театрів, виставок, придбанні книжок тощо). Відповідно, неможливо однозначно визначити ту суму заробітку (доходу), яка може вважатися достатньою для осо­би, з якої стягуються аліменти. У кожному конкретному випадку потрібен індивідуальний підхід. Разом із тим, під час з’ясування питання про достатню забезпеченість слід перш за все враховува­ти прожитковий мінімум для конкретної особи. Указана величина є найбільш стабільною та відображає життєво необхідні потреби людини. Крім того, слід ураховувати, що інваліди або тяжко хворі батьки у більшості випадків отримують грошову допомогу або пенсію, а також можуть мати інший дохід.

Для виникнення аліментного обов’язку дітей стосовно не­працездатних батьків є необхідною наявність таких умов: спорід­неність між батьками та дітьми, непрацездатність і матеріальна незабезпеченість батьків.

Непрацездатними є особи, які досягли загального пенсійного віку, а також інваліди І, ІІ та ІІІ груп.

Вищеперелічені особи мають право на аліменти від дітей тіль­ки в разі їх потреби в матеріальній допомозі. Поняття матеріальної незабезпеченості, потреби в матеріальній допомозі, що визнача­ється у ч. 4 ст. 75 СК України, може бути застосовано в цьому випад­ку за аналогією. Так, відповідно до зазначеної норми особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробі­тна плата, пенсія, доходи від використання її майна й інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі та (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При цьому законодавцем не зазначається нижча межа коштів на утримання батьків. Відповідно, розмір аліментів може бути визна­чений будь-якою сумою на підставі внутрішнього переконання судді. Однак це може призвести до такої ситуації, коли сума аліме­нтів, які стягуватимуться на батьків, буде вкрай малою, тобто та­кою, якої не буде достатньо для задоволення елементарних по­треб управомоченої особи. Тому доцільніше було б передбачити мінімальний розмір аліментів, що стягуються з дітей на утриман­ня непрацездатних батьків, як це передбачено щодо аліментного обов’язку батьків перед дітьми, які не досягли повноліття.

Слід звернути увагу, що відсутність заробітку або іншого до­ходу в дітей, зобов’язаних утримувати батьків, не є підставою для звільнення їх від сплати аліментів. Тяжке матеріальне становище самих дітей може вплинути лише на розмір аліментів, що стягу­ються. Іноді виникає питання про можливість стягнення аліментів на користь батьків з особи, яка ніде не працює, зокрема із заміж­ньої дочки, котра займається веденням домашнього господарства та вихованням дітей і перебуває на утриманні чоловіка. Зрозуміло, що за утримання батьків дружини чоловік відповідальним бути не може. Тому він не є відповідачем у справі, й на його заробітну пла­ту не може бути звернено стягнення.

Аліментний обов’язок по утриманню батьків може бути по­кладений на всіх дітей непрацездатної незабезпеченої особи чи на кількох із них. У ч. 2 ст. 205 СК України закріплюється, що під час визначення розміру аліментів суд бере до уваги можливість одер­жання утримання від інших дітей, на яких не подано позову про стягнення аліментів. Урахування можливостей інших дітей по утриманню батьків не означає їх автоматичного притягнення до справи як відповідачів. Подання позову про сплату аліментів до одного або всіх дітей є правом, а не обов’язком батьків. Діти, щодо яких не подано позову, можуть добровільно надавати батькам ма­теріальну допомогу, або ця допомога може проявлятися в особис­тій турботі про батьків, догляді за ними тощо.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 205 СК України під час визначення розміру аліментів суд бере до уваги можливість одержання утри­мання також від дружини, чоловіка та батьків непрацездатної особи.

Статтею 203 СК України передбачається, що дочка чи син, крім сплати аліментів, зобов’язані брати участь у додаткових ви­тратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або неміччю. Додаткові витрати відрізняються від аліментів тим, що вони є строковими, тобто стягуються на визначений судом час, наприклад протягом 2 місяців, або призначаються одноразово. Установлення стягнення додаткових витрат протягом тривалого часу не відповідатиме їх головному призначенню й може бути розцінено як збільшення розміру аліментів.

Уявляється, що до таких обставин можна віднести раптове захворювання непрацездатної особи або загострення захворюван­ня та збільшення у зв'язку з цим матеріальних витрат.

Зацікавлена особа - отримувач аліментів може звернутися з позовом не тільки про компенсацію фактично понесених витрат, але й про надання коштів на витрати, які будуть зазнані в майбут­ньому. При цьому отримувач надає суду розрахунок необхідних витрат, і суд вирішує, в якому розмірі вони мають бути сплачені відповідачем¹. Розмір додаткових витрат повинен визначатися тільки у твердій грошовій сумі.

У разі зміни умов, які спричинили стягнення аліментів, - від­новилася працездатність, покращився матеріальний стан стягува- ча або погіршилися матеріальні можливості платника чи отриму­вача - суд на прохання зацікавлених осіб може змінити розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Зокрема, якщо один із дітей на момент розгляду позову був неповнолітнім, то після досягнення 18-річного віку він на підставі закону включається в коло аліментнозобов'язаних осіб. А це, у свою чергу, може слугувати підставою до зміни ухваленого раніше судом рішення про аліменти, сплачувати які зобов'язаний кожен із дітей^{[204] [205].}

Аліментні зобов'язання припиняються у разі смерті батьків або дітей, зобов'язаних їх утримувати, оскільки це зобов'язання є особис­тим, і залучення інших осіб до цих правовідносин не допускається.

Згідно зі ст. 204 СК України дочка чи син можуть бути звіль­нені судом від обов'язку утримувати матір або батька й обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати чи батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Під ухиленням батьків від виконання батьківських обов'язків слід розуміти протиправну поведінку, тобто випадки, коли батьки свідомо уникали участі у вихованні та утриманні дітей, від яких вони вимагають аліментів, інакше кажучи, були винними в порушенні своїх батьківських обов’язків.

Батьки не обов’язково повинні бути засуджені за злісну не­сплату аліментів, достатньо довести, що вони без поважних при­чин не надавали дітям утримання в минулому. Ця норма є санкцією, що застосовується до батьків за невиконання ними своїх батьківсь­ких обов’язків. За своєю правовою природою вона являє собою міру відповідальності й може застосовуватись, якщо батьки діяли винно. Сам термін «ухилення» завжди передбачає навмисну форму вини^{[206] [207].}

Необхідно пам’ятати, що невиконання батьківських обов’язків завжди негативно позначається на житті дитини. Батьки, що не ви­конували своїх обов’язків, не мають навіть морального права вису­вати будь-які вимоги до своїх дітей. Закон не може заохочувати тих батьків, які байдуже ставилися до дітей, забували про свої обов’язки перед ними, а коли стали потребувати допомоги, згадали про них.

Однак законодавством передбачено, що у виняткових випад­ках суд може присудити з дітей аліменти на строк не більше як 3 роки. До виняткових випадків можна віднести загрозу життю та здоров’ю особи, яка вимагає аліментів, за умови, що відсутні інші аліментнозобов’язані особи, які могли б надавати утримання незабезпеченому непрацездатному громадянину, що потребує до­помоги. Суд може призначити аліменти тільки на певний строк, доки не зникнуть обставини, визнані судом винятковими, але не більше як на 3 роки.

Закон не допускає стягнення аліментів на батьків, які були позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені (ч. 2 ст. 202 СК України). Це положення є абсолютним, оскільки в разі позбавлення батьківських прав діти та батьки втрачають правовий зв’язок. У такому випадку суд відмовляє у задоволенні

вимоги про стягнення аліментів. Такі батьки не мають права на утримання від дітей незалежно від того, чи були ці діти у подаль­шому всиновлені.

Питання для самоконтролю

1. Види правових режимів майна батьків та дітей.

2. Управління майном дитини. Використання доходу від майна дітей.

3. Відповідальність батьків за неналежне виконання своїх обов’язків щодо управління майном дитини.

4. Добровільне виконання батьками обов’язку утримувати дитину.

5. Договори між батьками про сплату аліментів на дитину.

6. Примусове виконання батьками обов’язку утримувати дитину.

7. Виконання повнолітніми дітьми обов’язку по утриманню своїх батьків

Розділ IV

ПРАВОВІДНОСИНИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ