Коли мова заходить про екологічні проблеми, то, по суті, зазвичай мають на увазі проблеми не екології як науки, а переважно проблеми стану довкілля.

Тому варто виокремити принаймні дві групи екологічних про­блем: суто наукові, над вирішенням яких працюють вчені-екологи, та ве­личезний масив проблем, пов’язаних із катастрофічним станом природних екосистем і нашого довкілля.

Щодо першої групи проблем, то наразі актуальними є:

- подальший розвиток теорії функціювання екосистем в умовах різ­ного ступеня антропогенного навантаження;

- з’ясування механізмів функціювання екосистем, спряженості ре­човинно-енергетичних та інформаційних процесів;

- прогнозування стану екосистем, діагностика нормального та па­тологічного стану і напрямків їх змін;

- дослідження інформаційної структури екосистем та можливості впливу на них у бажаному напрямку;

- управління біологічною продуктивністю екосистем в умовах різ­ного рівня антропогенного навантаження;

- визначення ємності екосистем до різних типів забруднення та розробка заходів щодо поліпшення їхнього стану;

- збереження видового та екосистемного різноманіття;

- визначення стійкості екосистем до впливу окремих чинників та їхнього комплексу в цілому;

- розрахунок екологічних ризиків тощо.

Вирішення цих проблем необхідне для розробки та реалізації стратегії ефективного природокористування, управління станом екосистем, визна­чення максимально припустимого навантаження на конкретні екосистеми тощо. На цих знаннях мають ґрунтуватися всі форми природоохоронної ді­яльності та заходи щодо відновлення антропогенно трансформованих еко­систем.

Щодо практичних аспектів екологічних проблем, то варті особивої уваги:

- проблеми ресурсів;

- проблеми, пов’язані з антропогенним впливом: забрудненням еко­систем, їх трансформацією під впливом різних форм діяльності людини тощо;

- проблеми оптимізації природокористування (оптимізаційні про­блеми);

- екологічна експертиза, екологічний аудит тощо.

При обговоренні сучасних екологічних проблем доводиться знову звернути увагу на термінологію.

про філологічну кризу, слухаючи виступи депутатів чи інших осіб, які вкрай кепсько володіють будь-якою мовою. Або ж обговорювати ботаніч­ну кризу з огляду на знищення зелених насаджень. Тому пересічний вираз «у нас погана екологія» справедливий лише у деяких випадках, зокрема, після захисту бездарної дисертації зі спеціальності «екологія», чи після ознайомлення з черговим «шедевром» - горе-підручником з екології тощо.

Наразі щонайширше застосовують абсолютно безглуздий вираз «еко­логічно чисті продукти», який вже сам по собі є філологічним сміттям і водночас інформаційним полютантом (принагідно варто підкреслити, що з усіх форм забруднення найбільш шкодочинним є саме інформаційне, не­безпеку якого наразі недооцінюють). Адже що мають на увазі ті, хто його використовує ?

Якщо дотримуватися хоч якоїсь логіки, то екологічно-чистими (корек­тно - чистими для довкілля) є ті продукти, які його не забруднюють, не на­копичуються, швидко розкладаються та органічно вливаються до певних біогеохімічних колообігів, не спричинюючи ніякого негативного впливу на довкілля і екосистеми. Якщо ж мова йде, скажімо, про сільгосппродукти, отримані в умовах «чистого» (від хімікалій, пестицидів тощо) довкілля, то це вже будуть товари, «отримані в умовах чистого довкілля», а не «еколо­гічно чисті» товари. Тому коректне використання екологічної термінології лишається вельми актуальною проблемою.

Проблеми екологічної безпеки та поліпшення стану довкілля на су­часному етапі надзвичайно актуальні на глобальному, міждержавному, на­ціональному та регіональному рівнях. Проголошення території України зоною екологічного лиха свідчить як про ступінь забруднення довкілля та руйнації природних екосистем, так і про високий рівень реальної загрози національній безпеці. Серед першочергових проблем забезпечення еколо­гічної безпеки особливої уваги варті: вибір оптимальних природоохорон­них стратегій, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, систем землеко­ристування, обґрунтування шляхів «екологізації» виробничих відносин у ринкових умовах.

У сучасних умовах для вирішення завдань охорони природного сере­довища, узгоджених і оперативних дій України з країнами ЄС особливого значення набуває адаптація і гармонізація національних природоохорон­них стандартів і нормативів з міжнародними.

Найбільш представницька серед міжнародних організацій, які займа­ються стандартизацією - ISO (International Standard Organization - Міжна­родна організація стандартів). Сфера її діяльності охоплює майже всі галу­зі економіки. Головне завдання ISO - розробка і публікація міжнародних стандартів, що сприяють поліпшенню міжнародного товарообороту і роз­ширенню співпраці у сфері інтелектуальної, наукової, технічної й економі­чної діяльності.

Розробка міжнародних стандартів у галузі охорони навколишнього се­редовища належить до пріоритетних напрямків діяльності ISO. Розробля- 260

ючи їх, фахівці керуються Директивами ISO, згідно з якими виклад змісту документів має бути чітким і не повинен допускати різного тлумачення. Стандарти ISO складають у такій формі, що їх легко можна прийняти як національні стандарти без додаткової переробки або застосовувати безпо­середньо.

Важливість узгодження національних і міжнародних стандартів в умо­вах глобалізації економіки й ведення господарської діяльності пов’язана з тим, що стандарти, зокрема ISO, забезпечують узгодженість вимог до охо­рони природного середовища, організації моніторингу як складової части­ни управління довкіллям та інформування громадськості. А це, в свою чер­гу, уможливлює створення спільних баз даних про стан навколишнього се­редовища, розробку стратегії його поліпшення, моделювання глобальних процесів, прогнозування кризових ситуацій та розробку спільних дій щодо збереження природних ресурсів, створення оптимальних умов для життє­діяльності людини та отримання безпечних продуктів харчування.

Важливість вирішення цих питань зумовлена вступом України до СОТ та наміром приєднатися до ЄС. Згідно з кодексом стандартів ГАТТ, націо­нальні стандарти слід гармонізувати з міжнародними, зокрема й у сфері природоохоронної діяльності.

12.1.