Глобальні екологічні проблеми і стан навколишнього середовища в Україні

13.2.1. Програма Організації Об’єднаних Націй

з навколишнього середовища

З 1995 р. Програма Організації Об’єднаних Націй з нав­колишнього середовища (ЮНЕП) почала реалізацію проек­ту «Глобальна екологічна перспектива» (ГЕО).

ЮНЕП має зосередити свої зусилля на шести тематич­них пріоритетах: зміна клімату; катастрофи та конфлікти; екосистемне управління; екологічне керівництво; шкідливі речовини та небезпечні відходи; ефективність використання ресурсів — стійке споживання та виробництво.

Для поліпшення екологічної ситуації та підвищення рів­ня екологічної безпеки в Україні передбачається широкий комплекс заходів відповідно до Керівних принципів сталого просторового розвитку Європейського континенту.

У даному підрозділі розглянемо реальні зміни у стані нав­колишнього середовища, що відбулися в кінці першого деся­тиліття XXI ст., а також перспективи розв’язання глобальних та національних екологічних проблем.

13.2.2. Стан глобального навколишнього середовища

Головне джерело інформації — Проект «Глобальна еколо­гічна перспектива» («Проект ГЕО»), здійснюваний Програмою ООН із навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП).

За допомогою організацій системи ООН, які беруть участь у проекті ГЕО, проект отримує інформацію про проблеми охорони навколишнього середовища та природо­користування, що аналізується асоційованими науковими центрами. Для забезпечення порівняння результатів ство­рена єдина методологія моніторингу та дослідження. Наре­шті, урядові органи, які розробляють екологічну політику у відповідних країнах, дають свої пропозиції для врахуван­ня у проекті. Результати проекту публікуються у доповідях, технічних звітах, інформаційних записках, субрегіональних звітах і розміщуються на сайті www.grid.no.geo.

Перша доповідь опублікована в 1997 р. (GEO-1). До­повідь (GEO-4) «Глобальна екологічна перспектива: навко­лишнє середовище для розвитку» (2007) — дієвий приклад ефективного міжнародного співробітництва в екологічній сфері. У дослідженні взяли участь близько 400 окремих вчених і політиків, а також понад 40 центрів та 1000 запро­шених фахівців. Доповідь доступна на всіх офіційних мо­вах ООН (англійською, арабською, іспанською, китайсь­кою, російською та французькою) за адресою: http://www. unep.org/geo2007.

Відправною точкою ГЕО-4 є 1987 рік, в якому Між­народна комісія з навколишнього середовища та розвит­ку (МКОСР) опублікувала свою успішну доповідь «Наше спільне майбутнє». Комісія Брундтланд заснована в 1983 р. відповідно до резолюції 38/161 Генеральної Асамблеї ООН для спостереження за критичними проблемами в навколиш­ньому середовищі та розвитку. Вона заснована у період без­прецедентного збільшення тиску на світове середовище, коли песимістичні прогнози щодо майбутнього людства вже стали звичайною справою.

Доповідь Комісії Брундтланд, в якій досліджувався зв’я­зок між розвитком і навколишнім середовищем, зажадала від політиків розгляду взаємозалежності між екологічними, економічними та соціальними питаннями при вирішенні глобальних проблем. У ній досліджувалися такі виниклі гло­бальні проблеми:

• населення та людські ресурси;

• продовольча безпека;

• види та екосистеми;

• енергія;

• промисловість;

• урбанізація.

Найближчим і, можливо, найзначнішим результатом доповіді «Наше спільне майбутнє» була організація Кон­ференції ООН із навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД), також відомої як зустріч на найвищому рівні «Планета Земля», яка зібрала безліч глав держав у Ріо-де- Жанейро у 1992 році. На цьому саміті зустрілося 108 глав держав, у паралельній зустрічі НУО взяли участь понад 24 000 представників неурядових організацій (НУО) та 17 000 відвідувачів. Зустріч на найвищому рівні «Планета Земля» зміцнила взаємодію між країнами, НУО та вченими і фундаментально змінила ставлення до управління нав­колишнім середовищем.

Прийнята в Ріо-де-Жанейро декларація містить 27 прин­ципів, слідувати яким погодилися глави держав для досяг­нення цілей, сформульованих Комісією Брундтланд. Ключові зобов’язання декларації розглядають інтегроване питання навколишнього середовища і передбачають розвиток ухвале­них рішень, включають постанову про оплату за забруднення, визнання загальної, але диференційованої відповідальності за порушення цих принципів, разом з тим було наголошено на використанні обережного підходу у прийнятті остаточних рішень.

У 2000 році відбулася Всесвітня зустрічь, на якій у По­рядку денному на XXI століття було сформульовано комп­лексний план заходів, спрямованих на сталий розвиток. Він містить 40 розділів, які можна поділити на чотири ос­новні сфери:

1) соціальні та економічні проблеми, як-от злидні, люд­ське здоров’я та ріст населення;

2) охорона природних ресурсів і управління ними, вклю­чаючи атмосферу, ліси, біорізноманіття, знешкодження від­ходів та токсичних хімікатів;

3) роль дев’яти великих спільнот у здійсненні програми сталого розвитку (місцева влада, жінки, фермери, діти та молодь, місцеве населення, робітники та профспілки, НУО, науково-технічні кадри, бізнес і промисловість);

4) спосіб реалізації, включаючи передачу технології, фінансування, науку, освіту та інформацію для громад­ськості.

Як програма сталого розвитку «Порядок денний на XXI сто­ліття» залишається найбільш значним документом, але не має юридичної сили.

Початок XXI ст. приніс розуміння необхідності термі­нового вирішення проблем навколишнього середовища та розвитку. На саміті 2000 року було прийнято декларацію та визначено цілі й завдання для покращення людського бла­гополуччя. Світові лідери прагнули вжити заходів до скоро­чення рівня бідності у світі, пообіцяли звільнити людей від «загрози життю на планеті, непоправно зіпсованій діяльніс­тю людини, ресурси якої більше не відповідають потребам» (ООН, 2000).

Через два роки після Декларації тисячоліття та через десятиліття після зустрічі на найвищому рівні «Планета Земля» у Ріо-де-Жанейро світові лідери на Всесвітній зуст­річі на найвищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі 2002 року (МСУР) знову підтвердили, що сталий розви­ток — головна мета міжнародної програми. У саміті взяли участь понад 21 000 чоловік із 191 держави. Генеральний секретар ООН намітив для розгляду п’ять пріоритетних галузей: водопостачання і санітарія, енергетика, охорона здоров’я, сільське господарство і біологічне різноманіття та охорона екосистем.

Світові лідери пообіцяли один одному «прискорити до­сягнення термінових соціо-економічних і екологічних цілей», які містяться в йоганнесбурзькій Декларації зі сталого роз­витку. На цьому історично важливому саміті також досягнуті нові зобов’язання, що стосуються води та санітарії, подолан­ня бідності, енергетики, сталого виробництва та споживання, хімікатів та управління природними ресурсами.

Протягом останніх 20 років спостерігалося зростання кількості наукових оцінок, таких як Міжурядова група із кліматичних змін, Оцінка екосистем на рубежі тисячоліть і Глобальні екологічні перспективи. У 1988 році заснована Міжурядова група з кліматичних змін для оцінки наукової, технічної та соціально-економічної інформації щодо змі­ни клімату на об’єктивній, відкритій і зрозумілій основі. У 2007 році МГЗК випустила Четверту аналітичну доповідь. Ці наукові оцінки відображають роботу тисяч експертів усьо­го світу. Вони сприяли кращому розумінню екологічних про­блем. В результаті конференцій і оцінок, згаданих вище, було прийнято чимало багатосторонніх угод із навколишнього се­редовища (МСО).

Згідно з доповіддю ГЕО-2002 найбільше побоювання викликають: 1) зміна клімату; 2) руйнування стратосферного озонового шару; 3) порушення кругообігу Нітрогену; 4) хіміч­не забруднення; 5) збільшення частоти та наслідків стихійних лих; 6) порушення погодних умов під впливом течії Ель-Ні- ньо; 7) виснаження земельних, лісових ресурсів і скорочен­ня біорізноманіття; 8) нестача прісної води; 9) забруднення прибережних зон і руйнування екосистем; 10) забруднення повітря; 11) комплексна деградація навколишнього середо­вища в районах урбанізації.

У доповіді ГЕО-2007 висвітлюються поточні екологічні загрози людському благополуччю:

1) деякі випадки зміни клімату негативно впливають на здоров’я людини, виробництво продовольства, безпеку та доступність ресурсів;

2) екстремальні погодні умови все більше впливають на вразливі людські спільноти, особливо на найбідніші;

3) забруднення, як усередині, так і зовні приміщень, досі викликає безліч передчасних смертей;

4) деградація земель зменшує продуктивність сільського господарства, приводячи до зниження доходів, а отже про­довольчої безпеки;

5) скорочення постачання чистої води піддає небезпеці людське здоров’я та економічну активність;

6) різке зменшення рибних запасів створює економічні втрати та скорочення харчових ресурсів;

7) збільшуються темпи вимирання видів, що загрожує втратою унікального генетичного фонду — можливого джерела майбутніх медичних і сільськогосподарських до­сягнень.

Вибір, зроблений сьогодні, визначає, як ці загрози будуть розвиватися в майбутньому. Унеможливити такі несприят­ливі екологічні тенденції буде дуже складно. Якщо не буде вжито заходів, імовірність краху екосистемного постачання очевидна. Тому вже сьогодні абсолютно необхідно знайти відповідне рішення.

Зміни глобального клімату залежать від таких найважливі­ших факторів:

1) зростання чисельності населення світу, зокрема Пів­нічної Америки, де промислові викиди становлять 20 т на душу населення (порівняно з 1 т на душу населення в Африці);

2) темпи зростання світової економіки;

3) ціни на паливні ресурси;

4) розробка та впровадження енергозберігаючих техно­логій.

На Землі за останнє століття спостерігаються явні ознаки потепління. Одинадцять з останніх дванадцяти років (1995— 2006) входять до числа 12 найтепліших років за час зафіксо­ваних документальних спостережень глобальної температури поверхні (з 1850). Зміна клімату, імовірно, впливає на еколо­гічні регуляторні системи, що призводить до зростання інтен­сивності екстремальних погодних явищ у багатьох регіонах Землі та збільшення стихійних лих для більшості населення світу.

Зміна клімату відбувається внаслідок зростання концен­трації СО₂, що надходить в атмосферу при спалюванні па­лива, виробництві цементу та спалюванні газу у факелах. Світове зростання викидів вуглекислого газу відбувається, в основному, у результаті використання викопного палива, що покриває 82 % світової потреби в енергії (дані 2004 р.). Традиційна біомаса (деревина та гній) залишається важли­вим джерелом енергії у країнах, що розвиваються, у яких 2,1 млрд людей використовують її для опалення та приго­тування їжі.

Концентрація CO₂ в атмосфері в 1997 р. досягла 360 час­тин на мільйон, викиди збільшилися учетверо порівняно з 1950 р. Середньорічні темпи збільшення викидів CO₂ складають близько 1,3 %, і зростання відбувається в усіх регіонах світу (крім Європи та країн СНД). Це свідчить про неминучу глобальну зміну клімату, що може призвести до непередбачуваних екологічних і соціально-економічних наслідків.

За прогнозами, концентрація СО₂ на рівні 550 частин на мільйон призведе до підвищення температури на 2,0—5,5 °С. Для негайної стабілізації концентрації цього газу необхідно скоротити викиди на 50—70 %, що абсолютно неможливо. Згідно з середньостроковим сценарієм Міжурядової групи ВМО/ЮНЕП щодо зміни клімату (МГЗК), до 2100 р. се­редні глобальні температури підвищаться на 2—3 °С, що буде найбільш значним потеплінням за останні 10 тис. років. Се­редній рівень Світового океану підніметься на 50 см, що призведе до переселення мільйонів людей із дельт і ймовір­но знищить деякі острівні держави. У країнах із помірним кліматом збільшиться виробництво сільськогосподарської продукції, у той час як у тропічних і субтропічних країнах посилиться нестача продовольства. Збільшиться тривалість і частота як паводків, так і засух. Тепліший клімат розширить ареали проживання переносників інфекцій, що призведе до збільшення захворюваності населення.

Світова потреба в енергії продовжує рости, піддаючи при­родні ресурси та навколишнє середовище все більшому на­вантаженню. За майже три десятиліття світова потреба в пер­винній енергії щорічно збільшувалася на 2,1 %, з 5 566 млн т у перерахунку на нафту в 1971 році до 11 204 млн т у 2004 році. Понад дві третини цього збільшення обумовлено країнами, що розвиваються. У 2004 році споживання первинної енергії на душу населення в країнах ОЕСР все ще було удесятеро вищим, ніж у південній частині Сахари. Загальний внесок більш чистих джерел енергії, таких як сонячна енергія та енергія вітру, все ще залишається мінімальним. Необхідність заборони, врегулювання зростання потреби в енергії, збіль­шення різноманіття палива та зменшення дестабілізуючих кліматичних викидів як ніколи на часі.

Збереження стратосферного озону. Вважається, що основ­ною причиною руйнування озонового шару є споживання хлорфторвуглеців (ХФВ) — найпоширеніших з озоноруйнів- них речовин (ОРР). Одним із головних негативних наслідків руйнування озонового шару є зростання захворюваності на рак шкіри, хвороби очей та імунної системи. Завдяки відмові від використання ХФВ у розвинених країнах потреба в цих речовинах скоротилася з 1,1 млн т у 1986 р. до 160 тис. т у 1996 р. Наслідком цього стало скорочення ОРР у ниж­ніх шарах атмосфери починаючи з 1994 р.; вважається, що до 2050 р. озоновий шар відновиться на рівні 1980-х років. А до 2060 р. ризик захворювань також почне знижуватися. Між руйнуванням озонового шару та потеплінням кліма­ту встановлено зворотний зв’язок. Втрати стратосферного озону призвели до охолодження нижніх шарів атмосфери, що компенсувало приблизно 30 % ефекту потепління. Тому від­новлення озонового шару прискорить процеси потепління у перспективі.

Токсичні хімікати та небезпечні відходи. Їх джерела — всі види людської діяльності, особливо хімічні виробництва, енергетика, целюлозно-паперова, гірничодобувна, легка про­мисловість. Токсичні хімікати здійснюють багатоаспектний вплив на здоров’я людини та стан екосистем, включаючи пряму шкоду здоров’ю та генетичні відхилення. Найнебез- печніші — важкі метали (Плюмбум, Гідраргум, Вольфрам, Ванадій, Кадмій) і стійкі органічні забруднювачі (ДДТ, аль­дрин, дільтрин, гептахлор тощо). Пестициди та органічні забруднювачі — причина порушення дії ендокринної, імун­ної, репродуктивної, неврологічної, гормональної систем людини. Особливо сильний вплив мають токсичні хімікати та небезпечні відходи на здоров’я дітей, викликаючи числен­ні порушення функцій, у тому числі порушуючи розумову діяльність і соціальну адаптацію.

На початку 1990-х років обсяг вироблених в усьому світі небезпечних відходів становив близько 400 млн т на рік, з яких у країнах ОЕСР (Організація економічного співробіт­ництва та розвитку, що включає 30 економічно розвинених країн) вироблялося 300 млн т. Посилення заходів контролю та регулювання призвело до зростання витрат на видалення відходів, що зробило вигідним експорт відходів у країни, що розвиваються. У цілому ситуація із забрудненням токсичними хімікатами та небезпечними відходами нині стабілізується: знижується емісія важких металів, поліпшується очищен­ня стічних вод і технології спалювання сміття. Однак при поліпшенні ситуації у короткостроковій перспективі серед- ньострокові та довгострокові наслідки забруднення залиша­ються вельми небезпечними.

Стихійні лиха. До них включають землетруси, вивер­ження вулканів, пожежі, повені, урагани, тропічні шторми, зсуви та інші явища, що призводять до загибелі людей і економічних збитків. Серед стихійних лих найчастіші — урагани (240 на рік) та повені (170 на рік) — на них при­падає 85 % усіх матеріальних збитків. Останніми роками помітно зросла інтенсивність повеней, що пов’язано з гло­бальними змінами клімату та надмірною зарегульованістю стоку річок. Повені 2002 і 2003 рр. в Європі призвели до незначних людських втрат, але колосального економічного збитку (5—10 млрд доларів). За останні три десятиліття від стихійних лих загинуло 3 млн чоловік, а десятки мільйонів залишилися без засобів до існування. Тенденція намічаєть­ся у збільшенні кількості стихійних лих і збільшенні тяж­кості їхніх наслідків.

Ель-Ніньо. Даний термін використовується для по­значення виникнення потеплілих течій у східній частині Тихого океану, пік якого припадає на Різдво. У 1997— 1998 рр. Ель-Ніньо характеризувався швидким розвитком і підвищенням температури на 2—5 °С вище норми. Гло­бальна температура підвищилася у середньому на 0,44 °С. В Екваторіальній Африці та на заході США це викликало значні опади та повені. У Бразилії, на півдні Африки та в Індонезії — найсильніші посухи. Сумарний економічний збиток перевищив 15 млрд доларів. Явище Ель-Ніньо стає все частішим і масштабнішим. Тому у середньостроковій перспективі слід очікувати посилення негативного впливу Ель-Ніньо на стан глобального природного середовища та світової економіки.

Виснаження земельних, лісових ресурсів і скорочен­ня біорізноманіття. Деградація ґрунтів вразила приблиз­но 1,9 млрд га земель по всьому світу, із них приблиз­но 550 млн га — в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, 500 млн га — в Африці та 300 млн га — у Латинській Аме­риці. Отже, у найбіднішій частині світу деградація земель набула загрозливих масштабів. Не менш серйозні пробле­ми пов’язані з деградацією лісових ресурсів. У світі щоріч­но зникає 11 млн га лісів, із них половина — у Латинській Америці. Головна причина зникнення лісів — сільсько­господарське освоєння територій та лісозаготівлі. Дереви­на також залишається єдиним джерелом енергії у багатьох країнах, що розвиваються. Істотний вплив на зменшен­ня лісів справляють лісові пожежі. В кінці 1990-х років у Південно-Східній Азії та Бразилії вони сталися на площі близько 8 млн га і зачепили життєво важливі інтереси 20 млн чол. А сумарний збиток здоров’ю людей був оцінений в 1,4 млрд доларів. Внаслідок горіння лісів, саван, сільсь­когосподарських відходів, паливної деревини та деревного вугілля щорічно в атмосферу потрапляє близько 4 млрд т Карбону, що становить 40 % його сумарних глобальних ви­кидів. Зміни у структурі та складі лісів ведуть до істотного скорочення біорізноманіття. Особливо це стосується лісів Амазонії, Південно-Східної Азії та інших екваторіальних територій. На сьогодні під загрозою зникнення перебу­вають понад 7 тисяч видів тварин і майже 60 тисяч видів рослин. Скорочення біорізноманіття звужує генетичні ре­сурси та стійкість тварин і рослин до впливу факторів нав­колишнього середовища, включаючи збудників захворю­вань. Інтенсивне сільськогосподарське виробництво США та Європи вже зіткнулося з цією проблемою, з’явилися спалахи небезпечних захворювань (ящур, коров’ячий сказ). У 1992 році на Всесвітньому саміті з навколишнього се­редовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро прийнято Конвен­цію про біологічне різноманіття. Її ратифікували 188 країн, і, таким чином, вона стала одним з найбільш представни­цьких міжнародних договорів. У 2000 році світові лідери прийняли Декларацію тисячоліття, в якій визначили цілі розвитку в XXI столітті у восьми областях. Одна із цих цілей спрямована на скорочення темпів втрати біорізно- маніття.

Скорочення обсягів чистої води. Незважаючи на те, що доступ до чистої води та санітарні умови були поліпшені, у 2002 році понад 1,1 млрд людей потребували чистої води і 2,6 млрд — поліпшення санітарних умов. Якщо існуючі мо­делі споживання не зміняться, до 2025 р. кожні двоє з трьох жителів Землі потерпатимуть від нестачі прісної води. Крім буквальної нестачі води, продовжує погіршуватися її якіс­ний склад. Концентрація фекальних бактерій у річках Азії у 50 разів перевищує стандарти ВООЗ. У світовому масштабі забруднена вода впливає на здоров’я 3 млрд чол. і щоріч­но є причиною смерті 15 млн дітей у віці до п’яти років. 1,8 млн дітей щорічно помирають від діареї — другим за по­ширеністю у світі захворюванням, що призводить до дитя­чої смертності. На частку сільського господарства припадає 70 % споживання прісної води. Однак частки промисловості та комунально-побутового господарства збільшуються, що посилює конкуренцію за використання прісних вод і вима­гає впровадження нових технологій і механізмів розподілу водних ресурсів. Загальна тенденція використання ресурсів прісних вод полягає у наростаючому виснаженні їх запасів і погіршенні якості. Ця тенденція характерна навіть для роз­винених країн.

Стан атмосфери. Прийняття Конвенції про транскордон­не забруднення повітря на великій відстані привело до знач­ного скорочення викидів окислювальних газів у розвинених країнах. Так, в Європі викиди діоксиду Сульфуру знизились наполовину. Проте в Азії викиди наростають загрозливими темпами, особливо в Китаї та Японії. В усіх регіонах світу рівень атмосферного забруднення буде визначатися у подаль­шому чотирма факторами: розвитком енергетики, індустрії, транспорту та горінням біомаси. За прогнозами, випуск про­дукції до 2050р. подвоїться, а попит на енергію зросте утричі. Якщо країни, що розвиваються, будуть слідувати стандартній стратегії індустріалізації, то викиди забруднюючих речовин значно збільшаться, а слідом за ними — і темпи деградації навколишнього середовища в Азії, Латинській Америці та Африці.

Урбанізація. В усьому світі триває урбанізація, особливо у країнах, що розвиваються, де міграція із сільських місце­востей продовжує підживлювати міське зростання. До кінця 2007року уперше в історії у містах стало жити більше людей, ніж у сільській місцевості. У Північно- та Південно-Східній Азії міське населення збільшилося з 28—29 % у 1986 році до 44 % у 2005-му і, за прогнозами, досягне 59 % до 2025 року. У деяких місцях площа міст збільшується швидше, ніж на­селення: процес, відомий, як зростання міської території. Наприклад, у період з 1970 по 1990 рік загальна площа 100 найбільших міських територій США збільшилася на 82 %. І тільки половина цього збільшення обумовлена зрос­танням чисельності населення. Зростаюча кількість меш­канців міст живе в незадовільних житлових умовах, основні комунікації в яких частково або повністю відсутні. У багатьох африканських містах, розташованих на південь від Сахари, імовірність смерті дітей від інфекцій, які передаються через воду, або респіраторних захворювань більша, ніж у сільських дітей. На 2005 рік кількість мешканців найбідніших районів склала майже 1 млрд осіб. Міграція та урбанізація комплекс­но пов’язані зі змінами навколишнього середовища. Деякі з причин міграції — стихійні лиха та деградація земель і міс­цевих екосистем.

Міста — основні споживачі енергії, ресурсів і головні джерела забруднення навколишнього середовища. Еколо­гічні «сліди» міст набагато перевищують їх власну тери­торію (наприклад, для Лондона відзначається перевищення у 125 разів). Скупченість населення, від якого відстає розви­ток транспортної та інженерної інфраструктури, використан­ня всіх міських земель під забудову, розвиток промислових зон призводять до наростаючого екологічного дискомфорту, зростання захворюваності та смертності населення. Забруд­нення повітря в містах — одна з найпоширеніших екологіч­них проблем, які впливають на здоров’я людей майже в усіх регіонах світу. Хоча забруднення повітря у багатьох про­мислово розвинених країнах зменшилося, в інших регіонах (особливо в Азії) воно зросло. Там швидке зростання насе­лення, економічний розвиток і урбанізація супроводжували збільшення використання викопного палива та погіршення якості повітря.

Забруднення як усередині, так і зовні приміщень. За оцінка­ми Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 1 млрд людей в азіатських країнах потерпають від забруд­нення повітря, рівень якого перевищує допустимі значення. У 2002 році, за даними ВООЗ, понад 800 000 людей перед­часно померли через атмосферне забруднення ТЧ₁₀ (тверді часточки, діаметром менше 10 мкм) і 1,6 млн — через за­бруднення повітря ТЧ₁₀ усередині приміщень. Очевидно, що урбанізація країн світу, які розвиваються, буде погіршувати стан навколишнього середовища. Тим не менше, тенденції розвитку приміських зон у США та Європі показують мож­ливість вирішення екологічних проблем при достатньому фінансуванні.

Забруднення прибережних зон і руйнування екосистем. Більше третини населення Землі живе в межах 100 км від морських узбереж (у Латинській Америці — 60 %). Населен­ня прибережних районів, за прогнозами, до 2025 року досяг­не 6 млрд. Тому не менше 50 % усіх забруднень надходить у прибережну зону, яка забруднена Нітрогеном, важкими металами, органічними сполуками. Додаткові джерела за­бруднення — морський транспорт (особливо нафтові тан­кери), морський видобуток корисних копалин. Разом із зростанням вилову риби (з 50 млн т у 1975 р. до 97 млн т у 1995 р.) забруднення призводить до виснаження рибних за­пасів. Майбутнє прибережних зон і рибних запасів пов’язане з розвитком аквакультури, яка може запропонувати еконо­мічно ефективне використання прибережних зон і виступити захисником морських екосистем.

Демографічна ситуація. Щорічне зростання світового насе­лення зменшилося з 1,7 % у 1987-му до 1,1 % у 2007 році. По­яснити ці зміни чисельності населення може демографічний зсув, зміна темпів народжуваності та смертності від високих до низьких. У результаті економічного розвитку коефіцієнти народжуваності падають у всіх регіонах. У 2000—2005 роках коефіцієнт народжуваності у світі склав 2,7 дитини на жінку порівняно з 5,1 дітей на жінку 50 років тому. У кінцевому рахунку, рівень народжуваності може впасти навіть нижче двох, коефіцієнта заміщення покоління, що призведе до скорочення населення світу. На цій стадії знаходяться деякі європейські країни, населення яких старішає.

Тривалість життя. Середня тривалість життя у багатьох частинах Африки за останні 20 років зменшилася, частково в результаті пандемії СНІДу. З 1981 року, коли був виявле­ний перший випадок захворювання на сНіД, померло понад 20 млн чоловік у всьому світі. Встановлено, що у 2005 році 39,5 млн дорослих і дітей жили з ВІЛ, 24,7 млн із них — в африканських країнах на південь від Сахари. У країнах, які взяли на себе основний удар захворювання, пандемія призвела до зменшення середньої тривалості життя, скоро­чення кількості здорових сільськогосподарських робітників, зростання бідності.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, нині стан навколишнього середовища — причина чверті всіх захворювань, що їм можна запобігти. У першу чергу це стосується таких чинників, як забруднена вода, неза­довільні санітарно-гігієнічні умови, задимленість, вплив переносників хвороб, які щорічно стають причиною смерті близько 3 млн чоловік, у тому числі 2 млн через малярію. Хімічне забруднення загострює перебіг таких хвороб, як туберкульоз, бронхіт, серцево-судинні та онкологічні за­хворювання, астма. Застосування пестицидів — причина 3,5—5,0 млн випадків гострих отруєнь на рік. Зміни в нав­колишньому середовищі також призводять до виникнення хвороб. З 1980 року спалахнули знову понад 35 інфекцій­них захворювань. У це число входять як раніше невідо­мі, нові захворювання, такі як ВІЛ, атипова пневмонія та пташиний грип (H5N1), так і захворювання, які раніше вважалися виліковними (лихоманка денге, малярія та бу­бонна чума). До розвитку епідемій призвели зміни навко­лишнього середовища, спричинені людиною, такі як зміни клімату, зміни у землекористуванні та взаємодія з дикою природою. Дикі тварини — ссавці, птахи та рептилії кон­тактують із безліччю інших видів і з незліченною кількістю людей, що збільшує ризик передачі хвороб. Зауважимо, що протягом епідемії атипової пневмонії 2003 року дехто з перших хворих у китайській провінції Гуандун займалися торгівлею або приготуванням м’яса диких тварин для їжі. Спочатку хвороба могла бути передана людині від афри­канських кажанів на місцевих ринках диких тварин. Ати­пова пневмонія швидко поширилася шляхом авіасполучен­ня в 25 країн по п’яти континентах. Спалах хвороби може швидко перерости у світову епідемію, адже понад 700 млн людей щорічно подорожують повітряним транспортом.

Встановлено, що щорічно люди, які живуть в районі річ­ки Конго, споживають від 1,1 до 3,4 млн тонн м’яса диких тварин, у тому числі горил або шимпанзе. З 2000 по 2003 р. 13 із 16 спалахів лихоманки Ебола в Габоні та Республіці Конго сталися в результаті оброблення туш. Торгівля м’ясом дичини, комерційне полювання на диких тварин для отри­мання м’яса призвели до винищення популяції довгоживучих видів, що знаходяться під загрозою зникнення, наприклад шимпанзе. Оскільки масштаби торгівлі по суті глобальні, м’ясо приматів було виявлене навіть на ринках Парижа, Лон­дона, Брюсселя, Нью-Йорка, Чикаго, Лос-Анджелеса, Мон­реаля та Торонто. Контакт із кров’ю та рідинами приматів під час полювання та забою збільшує для людей загрозу нових вірусів. Збільшення захворюваності та смертності, пов’язане зі станом навколишнього середовища, має очевидну тенден­цію до зростання.

Таким чином, економічні та соціальні наслідки нега­тивного впливу на навколишнє середовище дуже значні, вимагають негайного прийняття комплексних заходів щодо вирішення проблем. Існуючі тенденції глобальної зміни навколишнього середовища такі, що стан усіх його компо­нентів (клімату, екосистем, земельних і рослинних ресурсів тощо) продовжує погіршуватися. Для Європи та Північної Америки спостерігається стабілізація стану навколишнього середовища, проте економічний розвиток азіатських, лати­ноамериканських і африканських країн за рахунок екстен­сивних (ресурсних) факторів погіршує стан глобального навколишнього середовища, що перекриває позитивний ефект, досягнутий у розвинених країнах. Сумарний щоріч­ний збиток, нанесений світовій економіці, може бути оці­нений у сотні мільярдів доларів, що робить економічно обґрунтованими заходи для збереження середовища існу­вання. Ще більша шкода пов’язана з погіршенням здоров’я населення планети.

13.2.3. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні

Згідно з текстом Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 р. № 2818-VI антропогенне та тех­ногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні в декілька разів перевищує відповідні показники в розвине­них країнах світу. Тривалість життя в Україні становить у се­редньому близько 70 років (у Швеції — 80, у Польщі — 74). Значною мірою це обумовлено забрудненням навколишнього середовища в результаті здійснення виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Атмосферне повітря. Основними причинами незадовільно­го стану якості атмосферного повітря в населених пунктах є:

• недотримання підприємствами режиму експлуатації пи- логазоочисного обладнання;

• нездійснення заходів щодо зниження обсягу викидів забруднюючих речовин;

• низькі темпи впровадження новітніх технологій;

• значне збільшення кількості транспортних засобів, зок­рема тих, що вичерпали термін придатності.

За даними державної статистичної звітності 2009 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підпри­ємства переробної та добувної промисловості і підприємства електро- та теплоенергетики (відповідно 31 і 21 та 40 % загаль­ного обсягу викидів забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднен­ня). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами становлять 39 % загальної кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих ре­човин автомобільним транспортом становлять 91 % від кіль­кості забруднюючих речовин, яка викидається пересувними джерелами.

До забруднюючих речовин, що переважно викидаються в атмосферне повітря, належать оксид Нітрогену, оксид Кар­бону, діоксид та інші сполуки Сульфуру, пил.

Протягом останніх років у промислово розвинених містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 — кан­церогени, груп нітрозамінів (нітрозодіметиламін і нітрозодіе- тиламін) і важких металів (Хром, Нікель, Кадмій, Плюм- бум, Берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.

У цілому канцерогенний ризик в 2009 році досяг 6,4— 13,7 випадків онкологічних захворювань на 1 тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.

Відходи та небезпечні хімічні речовини. Протягом 2009 року в результаті здійснення суб’єктами господарювання вироб­ничої діяльності утворилося 1,2 млн т відходів I—III класів небезпеки. Основна частина цих відходів (0,9 млн т, або 75 % загального обсягу) віднесена до III класу небезпе­ки, а відходи I—II класів небезпеки складають відповідно 3,8 і 299,2 тис. т.

Гостра проблема — утилізація побутових відходів. Пи­томі показники утворення відходів у середньому становлять 220—250 кг на рік на одну людину, а у великих містах дося­гають 330—380 кг на рік відповідно. Тверді побутові відходи в основному захоронюються на 4157 звалищах і полігонах загальною площею близько 7,4 тис. га і лише близько 3,5 % твердих побутових відходів спалюються на сміттєспалюваль­них заводах. За розрахунками, близько 0,1 % побутових від­ходів небезпечні.

Значною загрозою для навколишнього середовища та здоров’я людини є медичні відходи, що містять небезпеч­ні патогенні та умовно патогенні мікроорганізми. Щорічно утворюється приблизно 350 тис. т медичних відходів, що становлять потенційний ризик поширення інфекцій.

Останніми роками спостерігається тенденція до збіль­шення обсягу утворення та вивезення на полігони твердих побутових відходів. Обсяг вивезених твердих побутових від­ходів, який у 2009 році досяг 50,1 млн м³, збільшується щоро­ку майже на 4 млн м³. У 2009 році послугами зі збору твердих побутових відходів охоплено тільки 72 % населення.

Серед твердих побутових відходів збільшується частка відходів, які не піддаються швидкому розпаду та потребу­ють значних площ для зберігання. Кількість перевантажених звалищ складає 243 одиниці (5,8 % їх загальної кількості), а 1187 одиниць (28,5 %) — не відповідають нормам еколо­гічної безпеки.

На кінець 2009 року в Україні на 2987 складах накопи­чено понад 20 тис. т непридатних пестицидів, більше поло­вини яких — невідомі суміші високотоксичних пестицидів, що належать до переліку стійких органічних забруднювачів ООН.

Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки в країні передбачає широкий комплекс заходів відповідно до Керівних принципів сталого просто­рового розвитку Європейського континенту (Ганновер, 2000 р.).

Щодо атмосферного повітря планується зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин:

• стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 %, до 2020 року — на 25 % базового рівня;

• пересувними джерелами шляхом встановлення норма­тивів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року — Євро-5.

Будуть встановлені цільові показники вмісту небезпеч­них речовин в атмосферному повітрі, зокрема для важких металів, неметанових летких органічних сполук, зважених часток пилу (діаметром менше 10 мкм) і стійких органічних забруднюючих речовин із метою їх урахування при встанов­ленні технологічних нормативів викидів забруднюючих ре­човин стаціонарними джерелами забруднення. Відповідно до міжнародних зобов’язань України в рамках Кіотського протоколу проводиться оптимізація структури енергетичного сектора національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел із низьким рівнем ви­кидів CO₂ до 2015 року на 10 % і до 2020 року на 20 %.

Охорона водних ресурсів передбачає, насамперед, упро­вадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. Реконструкція існуючих і будів­ництво нових міських очисних споруд дозволить знизити до 2020 року на 15 % рівень забруднення вод (насамперед органічними речовинами, сполуками Нітрогену та фосфо­ру), а також зменшити до 2020 року на 20 % скидання недо­статньо очищених стічних вод, виконати в повному обсязі нормативні вимоги до джерел централізованого питного водопостачання. Заходи щодо зниження рівня забруднення морських вод і територіального моря дозволять до 2020 року запобігти зростанню антропогенного впливу і відновити уні­кальні екосистеми Чорного та Азовського морів.

Охорона земель і ґрунтів приведе до зменшення до 2020 року в середньому на 5—10 % площ орних земель за рахунок схилів крутизною понад 30 °, земель водоохо­ронних зон, консервації деградованих і малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь із подальшим їх залісенням у лісовій і лісостеповій зо­нах та залуженням у степовій зоні. Ліси — опора життя в біосфері. Планується великомасштабне збільшення до 2020 року площі озеленення до 17 % території держави шляхом відновлення лісів і лісорозведення на земельних ділянках лісового фонду, створення захисних лісових на­саджень на землях сільськогосподарського призначення та землях, відведених для залісення, відновлення та створен­ня нових лісових полезахисних смуг. На землях, поруше­них при проведенні гірничих робіт, у результаті здійснення виробничої діяльності підприємствами хімічної, гірничодо­бувної, нафтопереробної промисловості буде проведена ре­культивація та екологічна реабілітація на площі не менше 4,3 тис. га. Тут може бути використаний унікальний досвід лісової рекультивації порушених земель вчених Дніпропет­ровського національного університету — чл.-кор. НАНУ, проф. Травлєєва А. П., проф. Бєлової Н. А., Звєрковського В. М., Булахова В. Л. та ін.

Для припинення втрат біологічного та ландшафтного різ­номаніття на період до 2015—2020 рр. ставляться такі зав­дання:

• створення системи заходів із контролю за видами-все- ленцями в екосистемах, у тому числі морських;

• розвиток методології та подальше застосування вартіс­ної оцінки екосистемних зон;

• доведення площі національної екомережі до рівня 41 % території країни;

• розширення площі природно-заповідного фонду до 15 % загальної території країни.

Виконання наведених масштабних завдань дозволить поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення, з ураху­ванням європейських стандартів якості навколишнього при­родного середовища.

13.3.