§ 4. Оспорювання батьківства (материнства)

Як уже зазначалося, доказом походження дитини від конкретних батьків є здійснений у визначеному законом порядку запис батьків у Книзі реєстрації народжень. Саме з моменту запису особи батьком (матір'ю) дитини виникають батьківські правовідносини між дитиною та її батьками.

Ці відносини є надзвичайно важливими, адже від того, хто саме та яким чином виховуватиме дитину, багато у чому залежить моральний стан суспільства, соціуму. Саме тому, навіть у випадках, коли між особами, записаними батьками дитини, та її біологічними батьками немає суперечки з приводу достовірності запису про батька (матір), зміна запису про батька (матір) дитини здійснюється у судовому порядку.

Як відомо, у разі народження дитини жінкою, яка перебуває у шлюбі, діє презумпція батьківства подружжя, в якого народилася ця дитина. Однак оскільки презумпція шлюбного батьківства (материнства) не може створювати абсолютної впевненості у тому, що, наприклад, чоловік матері завжди є батьком народженої нею дитини, чинне сімейне законодавство України передбачає можливість оскаржувати встановлене на підставі такої презумпції батьківство (материнство) шляхом подання позову до суду про виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дитини. Причини для такого оспорювання можуть бути різними: безсумнівне безпліддя чоловіка (жінки), відсутність чоловіка у час зачаття дитини і т. ін., тобто матеріальною підставою для оспорювання зазначеної презумпції є невідповідність установленого батьківства (материнства) факту біологічного походження. Але оскільки визнання батьківства є волевиявленням особи, воно може бути оспорене за наявності вад волі цієї особи, наприклад, якщо визнання батьківства було здійснене під впливом обману, помилки чи погроз тощо. Крім того, в разі добровільного визнання батьківства може виявитися, що чоловік, записаний батьком дитини, не має біологічного споріднення з нею.

Тому залежно від шлюбного статусу матері дитини чинний СК України передбачає дві групи підстав для оспорювання батьківства (материнства):

- у разі народження дитини жінкою, яка перебуває у шлюбі (оспорювання батьківства між особою, яка вважає себе батьком дитини, та чоловіком матері цієї дитини за ст. 129 СК України й оспорювання матір'ю дитини батьківства свого чоловіка за ст. 138 СК України);

- незалежно від того, перебувала мати дитини у шлюбі чи ні (оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини за ст. 136 СК України, оспорювання материнства за ст. 139 СК України, оспорювання батьківства чи материнства особою, яка сплачує аліменти за рішенням суду за ст. 140 СК України), й оспорювання батьківства після смерті особи, яку записано батьком дитини за ст. 137 СК України).

Розглядаючи справи про оспорювання батьківства, суд зобов’язаний притягти до участі у справі особу, записану батьком дитини, оскільки в разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, та дитиною суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Зацікавленими особами в разі оспорювання батьківства можуть бути визнані як мати дитини (у випадках, наприклад, коли запис про батька зроблено без її відома та згоди у період, коли вона з тих чи інших причин була визнана безвісно відсутньою) та її чоловік, так і сама дитина. Слід зазначити, що закон не надає дитині самостійного права на оскарження зазначеного запису, хоча, очевидно, таке право повинно їй надаватися після досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право подати щодо останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства. Однак у ч. 1 ст. 129 СК України допущено неточність. Відповідачем у таких справах має визнаватися не чоловік матері, а дитина, оскільки у випадку задоволення позову сімейні правовідносини виникатимуть саме між дитиною та чоловіком, який вважає себе її батьком, а чоловік матері, записаний батьком дитини, виступатиме як її законний представник^[169].

Під час розгляду зазначених справ вимоги про оспорювання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про чоловіка матері як батька з актового запису про народження дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 129 СК України зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності - 1 року, перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Установлення скороченого строку позовної давності, як зазначається правознавцями, забезпечує недопустимість необґрунтованого розхитування сімейно- правового статусу дитини. Це має стимулювати зацікавлену особу до найшвидшого реагування на інформацію щодо свого батьківства, а пропуск цього строку може свідчити про неготовність особи до статусу батька, наявність сумнівів щодо походження дитини від нього тощо¹.

Виходячи з принципу рівності чоловіка та жінки у сімейних відносинах, чинний СК України містить нововведення, згідно з яким оскаржити батьківство свого чоловіка може й мати дитини. Згідно зі ст. 138 СК України мати дитини може звернутися до суду з позовом про виключення запису щодо батьківства свого чоловіка з актового запису про народження дитини.

Предметом доведення в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд ухвалює рішення про виключення оскаржених відомостей з актового запису про народження дитини.

Умовами подання такого позову є факт перебування матері у шлюбі з батьком дитини або народження дитини протягом 10 місяців після припинення шлюбу чи визнання його недійсним. Із цього приводу, очевидно, виходячи з пріоритету захисту прав дитини, у ч. 2 ст. 138 СК України передбачається, що вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. Однак така позиція законодавця викликає певні сумніви, оскільки у випадку надання матір'ю дитини беззаперечних доказів батьківства іншого чоловіка пріоритет слід надавати факту біологічного батьківства хоча б тому, що запис чоловіка матері батьком дитини зроблений на підставі юридичної презумпції, яка за своєю суттю є лише припущенням і, відповідно, має меншу силу, ніж факт.

Така ж позиція підтримується в юридичній літературі^[170] ^{^[171]. До вимог жінки про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить 1 рік, і її перебіг починається з дня реєстрації дитини.
Право оспорити своє батьківство також надається і самій особі, яку записано батьком дитини. У цьому випадку вона звертається до суду з позовом про виключення запису про неї як батька з актового запису про народження, і в разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, та дитиною суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (ст. 136 СК України).
Відповідно до ст. 136 СК України оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини й до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається.
До вимог чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України). Аргументація такого положення закону влучно зазначається в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Штокмана. Обмеження права чоловіка матері дитини певним строком (наприклад річним, установленим у КпШС УРСР) порушує право на приватне життя чоловіка, який не є біологічним батьком дитини. Правила щодо скасування строків позовної давності у таких справах адекватно захищають інтереси чоловіка, який сумнівається у своєму батьківстві з моменту народження дитини, але з поважних причин не може встановити біологічну реальність протягом року від дня народження дитини^[172].
Оспорювання материнства може відбуватись у двох випадках:
1) жінкою, записаною матір'ю дитини, що не визнає себе матір'ю дитини (щодо таких вимог позовна давність не застосовується);
2) іншою жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не була записана такою.
У позовній заяві до суду позивачка повинна висувати одночасно дві вимоги: про невизнання материнства жінки, яка була записана матір'ю дитини, й вимогу про визнання свого материнства (у таких випадках позовна давність становить 1 рік, і її перебіг починається із дня, коли жінка дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини).
Предметом доведення у цих справах є відсутність кровної спорідненості між дитиною та жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір'ю.
Відповідно до ст. 140 СК України стягнення за рішенням суду з особи, записаної батьком або матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про них як батька або матір з актового запису про народження цієї дитини.
Слід зазначити, що зазначена норма змінила існуюче раніше правило про те, що за наявності рішення суду про стягнення аліментів на дитину, яке набрало законної чинності, заява про оспорювання батьківства щодо цієї дитини могла бути розглянута лише після скасування цього рішення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»). Безумовно, правила ст. 140 СК є більш прогресивними, і на сьогодні в разі подання позову про оспорювання батьківства (материнства) суд повинен скасувати раніше ухвалене рішення про стягнення аліментів, адже на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) мають бути внесені відповідні зміни до актового запису про народження, на підставі яких було ухвалено рішення про стягнення аліментів. Вимогу ж щодо надання утримання дитині слід розглядати у порядку позовного провадження разом із зустрічним позовом про оспорювання батьківства чи материнства.
У випадку задоволення позову про визнання батьківства (материнства) рішення суду про стягнення аліментів з особи, записаної батьком (матір'ю) дитини, може бути підставою для перегляду рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України.
Крім вищезазначених випадків, сімейне законодавство України передбачає можливість оспорювання батьківства після смерті чоловіка, який був записаний батьком дитини. По-перше, таке оспорювання батьківства може відбуватись у випадках, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.
Якщо на момент народження дитини цей чоловік помре, оскаржити його батьківство на підставі цієї заяви зможуть його спадкоємці. По-друге, схожа ситуація виникає й у випадках, коли чоловік ще за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень ст. 37 ЦПК України як процесуальні правонаступники цієї особи. По-третє, оспорювання батьківства після смерті особи стосується випадків, коли через поважні причини особа, яка померла, не знала про те, що була записана батьком дитини. Однак, на відміну від перших двох ситуацій, право на оспорювання батьківства мають не будь-які спадкоємці померлого, а лише його дружина, батьки та діти, тобто лише спадкоємці першої черги. У зазначених випадках батьківство оскаржується шляхом подання позову про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини.
Із метою максимальної охорони прав та інтересів дитини закон містить певні обмеження щодо реалізації права на оспорювання батьківства (материнства). Ці обмеження полягають у тому, що деякі особи не можуть в разі оспорювання батьківства (материнства) посилатися на відсутність кровного зв'язку з дитиною як підставу своїх позовних вимог, що не забороняє їм, зазвичай, оскаржувати своє батьківство (материнство) на інших підставах. Так, позбавляється права оскаржувати запис про своє батьківство особа, яка на момент запису про батьківство знала, що вона не є батьком дитини (ч. 5 ст. 136 СК України), причому таке положення діє як щодо чоловіка матері дитини та особи, яка добровільно визнала своє батьківство, так і в разі його визнання таким у судовому порядку.
Зазначена норма покликана захищати законні інтереси дитини. Вважається, що, ухвалюючи рішення про «оформлення» свого батьківства, чоловік усвідомлював усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому первинного рішення чи відзив поданої до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяви про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.
Водночас законодавець не позбавляє особу, записану батьком дитини, права за її заявою про встановлення батьківства оскаржувати здійснений органом державної реєстрації актів цивільного стану запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).
У разі надання чоловіком (жінкою) згоди на застосування до них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій також діє загальна заборона на оспорювання батьківства та материнства цими особами. Такі нормативні імперативи, незважаючи на традиційний законодавчий підхід до необхідності встановлення
Тема 9. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей фактичного материнства і батьківства, є цілком виправданими, оскільки вони, по-перше, відповідають одній з основних засад сімейного законодавства України - забезпеченню пріоритетного захисту прав та інтересів дітей, а по-друге, захищають особисті немайнові права матері та батька дитини (збереження лікарської таємниці, права на особисте життя, особисту, сімейну таємницю). Інтерес зазначених осіб (подружжя, яке дало згоду на застосування до них допоміжних репродуктивних технологій, сурогатної матері) також є дотриманим, адже вони письмово підтверджують свою волю на здійснення запису про батьківство.
Однак законність такої згоди може бути оскаржена в судовому порядку, якщо, наприклад, чоловік дав згоду на запліднення своєї дружини донорською спермою, а насправді вагітність настала не від цього, а від зв'язку зі стороннім чоловіком, або коли згода на застосування допоміжних репродуктивних технологій була надана під впливом погрози, насильства тощо, чи особи були введені в оману щодо генетичних властивостей донора. Тобто закон не дозволяє сумніватися в законності самих методів застосування репродуктивних технологій, роблячи їх предметом судового розгляду. Однак, якщо формальний бік штучного запліднення чи імплантації ембріона здійснювався з порушенням закону, може виникнути необхідність анулювання запису про батьківство (материнство). Крім того, договір про сурогатне материнство, як і будь- який інший правочин, може бути визнаний недійсним, і, відповідно, дитина має бути передана сурогатній матері, а у разі її відмови забрати дитину остання позбавляється батьківського піклування та передається під нагляд органу опіки та піклування для подальшого вирішення її долі.}

<< | >>

↑

Источник: Сімейне право : підручник / за заг. ред. В. А. Кройтора та В. Ю. Євко ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків,20162016. - 512 с.. 2016

Еще по теме § 4. Оспорювання батьківства (материнства):

- Адміністративне право України - Виборче право України - Історія держави і права України - Конституційне право України - Правозавство - Сімейне право України - Цивільний процес України -

- Антропология - Безопасность жизнедеятельности - Биология - Бухгалтерский учет - География - Деловое общение - Журналистика и СМИ - Информатика, вычислительная техника и управление - История - Конфликтология - Медицина - Науки о земле - Политология - Право ЕС - Право РФ - Право України - Психология - Религиоведение - Технические науки - Физика - Филология - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Юриспруденция и право -