Діагностика

Шкіра бліда, волога, часто зі слідами розчісувань (свербін­ня), візуалізуються збільшені групи лімфатичних вузлів в ший­но-надключичних ділянках (вкл. - рис. 38).

У випадку первинного ураження лімфовузлів середостіння, розвивається клініка синдрому верхньої порожнистої вени: на­бряк обличчя, шиї, розширення підшкірних вен верхньої поло­вини грудної клітки, ціаноз, задишка, кашель.

При фізикальному обстеженні необхідно пальпувати всі групи лімфатичних вузлів: шийні, над- і підключичні, пахвові, здухвинні, пахвинні, підколінні та інші. Оцінюють розміри та кількість лімфовузлів, їхню консистенцію, еластичність та бо­лючість. Для ЛГМ характерні збільшені, щільно-еластичні, від­носно рухомі, неболючі лімфатичні вузли, які з часом зливаються в конгломерати (вкл. - рис. 39).

Огляд мигдаликів і ротоглотки (лімфоїдне кільце Вальдеє- ра).

Пальпація живота: гепатомегалія, спленомегалія, асцит.

Генералізація хвороби відбувається переважно лімфогенно, однак можливий і гематогенний шлях. Найчастіше уражаються легені і кістки, при дисемінації в процес втягується печінка. Ін­коли спостерігається ураження шлунково-кишкового тракту, шкіри.

Лабораторні дослідження

Загальний аналіз крові: помірна лейкемоїдна реакція і тромбоцитоз, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Зміни ШОЕ корелюють із періодами ремісії і рецидиву хвороби.

Лужна фосфатаза і лактатдегідрогеназа - неспецифіч­ні маркери, рівень яких може значно підвищуватися при ура­женні печінки і кісток.

Гіпергаммаглобулінемія характерна для ранніх стадій за­хворювання.

Лабораторні тести з визначенням функціонального стану печінки і нирок необхідні перед початком поліхіміотерапії.

“Біологічні” показники активності процесу: ШОЕ > 30 мм/ год, фібриноген > 5,0 г/л, альфа-глобулін плазми > 10,0 г/л, гаптоглобін > 1,5 мг%, церулоплазмін > 0,4 од. екстинції. У тих випадках, коли хоча би два з цих показників перевищують вказані значення, констатується біологічна активність процесу, що відмі­чається в діагнозі літерою “b”.

Методи візуалізації:

- КТ або рентгенографія органів грудної порожнини;

- КТ або УЗД органів черевної порожнини (перевагу слід на- даватиКТ);

- позитрон-емісійна томографія (ПЕТ) - найсучасніший метод візуалізації вогнищ злоякісного ураження, діагностична спро­можність якого переважає КТ;

- сканування з галієм-67 грудної порожнини здійснюють перед початком лікування і для контролю ремісії чи рецидиву в процесі лікування. Стійке накопичення Ga⁶⁷ допомагає дифе­ренціювати пухлинну масу від фіброзної чи некротичної тканини після променевої терапії;

- сцинтиграфія кісток технецієм-99 виконується у випадках больового синдрому, підвищеного рівня лужної фосфатази, неінформативності рентгенограм. ЛГМ асоціюється з остео- бластичним ураженням кісток, і тому сканування з Tc" є надійним діагностичним методом;

- непряма нижня радіонуклідна лімфосцинтиграфія (Тс^99т-ко- рен) застосовується для візуалізації лімфатичних вузлів, роз­міщених нижче діафрагми.

Біопсія:

- пункційна аспіраційна біопсія лімфовузлів використовується, як правило, для попереднього встановлення діагнозу і дифе- ренційної діагностики;

- ексцизійна або інцизійна біопсія периферичних лімфатичних вузлів - для встановлення морфологічного варіанта ЛГМ;

- (відео)медіастиноскопія з біопсією - при первинній локаліза­ції вогнища в середостінні;

- біопсія кісткового мозку;

- лапароскопія;

- діагностична лапаротомія застосовується лише у випадках спле- номегалії з явищами гіперспленізму. Класична діагностична лапаротомія включає в себе спленектомію, біопсію лімфатич­них вузлів воріт печінки, лімфовузлів брижі тонкого кишечни­ка, парааортальних, паракавальних та розміщених вздовж клу­бових артерій; крайову біопсію печінки, відкриту біопсію кіст­кового мозку з гребеня клубової кістки, оваріопексію (у жінок репродуктивного віку), апендектомію. Всі ділянки біопсій та місця фіксації яєчників позначаються металевими кліпсами.

На сьогодні візуалізація вогнищ ураження з використанням ПЕТ зводить до мінімуму необхідність виконання діагностичних лапаротомій.