Екологічні проблеми агропромислового комплексу

Агропромисловий комплекс (АПК) є одним із найвід- чутніших чинників впливу на довкілля. Деякі вчені навіть відда­ють йому першість за рівнем антропогенного навантаження. Це пов’язано насамперед із територіальною поширеністю його ла­нок, особливо сільськогосподарського виробництва.

В Україні в післявоєнні роки збільшувалися посівні площі, а відтак зростала розораність території. На початку 1992 р. сіль­ськогосподарська освоєність території України досягла 70 %, а розораність — 55,4 %. У складі сільськогосподарських угідь орні землі нині становлять 79,6 %, тоді як розораність земель у США— 15,8, у Великобританії, Франції, Німеччині — 28,1— 31,8 %. Найвищу сільськогосподарську освоєність мають землі Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської областей, Поділля. Висока розораність території, мала кількість лісових полезахис­них смуг призводять до інтенсивної вітрової ерозії та суховіїв. Так, у Луганській області під лісосмуги відведено близько 1,6 % площі орних земель, у Донецькій — 1,7 %. У цих областях через високу розораність майже половина земель потерпає від вітрової та водної ерозії. Суховії повторюються в Донбасі в середньому через 2—3 роки.

В. І. Вернадський назвав ґрунт «біокосним» тілом, вирізнивши в такий спосіб біологічну структуру, що розташована між живою та неживою природою. У кожному грамі ґрунту — близько 100 млн мікроорганізмів. У ґрунті безперервно відбуваються про­цеси обміну, здійснюється один із найскладніших кругообігів ре­човин. 1 см гумусу — найродючішої частини ґрунту — форму­ється протягом майже 100 років.

Процес механізації сільськогосподарських робіт, який інтен­сивно відбувався у XX ст., негативно позначився на якості ґрун­ту, його родючості. Парк тракторів в Україні за повоєнні роки зріс більш як у 90 разів, автомобілів у сільськогосподарському виробництві — у 2000 разів. Сільськогосподарська техніка, що працювала на полях України, вирізняється громіздкістю, вели­кою вагою і потужністю. Маса наших тракторів і комбайнів дося­гає 10—15 т. За таких умов кожний сантиметр ріллі підпадає під дію ходових систем машин щонайменше 2, а в середньому — від З до 5 разів на рік.

Це призводить до переущільнення орного і підорного горизон­тів. У колії проходження тракторів та іншої техніки вага ґрунту збільшується на 0,2—0,38 г/см³ в орних і на 0,05—0,20 г/см³ — в підорних землях, зберігаючись упродовж усього вегетаційного періоду. Через це порушуються водний і повітряний режими, ре­жим живлення ґрунтів, руйнується їхня структура, важчає меха­нічний склад, у 2—10 разів зменшується водопроникність ґрунту. Це призводить до збільшення поверхневого стоку, зниження ро­дючості, а значить, і врожаю на 10—30 %. Особливо згубно про­являється переущільнення на зрошуваних землях. Утворення штучного підпору води на межі орного і підорного горизонтів веде до порушення режиму ґрунтових вод і утворення різновид­ності перезволожених земель — мочарів. Розв’язати проблему переущільнення ґрунтів можна лише комплексно: модернізацією техніки, зниженням тиску на ґрунт колісних і гусеничних тракто­рів, скороченням числа проходів техніки полем. Ця проблема ус­пішно вирішується запровадженням ґрунтозахисних екосистем обробітку землі та відповідної техніки. Але за умов розвалу сіль­ськогосподарського машинобудування і занепаду аграрного ви­робництва її розв’язання в Україні розтягується на десятки років.

Одним із напрямів інтенсифікації сільськогосподарського ви­робництва є хімізація, яка передбачає внесення в ґрунти як хіміч­них добрив, так і використання пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах світу.

Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захис­ту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворю­вань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників: сільськогосподарському виробництву завдають збитків близько 8 тис. грибків, 10 тис. комах, 2 тис. черв’яків.

Пестициди за способом дії на шкідників поділяються на:

• гербіциди — засоби знищення бур’янів;

• інсектициди — засоби боротьби зі шкідливими комахами;

• нематоциди —засоби знищення черв’яків;

• фунгіциди — засоби боротьби з грибковими та вірусними захворюваннями;

• бактерициди — засоби знищення збудників хвороб;

• дефоліанти — засоби знищення листя.

До класу пестицидів належать і хімічні речовини, які приско­рюють чи сповільнюють ріст деяких рослин.

У сільському господарстві України використовувалося понад 50 найменувань мінеральних засобів. Застосування мінеральних добрив і пестицидів дозволяє збільшити врожай, проте має нега­тивні екологічні наслідки: 1) накопичуючись у рослинах, вони харчовими ланцюгами потрапляють до організму людини; 2) за­бруднюються підземні й поверхневі води; 3) гине флора і фауна; 4) знижується урожайність через загибель мікроорганізмів у ґрунті.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто — азотними сполуками. У світі щорічно у довкілля надходить 50 млн т нітратів.

У сільськогосподарських районах України щорічно у водойми та річки змивається в середньому 120 млн т ґрунту, а це — 240 тис. т азоту, 120 тис. т фосфору, 2,4 млн т калію.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від за­безпечення їх елементами живлення. Так, нестача у ґрунті азоту, сірки, бору посилює процес накопичення пестицидів у рослинах.

Пестициди — особливо небезпечні для живих організмів. Над- ходячи до організму людини трофічними ланцюгами, вони зумо­влюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.

Низка проблем виникла і в процесі такого напряму інтенсифі­кації сільського господарства, як меліорація. Меліорація — це система заходів, пов’язаних із докорінним поліпшенням власти­востей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує понад ЗО видів меліорації. Найпоширенішим серед них є гід­ромеліорація — зрошення та осушення.

У зрошенні земель роль найактивнішого агента відіграє штуч­не зволоження ґрунтів із водного джерела для забезпечення рос­лин вологою. Під час осушення земель надлишок вологи відво­диться за межі шару, де розміщуються корені рослин, і в такий спосіб створюються сприятливі умови для їх росту.

Необхідність меліорації земель визначається кліматичними умовами території. Понад 60 % населення Землі проживає в по­сушливих регіонах, тоді як 20 % — там, де спостерігається над­лишок вологи.

Зі зрошенням земель у перші роки урожайність сільськогос­подарських культур підвищується у 2—3 рази, а вирощування рису чи бавовнику без зрошення взагалі неможливе. За оцінками ФАО (Всесвітньої сільськогосподарської організації) площа зро­шувальних земель нині становить 270 млн га.

А втім тривале зрошення спричинює низку екологічних проб­лем. Головна з них — це вторинне засолення ґрунтів, що виникає за надмірного зрошення і високого рівня ґрунтових вод. Під за­солення потрапила майже половина зрошуваних земель світу. Площі засолених сільськогосподарських угідь України переви­щують 1,7 млн га.

Проводячи широкі меліоративні роботи в степу, необхідно враховувати, що новоутворення ґрунтових вод тут відбувається значно швидше, ніж, скажімо, в напівпустелях і пустелях. Приб­лизно за 10 років рівень ґрунтових вод може досягти критичного стану (1,5—2,5 м від поверхні), спричиняючи засолення.

Зрошення чорноземів вимагає особливої обережності. Деякі вчені наполягають на зрошуванні чорноземів лише в надто посуш­ливі роки, оскільки зрошення призводить до сильного ущільнен­ня грунтів на глибині 20-60 см, погіршуються їхні водно-фізичні властивості, зменшується насиченість киснем до 10 %, а вміст вуглекислоти зростає до 1,5—2,7 %. Крім того, дренажні води, що скидаються з полів, містять велику кількість мінеральних доб­рив і пестицидів, які забруднюють водойми.

Із зрошенням пов’язана також проблема раціонального вико­ристання води. Головним напрямком є підвищення якості зрошу­вальних систем; для старих систем коефіцієнт корисної дії — 0,25—0,35, для нових, збудованих після війни 1941—1945 рр. — 0,8—0,9. Тому в старих меліоративних системах на шляху від джерела забору води до поливного поля безцільно втрачаються 60—75 % води.

Осушення за принциповою основою протилежне зрошенню. Його проводять на перезволожених землях, лісах, болотах для включення нових територій у сільськогосподарське виробництво. В Україні осушення проводиться в областях Полісся. Але боло­та — це важливі екосистеми, які є джерелом ягід, лікарських рос­лин, медоносів, грибів тощо. Якщо взяти до уваги високу розора- ність території України, то стане очевидним, наскільки важливі болотні луки для збереження рослинного і тваринного світу України. Дані про площі перезволожених та заболочених ґрунтів України наведені в таблиці 3.3.

Через 25 років після початку проведення осушувальних мелі- орацій земель в Україні виникли небезпечні екологічні зміни вод­ного балансу території та порушення режиму підземних вод, не­бажані зміни в гідроекологічному режимі з частими катастрофіч­ними повенями, посилилися процеси деградації ґрунтів і змен­шення продуктивності сільськогосподарських угідь.

Уздовж меліоративних систем знижується рівень ґрунтових вод.

Зниження ґрунтових вод призвело до збільшення кількості по­сушливих днів, зменшення вологості повітря, а це своєю чергою обумовило зменшення продуктивної вологи і зниження урожай­ності в середньому від 20 до 70 %.

На рівнинних міжрічкових терасах і заплавах у верхів’ях річок з’явилися пересушені угіддя, що корінним чином змінило склад рос­линного світу, призвело до появи суходолів. У літній період рівні ґрунтових вод опускаються нижче закладених дренажних каналів.

Таблиця 3.2

ПЛОЩА ЗАСОЛЕНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ І ОБЛАСТЯХ (СТАНОМ НА 01.01.1996 РОКУ)*

’Довкілля України. Стат, збірник. K.: Державний комітет статистики України, 2002. — С. 126.

У перші 5—10 років від початку експлуатації осушувальних систем навколо них формується зона гідрогеологічного впливу від 900 м до 3—5 км. За площею вона у 2—3 рази перевищує розміри осушувальних систем. Це негативно позначається на ви­токах річок і струмків. Нині у деяких річок виток починається на 15—22 км нижче від попереднього.

Таблиця 3.3

ПЛОЩА ПЕРЕЗВОЛОЖЕНИХ ТА ЗАБОЛОЧЕНИХ ҐРУНТІВ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ І ОБЛАСТЯХ (СТАНОМ НА 01.01.1996 РОКУ)*

’Довкілля України. Стат, збірник. K.: Державний комітет статистики України, 2002. — С.125.

Особливо небажаним наслідком великомасштабного осушен­ня є посилення після 10 років інфільтрації живлення підземних вод, що порушує їхні баланс і режим. Збільшуються висхідні то­ки підземних вод, які виходять на поверхню в ослаблених ділян­ках земної кори — поблизу озерних улоговин, річкових заплав тощо. Особливо сильне підтоплення сталося в зоні Шацьких озер, де на території, що прилягає до Шацького природного наці­онального парку, понад 10 тис. га угідь через підтоплення були переведені в інші категорії земель.

У багатьох районах Рівненської та Волинської областей внаслі­док висхідних токів підземних вод утворилися численні струмки і річки. Осушувальні системи вже не в змозі відвести надлишок во­ди, розвиваються вторинне перезволоження й заболочення.

У зоні Полісся зникли річки, що живилися грунтовими вода­ми, тоді як річки, що живляться підземними водами, збільшили свою водність. Випрямлення малих річок супроводжується час­тими повенями, які призводять до змиву й розмиву ґрунтів, під­топлення й заболочення низки меліоративних систем, руйнуван­ня берегів. Зниження рівня ґрунтових вод та зміна у зв’язку з цим відміток місцевих базисів посилила ерозію земель (змивання ґрун­тів, вітрова ерозія тощо). На рівнинних торфосховищах через зниження вологи виділяється велика кількість тепла, спричиняю­чи самозапалювання. В Українському Поліссі недобір урожаю на прилеглих до осушувальних систем суходолах становить не менш як 25 %, а вплив осушувальних систем сягає 2—2,5 км, тобто перевищує площу осушеного болота; відтак отримана на осушеній площі продукція практично дорівнює недоборові на прилеглих землях. Тому вчені ставлять питання про повернення ґрунтів, де погіршилась якість, у попередній болотний режим і радять використати досвід інших країн, зокрема Нідерландів, де осушення боліт визнано неефективним і багато з них поверта­ються в попереднє становище. У ряді країн осушення боліт як цінних екосистем заборонено законодавством.

Ще один напрям взаємодії АПК з довкіллям — це вивіз родю­чої частини ґрунту разом з урожаєм. В Україні корені цукрових буряків, що надходять на переробку, містять у загальній масі 15—16 % ґрунту. Повернення накопиченого на цукрових заводах ґрунту — один з важливих засобів раціонального використання земель у сільському господарстві.

Серйозні проблеми виникають і через функціонування тварин­ницьких комплексів. В Україні до початку 90-х років XX століття було близько 45 тис. ферм і комплексів тваринництва. Річний ви­хід гною тут становив близько 900 млн м. у ньому вміст азоту складав 1,5 млн т, не менш 10 % якого надходить у природні водо­йми. Особливої уваги потребують великі тваринницькі комплекси.

Не уникла екологічних проблем і переробна ланка АПК. Ве­лика кількість переробних підприємств цукрової, молочної, м’ясної, олійної, овочевої промисловості позбавлена елементар­них очисних споруд. Устаткування й технологія застаріли. Знач­не поширення їх на території України веде до забруднення атмос­фери, малих річок, озер, куди скидаються відходи.

Геополітичне розташування України на Європейському кон­тиненті історично зумовило роль і місце її території, а також вій­ськово-економічного потенціалу в проектах і програмах реаліза­ції військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіо­ні Європи накопичено велику кількість військ, різноманітної вій­ськової техніки та озброєнь. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призна­чення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природо­охоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуата­ції авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів, баз і складів паливно-мастильних матеріалів, вій­ськово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і ав­тотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних господарств, об’єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних спо­руд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок недо­тримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової та оперативної підготовки сухопутних військ і флоту за­бруднюються основні складові довкілля: ґрунти, поверхневі та підземні води, повітря.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході прове­дення широкомасштабної військової реформи, конверсії оборон­ної промисловості, ліквідації зброї, що залишилася з другої сві­тової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо тут і надалі не дотримуватися екологічних вимог.

3.4.