Екологічні проблеми України

Основними екологічними проблемами України є наслідки аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року (у зоні радіації опинилось 3 млн. людей, загалом постраждало 9 млн.), проблеми Чорного та Азов­ського морів, загибель тисяч річок, катастрофічне забруднення атмосфери.

У 1990 р. Україна посідала шосте місце у світі за кількістю викидів парни­кових газів - 880 млн. т на рік. На початок ХХІ ст. ця цифра зменшилась до прибли­зно 300 млн. т унаслідок в першу чергу різкого падіння виробництва. За кількістю викидів Україна перемістилась на 11-е місце, але економіка країни залишається однією з найбільш енергоємних у світі, а тому на $1 валового внутрішнього проду­кту в нас викидається рекордна кількість парникових газів.

Останнім часом річний видобуток мінеральної сировини досяг 1 млрд. т, а відходів гірської породи при цьому - 3 млрд. т. Загальний обсяг промислових та комунально-побутових відходів в Україні становить 27 млрд. т, із них до 5 млрд. т токсичних. Щорічно в Україні накопичується понад 40 млн. м³ твердих побутових відходів. Тільки незначна їх частина утилізується промисловим методом; дуже швидко збільшується кількість несанкціонованих звалищ.

Унаслідок цього за 1950-1990-ті рр. площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилась на 3 млн. га, орних земель - на 1,8 млн. га. Крім того, в Україні 12 млн. га земель пошкоджено водною ерозією і 19,2 млн. га - повітряною ерозією. Щорічно ерозія забирає 600 млн. т родючого ґрунту. Внаслідок нерозумної системи природокористування вміст гумусу в ґрунтах зменшився з 6-9 % до 3-5 %, що при­звело до перетворення найродючіших чорноземів у звичайні малогумусні ґрунти. В Україні зіпсовано 60 % чорноземів. Тільки аварія на ЧАЕС назавжди вилучила із землекористування 3,7 млн.

Розвиток продуктивних сил України супроводжувався прискореними тем­пами розвитку водопостачання. Це призвело до нестачі води не тільки у Криму, а й у Донбасі, західних та північних областях. З географічної карти через варварське господарювання щезло 20 тис. малих річок. Щорічно в річки скидається 21 млрд. кубометрів відпрацьованої води, з яких 3 мільярди зовсім не очищені. Тільки 2 % малих річок мають воду, яку можна використовувати без попереднього очищення.

Розвиток промисловості супроводжується інтенсивним забрудненням повіт­ря. У 2004 р. промислові підприємства України викинули в атмосферу 4,1 млн. т шкідливих речовин, при цьому 2/3 викидів припадає на східні області. У 21 місті забруднення повітря перевищує допустимі норми в 15-20 разів.

Згідно з Індексом екологічної стійкості, представленим на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в 2002 р., Україна опинилась на 137-ому місці з 142 країн світу. За даними Світового банку, енергоефективність економіки України приблизно у 2,5 разу нижча, ніж у Польщі, в 3 рази - ніж у США і Китаю, в 4,5 разу - ніж у Японії. При цьому частка найбільш матеріало- та енергоємних, і одночасно забруднюючих довкілля галузей - гірничо-металургійної, паливо-енергетичної, хімічної і нафтохімічної промисловості - збільшилась у структурі промислового виробництва України з 23 % в 1991 до 60 % в 2003.

Загалом на Україні склалась катастрофічна екологічна ситуація, яка призвела до погіршення здоров’я населення і збільшення його смертності. З 1991 року смертність перевищує народжуваність, унаслідок чого за пері­од між переписами населення 1989 і 2001 років населення України змен­шилось із 51,5 до 48,2 млн. (у 2005 р. - до 47 млн.).

Політичні шляхи розв'язання глобальних проблем

Про інтенсивні зусилля світового співтовариства у розв’язанні осно­вних глобальних військово-політичних проблем ішлося в попередній темі. Проте сьогодні загально визнано, і не тільки вченими, але й політичними колами, що розв’язання всіх глобальних проблем, які загрожують самому існуванню людства, можливе лише за умови політичної координації зусиль усієї міжнародної спільноти.

Із 1972 р. у структурі ООН діє спеціальна Екологічна програма (UNEP). Її головна мета - координація й стимулювання міжнародної акти­вності в царині охорони довкілля. Прикладами спільних спроб розв’язання проблем екології можуть бути заборона виробництва хімічних сполук, які містять фреон - речовину, яка, на думку вчених, руйнує озоновий шар пла­нети (були прийняті Віденська конвенція 1985 р. про охорону озонового шару і Монреальський протокол 1987р. із речовин, які руйнують озоновий шар); а також заборона на промисел морських китів. Щорічна сесія UNEF у 2003 році в Найробі була присвячена розв’язанню проблеми забруднення довкілля ртуттю.

Глобальним проблемам виживання людства були присвячені кілька міжнародних форумів, які проходили на найвищому рівні: Конференція ООН із довкілля і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.); Всесвітній самміт в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.); спеціальна 19-а се­сія Генеральної асамблеї ООН, присвячена реалізації прийнятої в Ріо-де- Жанейро програми за 5 років (1997 р.); Йоханнесбурзький самміт (2002 р.).

Конференція в Ріо-де-Жанейро 1992 року знаменувала важливий етап у розвитку суспільної свідомості, прийнявши Порядок денний на ХХІ століття. Під час конференції була відкрита для підписання Рамкова кон­венція ООН про зміну клімату (РКЗК). Разом з тим політичні мотиви не дозволили відкрити нові горизонти цивілізації, які бачать учені. Один із найважливіших висновків цієї Конференції полягає в тому, що модель роз­витку, яку використовують десяток багатих розвинутих країн, вичерпала себе. Президент США Дж. Буш не підписав на Конференції Конвенцію про збереження біологічної різноманітності, оскільки вона передбачала пере­дачу новітніх ресурсо- і енергозберігаючих технологій країнам, що розви­ваються.

У грудні 1997 р. у Кіото (Японія) 160 країн провели ІІІ Конференцію держав-учасниць РКЗК, названу форумом із проблем глобального потеп­ління клімату. Практичним розвитком Рамкової конвенції став Кіотський протокол, основна ідея якого - скоротити викиди в атмосферу відпрацьо­ваного газу, що призводить до парникового ефекту.

Кіотський протокол набув чинності для 128 країн у лютому 2005 р. після його ратифікації Росією (Україна ратифікувала Рамкову конвенцію в 1996 і Кіотський протокол у 2004 р.), проте США, частка яких у загально­світових викидах двоокису вуглецю становить 35 %, досі відмовляється його ратифікувати. У грудні 2005 р. в Монреалі відбулась ХІ Конференція держав-учасниць РКЗК, яка стала також першою зустріччю держав-сторін Кіотського протоколу. Монреальська зустріч супроводжувалась масовими протестними акціями екологістів, які вимагали від США приєднатись до цього документа.