§ 11. Права й обов'язки суб'єктів опіки та піклування

Діти, над якими встановлено опіку чи піклування, мають усі права як особистого, так і майнового характеру, якими закон наді­ляє дітей, котрі проживають разом із батьками. Тому у ст.

Право дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 247 СК України, ґрунтується на праві дитини жити та вихо­вуватися в сім’ї (ч. 3 ст. 4 СК України) й відповідає положенням цивільного законодавства про місце проживання малолітніх та неповнолітніх осіб, над якими встановлено опіку чи піклування

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України). Зокрема, ст. 29 ЦК України встановлює, що місцем проживання особи, яка не досягла 14-річного віку, є місце проживання її опікуна або місцезнаходження закладу, в якому вона проживає, а якщо вік дитини становить від 10 до 14 років, то її місце проживання може встановлюватися за згодою між дитиною та опі­куном або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Слід зазначити, що опікун та підопічний не отримують права на житло один одного, проживання підопічного на житловій площі опі­куна не призводить до автоматичного визнання його членом сім'ї.

У вирішенні таких справ слід виходити з того, з яких підстав і з якою метою здійснюється спільне проживання й ведення спіль­ного господарства. Так, опікун та підопічний можуть визнаватися членами однієї сім'ї у випадку, якщо судом буде встановлено, що метою сумісного проживання було не здійснення опікуном своїх обов'язків, а спільне проживання й ведення спільного господарст­ва, яке викликало сімейні стосунки між опікуном та особою, над якою встановлено опіку.

Право дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, на турботу з боку опікуна (піклувальника) співпадає з правом дітей на турботу з боку батьків і передбачає необхідність забезпечення життєво важливих потреб цієї дитини (харчування, догляд, одяг, медична допомога, книги, іграшки тощо).

Спільне проживання підопічної дитини з опікуном (піклува­льником) створює передумови для забезпечення дитині умов для її всебічного розвитку, освіти та виховання (п. 2 ч. 1 ст. 247 СК України). Відповідно до вимог законодавства опікун (піклуваль­ник) зобов'язаний забезпечити отримання дитиною загальної по­вної середньої освіти, обираючи форму її отримання (групове або індивідуальне навчання, екстернат тощо) з урахуванням думки дитини.

Праву підопічної дитини на забезпечення умов для її всебіч­ного розвитку кореспондує встановлений цивільним законодав­ством обов'язок опікуна (піклувальника) дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов і забезпечення його доглядом та лікуванням (ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 69 ЦК України). Для виконання цього обов'язку опікун (піклувальник) мають пра­во розпоряджатися коштами, призначеними для утримання підо­пічного, забезпечуючи тим самим дитині необхідні умови життя.

Збереження за дітьми, над якими встановлено опіку чи пік­лування, права користування житлом, в якому вони проживали до встановлення опіки або піклування, зумовлюється нормами циві­льного та житлового законодавства.

Якщо з будинку чи квартири (їх частини) вибула дитина (ді­ти), і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття й повернення від родичів, опікуна чи пік­лувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в зага­льноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Якщо діти, які перебувають під опікою (піклуванням), не мають закріпленого житлового приміщення, після закінчення перебування у відповід­ному дитячому закладі чи в опікуна (піклувальника) вони мають право отримати його згідно зі ст. 46 ЖК УРСР позачергово.

Відповідно до п. 6.3 Правил опіки та піклування квартири (будинки), в яких мешкають діти, можуть бути передані їм у влас­ність на клопотання органу опіки та піклування чи згідно із за­явою осіб, які виховують та утримують дитину, в тому числі опі­кунів. У разі вибуття підопічної дитини для проживання в опікуна останній протягом 6 місяців з дня вибуття дитини із зазначеного житлового приміщення зобов'язаний звернутися до відповідного

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачу житла у власність дитини.

Одним із важливих прав дитини, над якою встановлено опіку (піклування), є її право на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника (п. 4 ч. 1 ст. 247 СК України). Під «зловживан­ням» у цьому випадку розуміють широке коло дій, які мають ан­типедагогічний характер, брутально порушують права та інтереси дитини, завдають їй шкоди.

Захист прав та законних інтересів дітей у таких випадках здійснюється органом опіки та піклування, іншими органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування та громадсь­кими організаціями, а також, якщо дитина досягла 14-річного віку, судом. Підставами для вжиття вказаними органами заходів щодо захисту порушених прав та інтересів підопічного може бути як звернення самої дитини про факт зловживання наданими правами опікуном (піклувальником), так і відомості про це, отримані з ін­ших джерел (повідомлень компетентних органів, фізичних та юридичних осіб).

Згідно з ч. 2 ст. 247 СК України встановлення опіки та піклу­вання не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати.

Порядок отримання пенсій, на які має право дитина, регла­ментується законами України «Про пенсійне забезпечення» (1991 р.) та «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитин­ства та дітям-інвалідам» (2000 р.). Якщо дитина не отримувала аліментів, опікун чи піклувальник мають право звернутися з від­повідним позовом до батьків дитини або інших осіб, які за зако­ном повинні її утримувати. Аналогічне право опікун (піклуваль­ник) має й у випадку, якщо дитина має право на відшкодування витрат, пов'язаних зі смертю батька, матері чи іншого годуваль­ника. Якщо підопічний має право на пенсію, але вона не була при­значена, опікун (піклувальник) зобов'язаний подати відповідні документи для її призначення.

Права дитини-сироти й дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчально­му або іншому дитячому закладі, у прийомній сім'ї або дитячому будинку сімейного типу (надалі - дитячі заклади), у цілому спів­падають із правами дітей, над якими встановлено опіку чи піклу­вання.

За дітьми, які перебувають у дитячих закладах, як і за дітьми, над якими встановлено опіку чи піклування, зберігається право на пільги, передбачені законом, щодо працевлаштування після закін­чення строку перебування у зазначеному закладі, а також право на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати та на відшкодування шко­ди у зв'язку з втратою годувальника.

Аліменти, які стягуються з батьків на дітей, влаштованих до дитячих закладів, зараховуються на рахунок цього закладу, де розподіляються окремо на кожну дитину. Якщо аліменти не були присуджені, адміністрація дитячого закладу, виконуючи функції опікуна (піклувальника), має право на подання відповідного позову.

Права та обов'язки опікуна чи піклувальника щодо дитини за­кріплено у ст. 249 СК України. Установлені цією статтею права та обов'язки покликані сприяти головній меті опіки та піклування, зазначеній у ст. 55 ЦК України, - забезпеченню особистих немайно- вих та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей. Положення ст. 249 СК України в основній своїй частині співпадають із нормами ст. 150-152 СК України, які регламентують права та обов'язки батьків щодо виховання й розвитку своїх дітей. Схожість прав та обов'язків батьків та опікунів зумовлюється перш за все тим, що в обох випадках ідеться про забезпечення прав та інтересів дитини, права на всебічне й належне її виховання та освіту, охоро­ну її людської гідності. Як і батьки, опікуни (піклувальники), здій­снюючи свої повноваження, не мають права завдавати шкоди фі­зичному та психічному здоров'ю дітей і їхньому розвитку.

З урахуванням принципової схожості прав та обов'язків опі­кунів і батьків дитини на опікунів покладається обов'язок викону­вати свої права та обов'язки в інтересах дитини, а забезпечення її інтересів має бути предметом особливої турботи опікуна

Водночас між батьківськими правовідносинами та відноси­нами, які виникають у разі встановлення та здійснення опіки (пік­лування), є деякі відмінності:

1) на відміну від батьківських прав, які виникають на підставі материнства чи батьківства, засвідчених у встановленому законом порядку, права й обов'язки опікунів (піклувальників) щодо дітей ґрунтуються на адміністративному акті (рішенні органу опіки та піклування) або на рішенні суду;

2) установлення опіки (піклування) не тягне за собою виник­нення спадкових правовідносин між опікуном (піклувальником) та підопічним, які виникають між батьками та дітьми;

3) опіка має строковий характер, і тому на опікунів (піклува­льників), на відміну від батьків, не покладається обов'язок утри­мувати своїх підопічних; якщо опікуном дитини призначено особу, зобов'язану утримувати цю дитину за законом (наприклад дід чи сестра й ін.), то призначення цього родича опікуном не звільняє його від обов'язку утримувати дитину (однак цей аліментний обов'язок буде зумовлюватися фактом родинних стосунків, а не випливати з обов'язків опікуна);

4) опікуни та піклувальники не можуть користуватися май­ном дитини і зобов'язані надавати органу опіки та піклування що­річні звіти про управління майном підопічних;

5) юридична відповідальність опікунів за неналежне вихо­вання підопічних є більш суворою, ніж відповідальність батьків; зокрема за ухилення від виконання своїх обов'язків щодо вихо­вання дітей батьки можуть бути позбавлені батьківських прав (ст.

Виховання дітей - головне завдання діяльності як опікунів, так і піклувальників, їх основний обов'язок полягає у створенні сприятливих умов для сімейного виховання підопічних. Батьків і всиновителів називають природними опікунами й піклувальни­ками своїх дітей. Рівною мірою можна говорити про багатьох опі­кунів та піклувальників як про юридичних батьків своїх підопіч­них. Опікун чи піклувальник зобов'язані виховувати дитину, пік­луватися про її здоров'я, фізичний, психічний і духовний розвиток. До того ж опікун чи піклувальник мають право самостійно визна­чати способи виховання дитини, однак, на відміну від аналогічно­го обов'язку батьків й усиновлювачів дитини, вони зобов'язані під час вибору форм і способів виховання дотримуватися рекоменда­цій органу опіки та піклування. Ці способи повинні виключати зневажливе, брутальне поводження, яке принижує гідність дити­ни, образу й експлуатацію дітей.

Право дитини на отримання освіти пов'язане з відповідним обов'язком опікунів (піклувальників) забезпечити реалізацію пі­допічною дитиною права на отримання повної середньої освіти, враховуючи думку дитини під час вибору навчального закладу та форми її навчання.

Сімейний кодекс надає опікунам (піклувальникам) малоліт­ніх і неповнолітніх дітей такі само засоби захисту своїх прав, які надано батькам дитини для захисту батьківських прав. Право опі­кунів (піклувальників) на виховання підопічної дитини має абсо­лютний характер, тобто йому протистоїть обов'язок усіх інших осіб не порушувати його. Тому опікун чи піклувальник мають пра­во вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Таке право опікун (піклувальник) може реалізувати навіть у тому випадку, коли ди­тина утримується близькими родичами, тобто закон надає такому праву опікуна (піклувальника) пріоритетний характер. Однак вка­зане право, як і право батьків на повернення дітей, не є безумов­ним. Для вирішення таких суперечок слід виходити насамперед з інтересів дитини. Це означає, що суд може відмовити в позові опі­куну (піклувальнику), якщо дійде висновку, що передання йому дитини суперечитиме її інтересам. У цьому випадку вирішується питання про звільнення опікуна (піклувальника) від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 250, 251 СК України)^[CCLV].

Опіка та піклування як правові форми виховання дітей, по­збавлених батьківського піклування, не припиняють правових зв'язків дітей із батьками, як це зазвичай відбувається в разі вси­новлення. Тому в ч. 3 ст. 249 СК України встановлено, що опікун чи піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Права та обов'язки опікунів та піклувальників у майновій сфері регулюються ст. 67-74 ЦК України. Так, опікуни малолітніх учиняють від імені підопічних та в їх інтересах усі юридично зна­чущі дії та правочини, які підопічні не можуть вчиняти самостійно, оскільки не мають повної цивільної дієздатності (ч. 3 ст. 67, ст. 31 ЦК України), а піклувальники над неповнолітніми надають згоду на вчинення підопічними тих правочинів, які останні не можуть вчиняти самостійно (ч. 2 ст. 69, ст. 32 ЦК України).

Переліку правочинів, які опікуни можуть учиняти самостійно, у законі не наведено, фактично їх коло обмежується лише заборо­нами укладати договори, щодо яких законодавством установлено

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування особливі правила. Так, опікуни самостійно купують і відчужують речі, необхідні для задоволення побутових потреб підопічного (продукти харчування, одяг, необхідні підопічному іграшки, книги тощо). Вони розпоряджаються прибутками підопічних у вигляді аліментів, пенсій і допомог, а також іншими поточними надхо­дженнями (прибутками) від майна, що їм належить (орендною платою від орендарів, які проживають у житловому приміщенні, яке належить підопічному на праві власності, тощо). Ці правомоч­ності опікуна ґрунтуються на тому, що, по-перше, управління май­ном підопічного має здійснюватися таким чином, щоб витрати на нього (податки, ремонт тощо) покривалися за рахунок прибутків і не перевищували їх, що, у свою чергу, зобов’язує опікуна до актив­них дій щодо майна підопічного, і, по-друге, всі витрати, необхідні для утримання підопічного та підтримання його майна в належ­ному стані опікун повинен робити за рахунок майна підопічного. Для цього відповідно до п. 4.9 Правил опіки та піклування він мо­же отримувати кошти, які належать підопічному у вигляді пенсій, допомоги, аліментів, інших поточних надходжень (сум, які спла­чуються підопічному для відшкодування шкоди, завданої смертю його годувальника, тощо) або прибутків із майна, що йому нале­жить. Якщо цього недостатньо, опікун може розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім’я підопічного. Однак таке право опікуна може бути обмежено органом опіки та піклування в разі необхідності захисту інтересів підопічного (п. 4.7 Правил опіки та піклування).

Надаючи опікунам право на вчинення правочинів щодо май­на підопічного, законодавець створює спеціальні правові засоби, які забезпечують більш дієву охорону майнових інтересів підопіч­них: а) заборону опікунам укладати окремі правочини; б) право опікунів вчиняти певні правочини лише за попередньою згодою органу опіки та піклування. Так, опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі не можуть укладати договори з підопічним; опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, зобов’язу­ватися від його імені порукою, а також представляти підопічного в суді під час розгляду спору між підопічним і дружиною або чолові­ком опікуна чи його близькими родичами (ст. 68 ЦК України).

Із цього загального правила існує два винятки. Згадані особи мають права: а) укладати договір дарування на користь підопічно­го, тобто безумовно й безоплатно передавати йому майно у влас­ність; б) укладати договір позики на користь підопічного, тобто безоплатно передавати йому майно у користування.

Крім цього, у законодавстві встановлено перелік правочинів, які вчиняються опікуном у спеціальному порядку - за попереднім дозволом органу опіки та піклування. Аналізуючи ч. 1 ст. 71 ЦК України, де містяться зазначені обмеження, можна дійти висновку, що існують дві основні групи правочинів, які можуть вчинятися опікуном лише за попереднім дозволом органу опіки та піклування:

1) договори та інші правочини, які характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопіч­ного, факт видачі письмового зобов’язання від імені підопічного та факт укладення договору, що потребує певної форми (договору, що підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, в тому числі про розподіл або обмін житла); при цьому не має зна­чення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори щодо іншого цінного майна.

Відмінність між цими групами правочинів полягає в тому, що у першому випадку достатньо встановлення факту вчинення пра- вочину, передбаченого п. 1-3 ч. 1 ст. 71 ЦК України. Його наявність свідчить про порушення закону й спричиняє недійсність правочину за ст. 215 ЦК України. У другому суд повинен встановити, чи є май­но, що становить предмет договору, цінним. Оскільки закон не міс­тить будь-яких критеріїв цінності майна, під час вирішення цього питання, очевидно, має враховуватися не лише його вартість у гро­шах, а і цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.