Проблеми довкілля, пов'язані з військовим сектором

Україна була найбільш розвиненою республікою колишнього Радянсь­кого Союзу. Займаючи 2,7% його площі, вона формувала 23% загального валового продукту, в тому числі оборонного, який базувався на випере­джаючому розвитку енергетики, металургійної, ядерної, хімічної та на­фтохімічної промисловості.

На території України збудовано 5 атомних електростанцій. Рівень техногенного навантаження на біосферу в Україні в 7 разів перевищує рі­вень техногенного навантаження в США. Ці проблеми значно ускладнила Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року, яка призвела до радіоакти­вного забруднення більш ніж 4,6 млн. га земель.

“Військові території” займають 18% всієї України. Це в чотири рази більше заповідних та трохи більше, ніж лісів. Сказати, що вони згубно впливають на оточуюче середовище - не сказати нічого. Тільки нафтою забруднено 155 місць, на багатьох полігонах чорніють цілі нафтові озера. Зі 150 військових містечок лише третина має очищувальні споруди. Але, нажаль, повної статистики ніхто навести не може.

Загальна площа земель, відчужених для повсякденної діяльності військ, у країнах НАТО становить 1-3% їх земельного фонду, а в Україні - близько 7% загальної території країни. Понад чверть виробленого у світі бензину й дизельного палива використовується для забезпечення військо- 272

вих формувань: у США - 27%, у Росії - 34%, у Німеччині - 50%, в інших країнах - значно менше через нижчу чисельність військ. Для України, яка переживає період переходу до ринкової економіки, актуальним протягом останніх років стало виділення енергетичних ресурсів для Збройних Сил (Ситник, Гнилицький, 2003).

На території України існує значна кількість об’єктів військової діяль­ності, незадовільний екологічний стан яких створює загрозу життєдіяльно­сті населення і довкіллю. З них особливо небезпечними є могильники ра­діоактивних і токсичних відходів, залишені шахтно-пускові установки, склади пально-мастильних матеріалів та компонентів ракетного палива, військові полігони, арсенали, бази і склади озброєння та боєприпасів, бази Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України та Військово-Морських Сил Збройних Сил України, залишені військові містечка та інші об’єкти.

Однією з проблем, що стоять перед Збройними Силами України щодо забезпечення екологічної безпеки, є рекультивація земель, порушених уна­слідок повсякденної діяльності військ. Уперше з нею зіткнулися під час виведення радянських військ з території країн колишнього Варшавського Договору. За екологічний збиток Угорщина зажадала безоплатно залишити їй 165 військових містечок з розвиненою інфраструктурою, а Чехословач- чина оцінила вартіть очищення земель, що були передані для військових об’єктів радянських військ, у 300 млн. доларів. Ці суми відповідають при­йнятим міжнародним нормам. Наприклад, у США на очищення й віднов­лення 1 км² землі, що використовується як полігон для стрільби та бом­бометання, в середньому витрачається близько 250 млн. доларів. Витра­ти на очищення військових баз від токсичних хімічних відходів на початку 90-х років у США становили 30-40 млрд. доларів за рік. В Україні фінансу­вання програми реабілітації територій, забруднених унаслідок військо­вої діяльності, зовсім незначне, але й воно не забезпечується держав­ним бюджетом у визначених обсягах.

Не залежно від причини забруднення діє принцип відшкодування зби­тків тими, хто спричинив забруднення, при цьому період часу, протягом якого забруднювач несе відповідальність, не обмежується. Перш за все відповідальність несе суб’єкт діяльності. Відповідальність поширюється як на первісно забруднену територію, так і на території, на які могло по­ширитись забруднення.

На Колегії Міністерства оборони України у 2000 році було визначено, що першочерговими заходами у галузі поліпшення стану екологічної без­пеки Збройних Сил України слід вважати:

- реалізацію державної екологічної політики та дотримання екологіч­ного законодавства у Збройних Силах України;

- виконання прийнятих на державному рівні програми живучості та вибухопожежонебезпеки, програм щодо утилізації боєприпасів, компонентів ракетного палива та інших;

- створення екологічно безпечних умов на арсеналах, базах і складах, де зберігаються ракети і боєприпаси, компоненти ракетного палива, паливно-мастильні матеріали та інші небезпечні речовини;

- фінансування природовідновлювальних робіт з ліквідації забруднен­ня природного середовища на об’єктах Збройних Сил України та заходів екологічної безпеки;

- організація та проведення природовідновлювальних робіт забрудне­них територій залишених військових об’єктів;

- дообладнання кораблів та суден природоохоронним обладнанням та укомплектування Військово-Морських Сил України нафтосміттєз- бірниками для очищення акваторій в місцях базування;

- утилізацію непридатних джерел іонізуючого випромінювання та ін­шого небезпечного військового майна;

- укомплектування військових частин приладами контролю за токсич­ністю відпрацьованих газів автотранспорту;

- передачу до державного підприємства «Радон» могильників радіоак­тивних відходів;

- реконструкцію, ремонт та будівництво об’єктів водовідведення та очищення каналізаційних стоків, тампонування артезіанських свер­дловин та обладнання котелень пристроями для очищення повітря;

- отримання дозволів на природокористування.

- Після проведення Колегії вийшов Наказ Міністра оборони України від 05.12.2000 р.№455 «Про виконання рішення колегії Міністерст­ва оборони України про стан екологічної безпеки у Збройних Силах України та заходи щодо його поліпшення»

- Згідно з рішенням Колегії було вжито таких заходів:

1. Розроблено Програму реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності на 2002-2015 роки, яка схвалена постановою Кабінету Міністрів України №916 від 26.07.2001.

2. Визначено порядок допуску та виконання усіх видів робіт з віднов­лення довкілля, які ведуться вітчизняними та іноземними організа­ціями всіх форм власності на території об’єктів, що знаходяться у сфері управління Міністерства оборони України, а також укладання договорів з вищезгаданими організаціями в галузі відновлення до­вкілля.

У Міністерстві оборони України створено групу експертів-консультан- тів з провідних учених, яких залучили на громадських засадах для надання офіційних експертних висновків у разі виникнення надзвичайних екологі­чних подій, що стосуються Збройних Сил України.

За оцінками експертів Збройні Сили роблять значний внесок у погір­шення екологічної ситуації в країні (6-10% від загального об’єму забруд­нення навколишнього середовища припадає на військову діяльність).

Виходом з існуючої ситуації, який не потребує значних фінансових витрат на впровадження і характеризується високою ефективністю підви- 274

щення рівня екологічної безпеки та поліпшення стану навколишнього се­редовища у Збройних Силах України, є впровадження системи екологічно­го управління на основі стандартів серії ISO 14000. Для побудови інфор­маційно-аналітичної системи підтримки роботи системи управління ста­ном навколишнього середовища, як однієї з компонент екологічного конт­ролю та управління в Збройних Силах України, необхідно визначитися з завданнями, які стоять перед цією системою:

- формування інформаційної бази данних екологічного стану навко­лишнього середовища у військових частинах;

- одержання необхідної і достатньої за критеріями повноти, точності й вірогідності інформації про техногенні впливи і навколишнє сере­довище у військовій частині;

- виявлення випадків негативних впливів на окремі компоненти чи на навколишнє середовище в цілому;

- своєчасне попередження понаднормативного екологічного ризику та еколого-економічного збитку від військової діяльності.

Екологічний контроль за станом навколишнього середовища за показ­никами, що не вимагають застосування спеціального контрольно-вимірю­вального і лабораторно-аналітичного устаткування, директивно покладе­ний на відділ екологічної безпеки. До завдань цієї структури входить ви­значення якісних характеристик екологічних змін і порушень, оперативне виявлення винуватців, а в особливих випадках - направлення інспекторів- екологів та спеціалістів Міністерства оборони для інструментальних вимі­рів і кількісної оцінки збитку з призначенням відповідних санкцій.

Вимоги екологічної безпеки, встановлені для розміщення, проекту­вання, будівництва, реконструкції, приведення в дію та експлуатації об’єктів у відношенні обмеження негативного впливу на природне середо­вище хімічних, фізичних та біологічних факторів, а також інші вимоги, пе­редбачені чинним Законом та іншим законодавством України, у повній мі­рі розповсюджуються на військові та оборонні об’єкти, а також об’єкти ор­ганів внутрішніх справ і державної безпеки. Вимоги екологічної безпеки повинні бути витримані також при дислокації військових частин, прове­дення військових навчань, маневрів, переміщення військ та військової тех­ніки, крім випадків особливих ситуацій, що проголошуються у відповідно­сті із законодавством України.

Державний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки від­носно військових об’єктів та військової діяльності на території України здійснюється у відповідності з цим Законом та іншим законодавством України.

У відповідності із наказом Міністра оборони України 1995 року №171 “Про міри по організації екологічного забезпечення Збройних Сил Украї­ни” для реалізації державної політики в сфері охорони природного середо­вища і забезпечення раціонального використання природних ресурсів у Збройних Силах України на війська радіаційного, хімічного та біологічно- 275

го (РХБ) захисту покладена відповідальність за планування заходів еколо­гічного забезпечення, організацію і контроль їх виконання.

Забезпечення проведення вимірювань і збору даних екологічної ситу­ації, проведення аналізу та екологічної експертизи в службі екологічної безпеки покладено на Центральну військово-екологічну лабораторію Міні­стерства оборони України.

Здійснення контролю за дотриманням військами природоохоронного законодавства України, наказів та директив Міністра оборони України, на­чальника Генерального штабу Збройних Сил здійснюється службою еколо­гічної безпеки ЗС України.

Виходячи із загальної мети та основних положень і стратегічних за­вдань, які сформульовано в проекті Стратегії сталого розвитку України, можна визначити головні цілі щодо стану довкілля у оборонному секторі:

- Сприяння переходу всіх компонентів навколишнього природного середовища країни та окремих регіонів до гармонійного екологічного ста­^ну;

- Раціональне, економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних ресурсів;

- Розвиток екологічної мережі, збереження, відновлення та відтво­рення біорізноманіття;

- Удосконалення ринкових механізмів регулювання в природоресурс- ній сфері;

- Попередження та припинення всіх видів негативного використання природних ресурсів та їх незаконного обігу.

Екологічні проблеми морських операцій — планування, забезпечен­ня, здійснення при гарантуванні екологічної безпеки:

- Екологічний моніторинг баз базування ВМФ України і Росії, оцінка впливу на прилеглі акваторії;

- Оцінка екологічних наслідків військово-морських навчань;

- Розробка методології обліку впливу військово-морських навчань на оточуюче середовище з метою мінімалізації негативних наслідків.

Однією з центральних установ, покликаних вирішувати екологічні проблеми військово-морського флоту, є Державний океанаріум (м. Севас­тополь). Він має подвійне підпорядкування - з однієї сторони - Національ­ній Академії наук України, з іншої - Міністерству Оборони України.

У його розпорядженні є: морські водолазні судна «Почаїв» та «Кам’янка», гідролокатор бічного огляду СМ-800, малогабаритний телеке- рований самохідний підводний апарат «Агент-1» (до 800 м занурення), морський телекерований комплекс-200 (занурення до 550 м, максимальна швидкість ходу - 0,5 вузла), буксирувана спостережна камера «Тетіс» (до 300 м занурення), автономні багатоцільові населені підводні апарати «Риф» і Північ-2» (маса 36 тон, занурення - до 2000 м, 6 членів екіпажу).

Встановлено, що від Одеси до Керчі головне джерело забруднення - боєприпаси, що затонули в часи війни.

Головними проблемами тут залишаються:

- Законодавством не врегульовано питання забруднення водного се­редовища;

- Не розроблена система екологічного моніторингу акваторій бухт ба­зування ВМФ і прилеглих акваторій. Необхідно створення екологі­чного комплексу - мобільної лабораторії та її спорядження;

- Відсутня паспортизація суден, кораблів, берегових об’єктів, паспор­тизація затонулих об’єктів.

Варто пам’ятати, що Міноборони усю інформацію довгий час трима­ло закритою. З одного боку, військові усе засекречували, з іншого - відсу­тня документація про стан військових об’єктів: значну їх частину після розпаду Союзу вивезли до Москви. Отримати її неможливо.

Значний інформаційний вакуум існує щодо стану довкілля у Севасто­полі, зокрема, пов’язаного з базуванням ВМФ України і Росії. Рівень за­бруднення бухт міста у 4-5 разів перевищує відповідний рівень найбільш забруднених бухт у США. Щороку кораблі виробляють 10 тисяч кубомет­рів відходів. Більшу їх частину нишком скидають у море: затоплені різні об’єкти, у тому числі й боєприпаси. Ця проблема також вимагає невідкла­дного вирішення.

Вельми актуальною є проблеми довкілля, пов’язані з військовими на­вчаннями, особливо з міжнародною участю. Безумовно, це конче необхід­но як для підтримання боєздатності на належному рівні, обміну досвідом і для відпрацювання взаємодії з іншими країнами в умовах проведення міжнародних операцій. Проте Україна вкрай здешевлює із відшкодуван­ням нанесених в ході міжнародних навчань збитків довкіллю.

А як можна підрахувати такий збиток, як перелякані птахи? Адже на­вчання найчастіше проходять у період гніздування. А є ж такі види птахів, котрі ніколи назад і не повернуться або через переляк не зможуть відклас­ти яйця і виростити пташенят навіть в іншому місці. Як вирахувати збиток від того, що під снарядами в повітря здіймається гумусний шар землі з рі­дкісними рослинами? Потрібно кілька років, щоб вони відновилися. Але про введення спеціальних заходів з відновлення місць проведення навчань або про адекватні розрахунки збитків та їх відшкодування поки й мова не йде, в той час, як у країнах НАТО це питання давно вирішене.

Проте є й позитивні зрушення у цій сфері. Ставлення людей в пого­нах до природи поступово змінюється. Вже кілька років в Міністерстві оборони України працює управління з екологічних питань. Військові на- 27 7

віть почали запрошувати громадські організації на розгляд проектів. Про­те хоча вони й почали відкривати деякі таємниці, введення системи по­стійного моніторингу - проблема з проблем. Адже без дослідження полі­гонів та аналізу загрози здоров’ю людей, яка може виходити звідси, не­можливо визначити, як же ж надалі використовувати ці території. В світі ж їх найчастіше відводять під заповідні.

Як би військові не демократизувались, все ж брати на себе повну від­повідальність ніхто не поспішає. А ціна занадто велика: зменшення біоло­гічного різноманіття, радіаційне та хімічне отруєння грунтів, повітря, во­ди, деградація екосистем. За умов сьогоднішнього фінансування військо­вої галузі природоохоронні та природовідновлюючі заходи Мінобороні не по кишені.

Корисним для України є міжнародний досвід з відновлення раніше засекречених територій. Проте там і ситуація дещо інша, адже розвинені країни набагато раніше звернули увагу на проблеми довкілля. Та й масш­таби проблем досить різні. Наприклад, у Данії всього два військові полі­гони, причому піклуються про їх природу там надзвичайно ретельно.

Наразі актуальним є прийняття закону про громадський контроль над діяльністю військових. Адже це відомство, як і багато інших, - земель­них, лісових, - саме використовує ресурси і саме ж себе контролює. Необ­хідно збільшити фінансування екологічних наукових досліджень спе- цоб’єктів, а не лише військової галузі взагалі. І, головне, щоб збройні сили не тільки реабілітували постраждале внаслідок своєї діяльності оточуюче середовище, а здійснювали б екологічно безпечну діяльність.

Для докорінного поліпшення всієї системи природоохоронної діяльно­сті у військовому секторі України, забезпечення екологічної безпеки війсь­кових об 'єктів, полишених військових об 'єктів і військових та прилеглих до них територій і гарантування здоров 'я віськовому персоналу і населенню оточуючих населених пунктів вкрай необхідно:

- Істотне поліпшення фінансування природоохоронних та природові- дновлюючих заходів, сприяння відділу екологічної безпеки Міністерства оборони України та РХБ ГШ ЗСУ у вирішенні екологічних проблем, залу­чаючи до цього провідних спеціалістів екобезпеки України та країн-членів Євросоюзу і НАТО, посилення цивільного контролю над діяльністю війсь­кових;

- Розширення співробітництва з Євросоюзом і НАТО у сфері екобез- пеки, пожвавлення контактів фахівців з різних галузей екобезпеки, спри­яння імплементації стандартів НАТО в галузі екобезпеки оборонного сек­тора, включаючи приведення у відповідність зі стандартами НАТО освіт­ніх програм у галузі екобезпеки і РХБ захисту;

- Розробка і здійснення спільних проектів у галузі екобезпеки з краї- нами-членами НАТО і PfP, включаючи обмін відповідною інформацією та проведення тематичних екологічних конференцій за участю країн-членів НАТО, об’єднання і координація зусиль вчених різних галузей у вирішенні проблем екобезпеки, пов’язаних з військовим сектором;

- Підготовка військових екологів із офіцерів запасу ЗСУ згідно чин­них стандартів НАТО та потреб удосконалення служб екобезпеки ЗС Укра­їни).

Варто відзначити, що попри всіх негараздів та фінансово-економічних проблем, ситуація зі збереженням та відновленням стану довкілля у обо­ронному секторі України все ж таки почала останнім часом поліпшуватися. І в цьому знаходить прояв як загальна тенденція до зростання уваги держа­ви до екологічних проблем, так і роль нового керівництва Відділу екологі­чної безпеки Міністерства оборони України та інших відповідних структур МО та Генерального Штабу України.

Детальніше про окремі екологічні проблеми військового сектору мо­жна ознайомитися у посібнику «Напрямки вдосконалення природоохорон­ної діяльності і Збройних Силах України», 2006 [73].

12.6.