ЕКОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

Окремі види, які вирізняються строго визначеними екологічними вимо­гами, дають змогу виявити специфічні особливості середовища. Як пра­вило, це стенобіонтні види, які називають індикаторами.

Концепція біоіндикації базується на адекватному відбитті живим організмом умов середовища, в яких він розвивається і на зміну яких він відповідним чином реагує. Спорові рослини, передусім лишайники й мохи, як організми, що безпосередньо залежать від факторів оточую­чого середовища, з найбільшим успіхом використовуються в біоіндикації. Зникнення лишайників зі стовбурів дерев є показником надлишку в повітрі сірчистого газу. Для біоіндикації середовища використовують і вищі рослини, а також тварин та мікроорганізми (рис.8.3).

За характером рослинності можна діагностувати стан природних лук, на яких відбувається інтенсивне випасання худоби, що зумовлює їх деградацію. На цих луках звужується видовий склад і залишаються характерні злакові рослини, такі, як вівсяниця. Індикаторами таких па­совищ, особливо в місцях відпочинку худоби, є азотолюбні рослини (лободові, кропиви), які вона не поїдає.

В містах із сильно порушеними умовами місцезростання виділяють цілі біоіндикаційні комплекси: полино-лопухові, подорожниково- споришеві, яглицево-бутеневі, пирійно-берізкові та ін. Кожний із цих комплексів виростає в характерних умовах середовища — від пустирів до квітників. Завдяки цим рослинним угрупованням у містах утворю­ються екологічні острови та екологічні коридори, в яких розвивається різнокомпонентна фауна.

ЕКОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА_________________________________________________ 473

Рис. 8.3. Потенціальне розподілення і шляхи переносу свинцю в екосистему па обочину автомагістралі.

8.8.