Діагностика

1. Огляд, пальпація, перкусії, аускультація живота; пальпація пахвових, надключичних і пахвинних лімфовузлів.

2. Пальцеве обстеження прямої кишки; гінекологічне обсте­ження у жінок.

3. Рентгенографія органів грудної порожнини.

4. УЗД органів черевної порожнини (печінки, петель кишечни­ка, яєчників).

5. Оглядова рентгенографія черевної порожнини (в екстрених випадках при кишковій непрохідності, перфорації).

6. Ендоскопічні методи: сигмоскопія (ректороманоскопія, фіб- ропроктосигмоскопія) і колоноскопія з біопсією пухлини; ендоскопічна ультрасонографія (для оцінки місцевого поши­рення пухлини, глибину інвазії в стінку кишки, проростання в сусідні структури, візуалізації лімфовузлів); цистоскопія при ураженні дистальної частини сигми.

7. Комп’ютерна томографія органів черевної порожнини.

8. Іригоскопія, іригографія завжди виконуються при плановій підготовці хворого до операції (необхідно пам’ятати, що 3 % хворих мають синхронний рак товстої кишки).

9. Раково-ембріональний антиген (РЕА) - пухлинний маркер, визначається в крові за допомогою радіоімунного аналізу.

Патогістологія.Аденокарцинома становить 98 % від усіх морфологічних форм раку ободової кишки. Пацієнти з карци­номами високого (G1) і середнього ступенів диференціації (G2) мають кращий показник 5-річного виживання, ніж пацієнти, у котрих пухлини є низькодиференційованими або недиференці- йованими (G3, G4).

Макроскопічно пухлини ростуть у вигляді вузлового полі­поподібного утвору в просвіт кишки (більш характерно для правої половини), або мають циркулярно-звужуючий ріст (у лівій половині ободової кишки) чи виразково-інфільтративний.