Екологічні проблеми великих міст

Україна належить до числа індустріально-аграрних країн. Частка важкої промисловості складала до недавнього часу 60 % валового внутрішнього продукту країни, що істотно вище, ніж в західноєвропейських країнах, де цей показник складає при­близно 35 %.

Для багатьох міст України характерна складна екологічна об­становка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії та нафто­хімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів. Такі міста є безперечними лідерами щодо забруднення повітря. Серед них: Донецьк, що складає разом з розташованими поряд з ним Авдіївкою, Горлівкою, Єнакієвим, Макіївкою та іншими містами Донецьку промислову агломерацію, а також Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Константинівка, Кривий Ріг, Марі­уполь.

У великих містах з інтенсивними транспортними потоками вміст у повітрі канцерогенних речовин типу бензопірена в 2— З рази, а в центрах чорної металургії приблизно в 12 раз вищий, ніж в невеликих містах або сільській місцевості.

Другою не менш небезпечною екологічною проблемою міст є стан каналізаційного господарства та очистка стічних вод.

Практично в усіх містах України каналізаційні системи потре­бують заміни або капітального ремонту. Часті прориви каналіза­ційних колекторів є постійними джерелами небезпечного забруд­нення міського середовища, а іноді приводять до спалаху інфекційних захворювань. Приклад — м.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в переважній більшості міст України спо­руди з очистки загальноміських стічних вод перевантажені. Ви­няток становлять, можливо, лише Київ та Харків. У багатьох міс­тах існуючі потужності очисних споруд в декілька разів нижчі, ніж потрібно. Приблизно половина міських стічних вод скида­ються у водні об’єкти недостатньо очищеними, із них біля 15 %— взагалі без очищення. Без усякої очистки скидається до 70 % промислових стічних вод.

Серед найбільш забруднених ділянок річок слід відмітити р. Сіверський Донець на ділянці Лисичансько-Рубежанського промрайону, р. Інгулець в районі Кривого Рогу, р. Дніпро в райо­нах Дніпродзержинська, Дніпропетровська і Запоріжжя, а також в нижній течії в районі Херсона, р. Кальміус та’її притоку Каль- чик, що впадають в Чорне море.

Високий рівень забруднення Азовського моря спостерігається в районі Маріуполя. Акваторія Чорного моря також сильно забруд­нена в районах Севастополь-Балаклава, Южне-Одеса-Іллічівськ.

Однією із складних екологічних проблем для більшості міст України є захоронения виробничих та побутових відходів, при­чому складність проблеми пропорційна чисельності населення та промисловому потенціалу міста. В металургії та теплоенергетиці для складування відходів використовується до 40 % території підприємства. Ландшафти, обумовлені наявністю кар’єрів, розрі­зів та інших місць добування корисних копалин, а також місць складування промислових та побутових відходів у вигляді відва­лів, хвостосховищ, шламонакопичувачів, териконів, звалищ, фор­мують зони техногенного спустошення, площа яких до кінця XX століття склала біля 8 % від загальної території України.

Забруднення ґрунтів в містах пов’язане головним чином з ви­кидами автотранспорту та промислових підприємств. Забрудню­вальні речовини осідають або вимиваються атмосферними осад­ками із повітряного басейну в радіусі до 5 км від стаціонарного джерела викиду.

Далі на прикладі ряду міст України розглянуті найтиповіші екологічні проблеми, характерні для більшості населених пунктів.

Великі індустріальні центри

Київ. Основними джерелами забруднення атмосферного повітря (до 70 %) є автомобільний транспорт. Негативний вплив на стан атмосферного повітря чинить розташований порівняно неподалік від центральної частини міста аеропорт «Жуляни», що становить також джерело підвищеного шумового впливу.

Різкий негативний вплив на загальну екологічну обстановку міс­та та прилеглих територій спричинила катастрофа на Чорнобиль­ській AEC, яка розташована на відстані 80 км від північної околиці міста. Середній радіоактивний фон складає біля 18мкР/год, заб­рудненість території цезієм-137 — від 1 до 3 Кі/км². Найбільш забруднені північна та північно-східна частина міста.

Певна кількість радіонуклідів у період паводків надходить у Дніпро по правобережному притоку р. Прип’ять, який протікає через чорнобильську зону, що безпосередньо відбивається на прилеглих до Дніпра понижених територіях.

Харків. Важливою екологічною проблемою, як зрештою і для всіх великих міст, є розміщення побутових і виробничих відхо­дів. Існуючі звалища давно переповнені. Із збільшенням відстані вивозу відходів все частіше проводиться їх викидання з автомо­білів у невідведених місцях. Забруднюються узбіччя доріг, бере­ги річок, галявини лісів. Спроба вирішити проблему утилізації побутових відходів шляхом створення сітки смітгєспалюючих заводів (10—12 в різних частинах міста) виявилась невдалою. Побудований в 80-х роках експериментальний сміттєспалюваль­ний завод сьогодні нерентабельний, має дуже низьку ефектив­ність утилізації відходів і, незважаючи на наявність повітроочис­ного обладнання, є джерелом забруднення атмосферного повітря.

Проблема охорони атмосферного повітря є для Харкова також достатньо гострою. У більшості підприємств, зосереджених в кі­лькох промислових зонах міста, відсутні санітарно-захисні зони.

Дніпропетровськ. Над ним постійно нависає смог, що форму­ється викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокат­них, коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств.

Підприємства Дніпропетровська скидають у р. Дніпро знач­ний об’єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську в зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. Частина по­бутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі.

У Дніпропетровську спостерігаються небезпечні геологічні процеси, пов’язані з наявністю лесових товщ та розвитком техно­генного підтоплення. Особливо ці процеси проявляються на пра­вобережжі. Площа підтоплення складає до 20 % міської території, що створює передумови розвитку просадок у лесових породах та зсувів, приводить до деформації та руйнування будівель.

Донецьк. Гострою проблемою міста є водозабезпечення. Роз­ташування міста на вододілі басейнів р. Сіверський Донець та Азовського моря географічно визначає маловодність цієї терито­рії. Видобуток вугілля, який проводиться в цьому районі майже два століття, призвів до водного дефіциту через порушення при­родного руху підземних вод. Це стало неминучим наслідком масштабного розвитку гірничодобувної промисловості. При про­кладанні шахт або обладнанні кар’єрів для видобування корисних копалин відбувається перетин підземних водоносних горизонтів. Потік підземних вод направляється в утворену порожнину. По­рушений гірничою виробкою підземний водоносний горизонт поступово виснажується. Як наслідок наступає виснаження поверх­невого водотоку, гідравлічно пов’язаного з порушеним водонос­ним горизонтом.

Із зростанням видобутку вугілля, інтенсивним розвитком під­приємств металургійного, хімічного та машинобудівного комп­лексів проблема водозабезпечення в Донбасі загострювалася все сильніше.

В той же час на багатьох підприємствах Донецької агломерації вода використовується вкрай нераціонально. У річки скидається велика кількість неочищених та недостатньо очищених стічних вод, які можна було б багаторазово використовувати в системах оборотного водопостачання.

Особливо актуальною для Донецька є переробка твердих ви­робничих відходів, яких за двохсотлітню історію промислового розвитку міста нагромадилось сотні мільйонів тонн.

В Донецьку в результаті порушення гідрогеологічного режиму при вугледобуванні, просідання поверхні на опрацьованих ділян­ках під впливом додаткового статичного навантаження від твер­дих виробничих відходів відбулося підтоплення та часткове за­болочування приблизно 1/3 міської території. Окрім того, на окремих ділянках спостерігаються провали земної поверхні. Такі процеси характерні для міст та селищ всього Донбасу.

Запоріжжя. Над ним, як і над Донецьком та Дніпропетровсь­ком, постійно нависає темно-фіолетовий серпанок смогу, що фор­мується викидами промислових підприємств, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі.

Розвиток Запоріжжя складався таким чином, що великі про­мислові підприємства опинялись в безпосередній близькості від жилої забудови. Багато жилих будинків знаходяться в межах са­нітарно-захисних зон промпідприємств.

Підприємства Запоріжжя скидають у Дніпро велику кількість неочищених та недостатньо очищених стічних вод. Загальномі­ські очисні споруди перевантажені. На промислових майданчи­ках нагромадилася велика кількість відходів у вигляді мулу з ви­сокою концентрацією токсичних речовин.

Наявність Дніпровського водосховища в межах міста створює для Запоріжжя специфічні екологічні проблеми, пов’язані з під­топленням прилеглих територій. Ці проблеми характерні для всіх міст, розташованих уздовж берегів водосховищ. Підтоплення те­риторії, зумовлене фільтрацією води в прилеглу до водосховища територію, порушує стійкість будівель та споруд, затоплює та руйнує підземні комунікації, може викликати зсувні явища.

Черкаси. Багатопрофільний промисловий центр з переважним розвитком хімічної промисловості. Це обумовлює високе техно­генне навантаження на атмосферне повітря. Серйозні екологічні проблеми пов’язані з впливом Кременчуцького водосховища, на правому березі якого розташовані Черкаси.

Великі портові міста

Одеса. Забруднення морського середовища відбуваєть­ся в основному в результаті скиду в море неочищених та недо­статньо очищених стічних вод прибережних міст і в тому числі Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської тери­торії та території майданчиків

Потенційно небезпечним в екологічному сенсі об’єктом в цьому районі є Одеський завод у порту Південний. Аварія на амі- акопроводі може призвести до екологічної катастрофи на всьому узбережжі.

Введення в експлуатацію Одеського нафтового терміналу, призначеного для прийняття та подальшого транспортування наф­ти, створює в цьому районі ще один об’єкт підвищеного екологіч­ного контролю.

Одеса — значний центр машинобудування, хімії та нафтохі­мії, переробки риби та сільгосппродукції. Робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмос­ферне повітря та пов’язана з утворенням великих об’ємів стічних вод. Очисні споруди Одеси перевантажені, працюють неефектив­но. Каналізаційні колектори вичерпали свій термін експлуатації. Мають місце часті розриви каналізаційної мережі. В море скида­ється велика кількість забруднених стічних вод.

В літній час в Одесі різко зростає кількість автотранспорту, збільшується число морських суден у портах, у тому числі при­бережного плавання. На долю автотранспорту та частково морсь­ких суден випадає біля 75 % сумарного викиду забруднених ре­човин в атмосферне повітря.

Недосконалість міської системи водовідведення періодично призводить до спалахів інфекційних захворювань (холера, дизен­терія), закриття пляжів, введення карантину.

В Одесі спостерігаються просідання земної поверхні та прова­ли, що пов’язані з рухливістю порід над підземними пустота­ми— катакомбами. Ці пустоти виникли при розробці вапняку- черепашнику, мають протяжність понад 1500 км та глибину заля­гання від 4 до 45 м. В результаті цього відбуваються деформації фундаментів будівель та споруд, порушення дорожнього покрит­тя та комунікацій.

Севастополь. Справжнім лихом для морського середовища в районі Севастополя є відпрацьовані судна. Сотні великих та ма­лих посудин кинуті в прибережних водах Севастопольської, Пів­денної та Балаклавської бухт. Друге лихо — доволі висока забруд­неність моря навіть в районі міських пляжів. Особливо забрудне­на Балаклавська бухта, колись перлина цього району.

Миколаїв. Великий центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузь­кому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підпри­ємств, розташованих вздовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук пере­вищують допустимі норми в багато разів. Для Бузького лиману характерні згінно-нагінні явища, які ускладнюють екологічну си­туацію в гирлі Південного Бугу.

Херсон. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розта­шовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній з Дніпром. Вода протоки покрита товстим шаром нафтової плівки. В протоку ски­даються міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод.

Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними ре­човинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації.

До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку, що для міста, розташованого на крутому правобережному схилі Дніпра, є дуже актуальним.

Маріуполь. Порт на Азовському морі, великий центр чорної металургії та важкого машинобудування. Одне із найскладніших в екологічному сенсі міст України як за забрудненням атмосфер­ного повітря та морського середовища, так і щодо забезпечення населення питною водою.

Пилогазові викиди промислових підприємств формують над містом тяжкий темно-фіолетовий серпанок, який містить шкідли­ві домішки в обсягах, які багаторазово перевищують гранично допустиму концентрацію.

Море в районі Маріуполя темно-бурого кольору, особливо в центральній частині набережної, де впадає р. Кальміус, стік якої, як і стік її правобережного притоку р. Нальчик, на 70—80 % сфор­мований із шахтних та стічних вод. У Таганрозьку затоку попа­дають міські стічні води Маріуполя та його промислових підпри­ємств. На якість морської води в Таганрозькій затоці негативно впливає прибережна морська течія, яка формується під впливом стоку р. Дон. Течія відносить забруднені води Дону та стічні во­ди Таганрога на захід, у напрямі Маріуполя. Прозорість морської води в районі Маріуполя знижується до 0,5 м, тоді як у відкритій частині Азовського моря прозорість води складає 8 м.

Азовське море — внутрішнє. Процеси водообміну, а отже, і процеси самоочищення ідуть в ньому дуже уповільнено. Період водообміну Азовського моря сягає 60-—80 років.

Стік р. Кальміус та скиди стічних вод підприємств Маріуполя призводять до пониження вмісту кисню в придонному шарі моря практично до нуля, особливо в літній час. Це викликає періодич­ні замори риби. Замори посилюються в післяпаводковий період, коли з підвищенням швидкості та інтенсивності прибережної морської течії із дна мілководдя піднімається накопичений за ба­гато років великий шар донних відкладень техногенного похо­дження. В акваторії Таганрозької затоки іржавіють численні осто­ви покинутих морських суден.

Територія міста, особливо його прибережна частина, закидана рештками металічних конструкцій та звалищами виробничих відходів, пересічена залізничними під’їзними шляхами.

У Маріуполі провадиться робота з утилізації промислових відходів. На базі переробки доменних шлаків створене виробницт­во будівельних матеріалів та виробів. Проте об’єм накопичення промислових відходів продовжує рости та досяг уже 2,5 млрд т.

Міста-курорти та туристичні центри

Ялта. Екологічні проблеми Ялти пов’язані з розміщен­ням пасажирського порту безпосередньо в районі пляжів, поганою очисткою господарсько-побутових стічних вод міста, які скида­ються по глибокому колектору у море. Малі річки Учансу та Де- рекойка, що пересікають все місто, виносять в море в районі пляжів велику кількість нафтопродуктів, завислих часток та ор­ганічних речовин, що змиваються з міських територій.

Високе навантаження на Ялтинське узбережжя в період ку­рортного сезону, спричинене великим напливом організованих та, головним чином, неорганізованих рекреантів, викликає додат­кове забруднення морського середовища. Мікробне забруднення прибережної смуги моря нерідко є причиною закриття пляжів в літній період.

Кримські гори захищають Південний берег Криму від проник­нення холодних вітрів з півночі, але ускладнюють умови провіт­рювання. Відпрацьовані гази автомобільного та морського транс­порту накопичуються в повітряному просторі міста. Влітку у без­вітряні дні виникають явища, близькі до фотохімічного смогу.

Ялта — центр Ялтинського рекреаційного району, до складу якого входять Алупка, Гаспра, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Micxop, Ореанда, Сімеїз, Форос. Серйозне занепокоєння викликає розви­ток добування газу на шельфі в районі Сімеїза. Розвідані тут за­паси газоконденсатної сировини дуже привабливі для енергопо­стачання Криму. Екологічно безпечне морське добування газу та нафти технічно цілком можливе. Прикладом можуть служити ра­йони добування вуглеводневої сировини в північному морі на шельфі Великобританії та Норвегії, в Каспійському морі в наф­тодобувному управлінні ім. Серебровського в районі Баку. Проте є і зворотні приклади, наприклад, у Північному Каспії в районі Астрахані. Тут інтенсивного забруднення зазнає як морське сере­довище, так і узбережжя, де у відвали скидається сірка та сірчасті сполуки, які утворюються при очищенні видобутого газового конденсату.

Євпаторія. Істотним джерелом забруднення навколишнього природного середовища є хімічний завод у Саках. Виробництво шкідливих речовин на заводі поступово зменшується. Намічено припинити діяльність заводу, що чинить несприятливий вплив на атмосферне повітря та негативно впливає на водносольовий ре­жим Сакського озера.

Луцьк. У порівняно невеликому за площею місті зосереджено багато промислових підприємств машинобудування та металооб­робки, хімічної, легкої та харчової промисловості, виробництво будматеріалів. Підприємства не оснащені надійними пило-газо- уловлювальними установками. В місті порівняно висока забруд­неність атмосферного повітря. Має місце забруднення підземних вод нафтопродуктами в результаті витоку та розливу палива на військовій авіабазі в районі Луцька.

Кам 'янець-Подільський. Серйозні екологічні проблеми в місті пов’язані з роботою одного із великих в Україні цементних заво­дів, а також з підприємствами машинобудування, металообробки, легкої, деревообробної та харчової промисловості, виробництвом будматеріалів.