§ 1. Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів

Сім'я - це те місце, де зустрічаються різні покоління й допо­магають одне одному зростати у людській мудрості та узгоджува­ти індивідуальні інтереси з вимогами суспільного життя.

Українська культурна традиція передбачає підтримання зв'язків не лише між тими членами сім'ї, які є найближчими роди­чами між собою (батьками, дітьми), а і між родичами більш відда­лених ступенів споріднення. Саме цю традицію і покладено в ос­нову регулювання сімейних відносин СК України. Сімейний кодекс регулює не тільки ті немайнові та майнові відносини, що виника­ють між подружжям, батьками й дітьми, а також ті, що виникають між бабою, дідом, прабабою, прадідом і внуками, правнуками, рід­ними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою чи пасинком і між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. По­ширення правового регулювання на відносини між вказаними особами свідчить про значущість для особи підтримання відносин із родичами.

До інших членів сім’ї та родичів чинний СК України відно­сить бабу, діда, прабабу, прадіда та внуків, правнуків, рідних бра­тів і сестер, мачуху, вітчима та падчерку чи пасинка, а також фак­тичних вихователів і вихованців. Між зазначеними особами на під­ставі кровного споріднення або інших юридичних фактів може виникати цілий комплекс особистих як немайнових, так і майно­вих відносин.

Особисті немайнові права та обов'язки виникають у баби, ді­да, прабаби й прадіда щодо онуків та правнуків; у рідних братів і сестер; у мачухи чи вітчима стосовно пасинка чи падчерки; в осіб, які взяли у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену ба­тьківського піклування, на виховання, - щодо цієї дитини.

Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів не мають характеру взаємності, за своїм змістом вони не однорідні. Їх обсяг та характер визначаються суб'єктним складом правовідносин.

Немайнові правовідносини між іншими членами сім'ї та ро­дичами є вужчими за змістом, ніж правовідносини між батьками й дітьми.

Правовим підґрунтям формування родинних зв'язків є закрі­плений у ст. 150 СК України обов'язок батьків виховувати дитину в дусі любові до своєї сім'ї та родини. Покладаючи на батьків цей обов'язок, законодавець розраховує, що батьки самі є взірцем лю­бові та поваги до своєї родини, турботи про своїх батьків, діда, ба­бу, братів і сестер.

Інші члени сім'ї та родичі мають права, аналогічні батьківсь­ким, проте їх зміст дещо відрізняється від змісту батьківських правовідносин, оскільки батьки мають переважні права щодо ді­тей. Так, інші члени сім'ї та родичі, так само, як і батьки дитини, мають право на спілкування з дитиною, право на її захист, а також право брати участь у вихованні дитини.

Стаття 257 СК України закріплює права діда, баби, прадіда й прабаби на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні. Дід, баба, прадід та прабаба мають таке право незалежно від того, проживають вони спільно з дитиною чи ні. Не залежить це право і від віку дитини.

Сімейний кодекс України вперше закріпив право на спілку­вання та на участь у вихованні правнуків прадіда й прабаби.

Виховання внуків та правнуків є правом, а не обов'язком діда, баби, прадіда, прабаби, яке вони можуть здійснювати вільно, на власний розсуд з урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ЦК України фізична особа має право на підтримання зв'язків із членами своєї сім'ї та родичами незалежно

від того, де вона перебуває.

Закон надає бабі та дідові право на захист внуків. Прабаба та прадід такого права щодо правнуків не мають (ст. 258 СК України).

Баба й дід мають право захищати внуків самостійно та шля­хом звернення до державних юрисдикційних органів, але їх право на захист має менший обсяг, ніж право батьків на захист своєї ди­тини. Це обумовлено пріоритетом батьків у здійсненні захисту дитини.

Своє право на самозахист онуків баба та дід можуть здійсню­вати незалежно від того, чи мають змогу батьки дитини або інші особи, у сім'ї яких вона проживає, здійснити дії, спрямовані на за­хист прав та інтересів онуків. Вік онуків при цьому значення не має: вони можуть бути і малолітніми, і неповнолітніми, і повнолі­тніми. За захистом повнолітніх онуків баба чи дід мають право звернутися до суду без спеціальних повноважень тільки в разі не­працездатності останніх.

Можливість діда та баби по зверненню до державних юрис- дикційних органів за захистом прав онуків є дещо обмеженою по­рівняно з батьками дитини. Баба та дід мають право звертатися за захистом прав онуків тільки до органів опіки і піклування та до суду. До інших органів державної влади, органів місцевого само­врядування та громадських організацій вони не мають права зве­ртатися.

У тому разі, якщо неповнолітні або повнолітні внуки, незале­жно від їх працездатності, мають змогу самостійно звернутися за захистом своїх прав до державних юрисдикційних органів, баба та дід не мають права звертатися за захистом прав та інтересів ону­ків.

Стаття 259 СК України вперше закріпила на законодавчому рівні право на спілкування братів та сестер. Носіями цього права є рідні брати та сестри - як повнорідні, так і неповнорідні. Оскільки

Тема 11. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів право на сім'ю та на спілкування зі своїми родичами має кожна фізична особа незалежно від її віку (ст. 291 ЦК України), не має значення, якого віку рідні брати й сестри - малолітні, неповноліт­ні чи повнолітні.

Право братів та сестер на спілкування полягає в їх праві на спілкування між собою незалежно від того, проживають вони спі­льно чи ні, у праві вимагати від матері, батька, баби, діда й інших осіб, з якими проживають їхні брати та сестри, сприяти їхньому спілкуванню, а також не чинити перешкод у їх спілкуванні, а та­кож у праві на захист свого права на спілкування з рідними брата­ми та сестрами.

Обов'язок сприяти спілкуванню рідних братів та сестер, які не досягли повноліття, покладається на повнолітніх осіб через те, що здійснення вказаного права дітьми є ускладненим, особливо тоді, коли з якихось причин брати й сестри проживають окремо. Повнолітні брати й сестри здійснюють своє право на спілкування самостійно. Сприяння спілкуванню може полягати в інформуванні братів та сестер про їхнє існування, організації зустрічей братів та сестер, організації спільного відпочинку тощо.

Частина 4 ст. 259 СК України надає братам і сестрам право брати участь у вихованні братів та сестер, які не досягли повно­ліття, Таке право мають тільки повнолітні брати й сестри, і воно здійснюється незалежно від того, проживають брати й сестри спільно чи окремо.

Брати та сестри, які досягли 14-річного віку, мають право са­мостійно звернутися до суду з вимогою про усунення перешкод у спілкуванні з рідними братами та сестрами. Право на спілкування малолітніх братів та сестер мають захистити їх законні представ­ники.

Стаття 260 СК України надає право мачусі чи вітчиму на участь у вихованні їх малолітніх чи неповнолітніх пасинка чи пад­черки.

Пасинки (падчерки) - це рідні діти одного з подружжя. Па­синком називають сина одного з подружжя, а падчеркою - доньку. Мачухою узвичаєно вважати дружину рідного батька дитини. Ві­тчим - це чоловік рідної матері дитини. Відносини між вітчимом, мачухою та падчеркою, пасинком - це єдиний вид свояцтва, за якого відповідно до СК України за наявності певних умов виника­ють взаємні права та обов'язки.

Мачуха та вітчим мають право на участь у вихованні дитини лише в тому разі, якщо вони проживають однією сім'єю з малоліт­німи або неповнолітніми пасинком чи падчеркою й перебувають у

зареєстрованому шлюбі з батьком чи матір'ю дитини. В іншому випадку їх право на участь у вихованні дитини, з якою вони про­живають однією сім'єю, не забезпечується можливістю примусо­вого виконання.

Якщо особа, з якою проживає дитина, чинить перешкоди бабі, дідові, прабабі, прадідові, брату, сестрі, мачусі або вітчиму у спіл­куванні з дитиною та у її вихованні, ці особи мають право зверну­тися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Єдиною під­ставою, за якої можна виправдати таку поведінку, є те, що таке спілкування перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Право на звернення до суду у спорах щодо участі у вихованні дитини належить бабі, діду, прабабі, прадіду, брату, сестрі, мачусі та вітчиму незалежно від того, проживають вони спільно з дити­ною чи ні.

Під час розгляду такого позову суд повинен ураховувати перш за все вік дитини, стан її здоров'я та поведінку баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи чи вітчима. До інших об­ставин, що мають істотне значення, можна віднести прихильність дитини до братів і сестер, інших членів сім'ї, етичні й інші особисті якості баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи чи вітчи­ма; відносини, що існують між бабою, дідом, прабабою, прадідом, братом, сестрою, мачухою, вітчимом і дитиною, а також можли­вість створення дитині умов для виховання та розвитку (рід діяль­ності, режим роботи, їх матеріальне і сімейне становище та ін.).

У справах цієї категорії є обов'язковою участь в судовому за­сіданні органів опіки і піклування. Слід також мати на увазі, що відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї та посадовими особа­ми з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дити­на, яка може висловити свою думку, має бути вислухана обов'язково під час вирішення спору щодо участі в її вихованні баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи чи вітчима. Але суд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У своєму рішенні у справі суд визначає способи участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи або вітчима у вихо­ванні дитини: періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця їх проживання тощо, місце та час їхнього спілкування тощо. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити поба­чення з дитиною присутністю іншої особи. Такими особами можуть бути батьки, представник органу опіки та піклування, служби у справах дітей тощо.

У разі ухилення батьків від виконання судового рішення про участь у вихованні дитини баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сес­три, мачухи або вітчима вказані особи не мають права вимагати передання їм дитини батьками, оскільки переважне право на осо­бисте виховання належить батькам, а баба, дід, прабаба, прадід, брат, сестра, мачуха й вітчим мають право тільки брати участь у вихованні, а не виховувати дитину. У разі ухилення іншої особи, з якою проживає дитина, від виконання судового рішення про участь у вихованні дитини баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сес­три, мачухи або вітчима вказані особи мають право вимагати пе- редання їм дитини в тому разі, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я та морального виховання.

Суд за заявою баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, ма­чухи або вітчима може покласти на особу, з якою проживає дити­на, обов'язок відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, що була їм завдана внаслідок ухилення цієї особи від виконання рі­шення суду.

Стаття 262 СК України надає сестрі, брату, мачусі та вітчиму право захищати малолітніх, неповнолітніх і повнолітніх непраце­здатних братів, сестер, пасинка чи падчерку. Вони мають як право на самозахист своїх братів, сестер, пасинка чи падчерки, так і пра­во звертатися за захистом прав та інтересів дітей та повнолітніх непрацездатних осіб до суду та органу опіки і піклування. Це право не залежить від того, чи проживають вони спільно з братами, сес­трами, пасинком чи падчеркою.

У братів та сестер право на захист своїх братів і сестер шля­хом звернення до органів опіки та піклування чи до суду виникає з моменту набуття ними цивільної процесуальної дієздатності (ст. 29 ЦПК України).

На відміну від баби та діда, які мають право на самозахист онуків будь-якого віку, сестри, брати, мачуха та вітчим мають пра­во на самозахист тільки малолітніх, неповнолітніх і повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка чи падчерки.

За захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка чи падчерки сестра, брат, мачуха та вітчим мають право звертатися до органу опіки та піклування чи до суду без спеціальних на то повноважень.

Стаття 264 СК України закріплює обов'язок внуків і правнуків піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу й прадіда. Положення цієї статті мають характер норм моралі. Обов'язок особи піклуватися про бабу, діда, прабабу та прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю, є моральним обов'язком кожної фізич­ної особи, але закріплення його у законі є недоцільним, оскільки не існує правового механізму для примушення виконувати мора­льні обов'язки. Тому норми вказаної статті можуть слугувати тільки моральним стимулом для кожної фізичної особи, спонука­ючи її виконувати обов'язок піклуватися не лише про батьків, а також і про бабу, діда, прабабу, прадіда й про того, з ким вона про­живала однією сім'єю.

Обов'язок внуків та правнуків піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу та прадіда є безумовним, тобто він виникає незалежно від того, чи брали ці особи участь у вихованні дитини й чи надавали вони їй матеріальну допомогу. Цей обов'язок законодавець покла­дає на осіб незалежно від віку та працездатності зобов'язаної особи. Не має значення також вік і працездатність уповноважених осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 СК України брати, сестри, пасинки та падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима й мачуху. Для цього зобов'язана особа має бути повнолітньою. Та­кий обов'язок повнолітніх братів, сестер, пасинка та падчерки ви­никає тільки в тому разі, якщо уповноважені особи до досягнення повноліття братами, сестрами, пасинком чи падчеркою виховува­ли їх та надавали їм матеріальну допомогу. При цьому не має зна­чення, чи проживали брати й сестри разом. Крім того, виховання та надання матеріальної допомоги братам, сестрам, пасинку чи падчерці повинно мати місце одночасно. Якщо брати, сестри, ма­чуха або вітчим тільки виховували дитину або тільки надавали їй матеріальну допомогу, брати, сестри, падчерка та пасинок не не­суть обов'язку піклуватися про них.