Екологічні проблеми, породжені зарегулюванням Дніпра

Одним з широкомасштабних форм антропогенної трансформації еко­систем є зарегулювання рівнинних річок. Безглуздість і абсурдність цього явища очевидна навіть далеким від екології людям.

Водосховища Дніпровського каскаду були створені у 30-70-х роках для забезпечення умов їх комплексного використання і пов’язаних з ними енергетичних, мінеральних і біоресурсів. У результаті утворилося 130 тис. га мілководь. Так, на Київському водосховищі мілководдя (ділянки з гли­биною до 2 м при НПР) становлять 34% загальної площі водойми, на Ка­нівському - 24%, на Кременчуцькому - 18%.

Київське водосховище місткість при НПР=103 м становить 3,73 км³, спрацювання до позначки 101,5 м визначає робочий об’єм 1,17 км³.

Канівське водосховище з позначкою НПР=91,5 м, об’єм 2,6 км³. Не передбачено планового спрацювання водосховища - воно припустиме тільки в аварійних випадках взимку не більш як 0,5 м.

Кременчуцьке є основним регулятором дніпровського стоку. З позна­чкою НПР = 81м та РМО=75,75м робочий об’єм 9,07 км³, що становить 18,6% середнього річного притоку річки.

Дніпродзержинське за позначки НІ ll^j=64 м має місткість 2,45 км³.

Дніпровське має місткість близько 1 км³.

Каховське є другим за значенням після Кременчуцького. Робочий об’єм 6,8 км³.

Водні об'єкти України забруднені, переважно, сполуками азоту, наф­топродуктами, важкими металами. Більшість річок України можна вважати забрудненими і дуже забрудненими. Винятком є гірські річки Криму і Ка­рпат, які знаходяться в задовільному стані. У притоках Західного Бугу концентрація шестивалентного хрому часом перевищує ГПК від 10 до 50 разів. Басейн річки Південний Буг біля міст Хмельницький і Первомайськ забруднений сполуками міді, цинку, марганцю і шестивалентного хрому.

Широкомасштабні гідробіологічні дослідження поверхневих вод України розгорнулися наприкінці 60-х - початку 70-х років ХХ століття. Гідробіологічні спостереження на мережі Гідрометкому України прово­дяться з метою вивчення стану гідробіоценозів і екосистем поверхневих вод та їх змін унаслідок антропогенного впливу. Важливим завданням гід­робіологічних спостережень є також одержання об’єктивних даних, нако­пичення яких необхідно для з'ясування довгострокових змін у водних еко­системах. Призначення гідробіологічної служби полягає в забезпеченні відповідних державних органів систематичною інформацією про якість во­ди і стан біоценозів, оцінці ефективності заходів по охороні від забруднен­ня водного середовища (Косовець, Онанко, 2000).

Офіційною підставою для створення законодавчої та нормативно- інструктивної бази в галузі охорони водних екосистем і раціонального ви­користання їх водних та біологічних ресурсів є, головним чином, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.) та «Водний кодекс України» (1995 р.). Ці та деякі інші законодавчі акти 282

дали відчутний імпульс для розробки національної і водночас сучасної, на світовому рівні, нормативно-інструктивної документації суто екологічного змісту.

- блок показників сольового складу;

- блок трофо-сапробіологічних (еколого-санітарних) показників;

- блок показників вмісту речовин токсичної та радіаційної дії та рівня токсичності (за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної дії (Жу- кинський та ін., 2000).

Сучасність методики полягає в дотриманні екосистемної парадигми, тобто панівної ідеї про захист і відновлення цілісності водних екосистем. “Водна політика і водогосподарська діяльність повинні базуватися на еко- системному підході” - така рекомендація урядам країн Європейської еко­номічної комісії (ЄЕК) ООН була прийнята старшими радниками урядів ЄЕК з проблем довкілля і водних ресурсів ще в березні 1992 р. і підтвер­джена в грудні 1996 р. в проекті «Основної (рамкової) Директиви ЄС по воді (4.12.96) (Жукинський та ін., 2000).

Перед гідроекологами стоять ще й такі завдання, як: - розробка мето­дики оцінки і використання значень “екологічної шкоди” та “екологічного ризику” стосовно якості поверхневих вод, котра вкрай необхідна для здій­снення кризового моніторингу екологічного стану водних об’єктів Украї­ни; - розробка універсальної класифікації водних екосистем, головних її складових компонентів, включаючи основні угруповання біоти, з метою об’єктивної оцінки та управління задля поліпшення чи відновлення стану (Жукинський та ін., 2000).

12.8.