2.5. ЗАХІДНЕ ЧЕРНЕЦТВО І ЛИЦАРСТВО

Основною відмінністю західного чернецтва від східного є те, що в Західній Церкві монастирі об'єднані в корпорації - орде­ни (orden) чи конґреґації (congregatio). Деякі Східні Католицькі Церкви прийняли від Римо-Католицької Церкви систему мо- наших орденів.

В межах чернечого ордену монастирі організовані інституцій- но. Монастир у латинській традиції часто називають конвентом (conventus - зібрання). На чолі монастиря стоїть настоятель, який, зазвичай, носить титул суперіор (superior) - настоятель монастиря. Якщо монастир великий і має важливе значення для Церкви і місцевої культури, тоді такий монастир, залежно від внутрішніх традицій ордену, може мати особливий статус. В де­яких орденах великі монастирі називатися пріоратами (priorat), а його настоятелі - пріорами (prior - провідник). Деякі великі мо­настирі мають статус абатств (abbatia), а їхні настоятелі звуть­ся абатами (abbas). Католицькі абатства відповідають східним лаврам, а абат є відповідником до архимандрита. Монастирі одного ордену об'єднуються у провінції.

• ОРДЕН СВЯТОГО БЕНЕДИКТА

Західне чернецтво пережило такий самий шлях свого органі­заційного становлення, як і східне. Якщо устав чернечого життя на Сході створив Святий Василій Великий, то на Заході цю роль виконав Святий Бенедикт Нурсійський (480-547). Бенедикт на­родився в багатій італійській родині, навчався в Римі. Однак своє покликання він бачив у чернечому житті. Проблеми неорга­нізованості монахів і морального запустіння світського середо­вища спонукали його зосередити свої проповіді на організації чернецтва як прикладу благочестя і моральності. Бенедикт ор­ганізував перший чернечий орден, та створив перший у Західній Церкві монастирський устав (Regula Benedicti). На взірець Бене- диктового ордену згодом створювалися всі інші чернечі ордени, а його устав ліг в основу більшості монастирських уставів За­ходу.

- В ХІ столітті, внаслідок реформ від Ордену Святого Бенедикта, відділилися камальдули - нові ордени, засновані Святим Ро- мульдом. Ціллю реформ Святого Ромульда було знизити цент­ралізацію ордену та допустити в ньому багатоманітність. Сьогодні існують дві групи монастирів камальдулів:

/ Конґреґація Камальдулів Ордену Святого Бенедикта (Congregatio Camaldulensis Ordinis Sancti Benedicti, OSBCam), яка має вісім монастирів і понад сто монахів;

/ Конґреґація Камальдульських Еремітів Монте-Короне (Congregatio Eremitarum Camaldulensium Montis Coronae, ECMC), яка має дев'ять монастирів і кілька десятків мона­хів. Окремо існують декілька жіночих монастирів камаль- дулів.

- У 1098 році від бенедиктинців відколовся Цистерціанський Орден (Ordo Cisterciensis, OCis), засновником якого був Святий Робетр де Молем.

- У 1577 році на основі цистерціанців сформувався Орден Фельянтинців (Ordo Fulienses). Його засновником був Жан де ла Баррьєр. Фельянтинці відомі своїм строгим аскетизмом.

- У 1631 році сформувалися Монахині Ордену Святого Бене­дикта Постійної Адорації Найсвятіших Тайн (Moniales Ordinis Sancti Benedicti Adorationis Perpetuae Sanctissimi Sacramenti, OSBap) або монахині-сакраментки.

- Окрім цих орденів Устав Святого Бенедикта ліг в основу багатьох інших. Цистерціанський Устав вплинув на ще одне чернече згромадження - Орден регулярних каноніків- премонстрантів (Candidus et Canonicus Ordo Praemon- stratensis, OPraem), заснований у 1120 році Святим Норбертом Ксантенським, який був другом Святого Бернарда де Клєрво. Назва Ордену походить від їхнього першого монастиря - Абатства Премонтр (Premontre Abbey).

• ОРДЕН СВЯТОГО ФРАНЦИСКА

Крім орденів бенедиктинського кшталту, до ранніх католиць­ких орденів належать жебручі ордени. Їхньою особливістю був кардинальний наголос на убогості та відмові від будь-якої влас­ності. Жебручі ордени відіграли колосальну роль у середньовіч­ній культурі. Найбільші католицькі жебручі ордени виникали у ХІІІ столітті. Першим із них були францисканці. Засновником Ор­дену був Святий Франциск Асизький, який проповідував ідею, що Церква повинна бути якомога ближчою до простого і бідно­го народу. Перед Великою Французькою революцією Орден мав 1700 монастирів, у яких жили близько 25 тисяч монахів. Сьогод­ні францисканами є три чоловічі ордени:

- Найдавнішим із них є Орден Менших Братів (Ordo Fratrum Minorum, OFM), який веде свою історію від самого Святого Франциска, і був затверджений Папою Інокентієм ІІІ у 1209 році, а його Устав затвердив Папа Гонорій ІІІ у 1223 році.

- Другою віткою францисканців є Орден Братів Менших Кон- вентуальних (Ordo fratrum minorum conventualium, OFMConv або OMinConv) - заснований у 1517 році на основі ідеї послаб­лення принципів Святого Франциска.

- Третьою віткою є Орден Братів Менших Капуцинів (Ordo Fratrum Minorum Capuccinorum, OFMCap) - заснований у 1525 році на основі ідеї посилення принципів Святого Франциска. Станом на 2015 рік Орден Братів Менших налічував 13632

монахи, Орден Братів Менших Конвентуальних - 4233 монахи, Орден Братів Менших Капуцинів - 10598 монахів. Бенедиктин­цями були видатні постаті Церкви і культури: Святий Антоній Падуанський, філософ Роджер Бекон, філософ Святий Бонавен- тура, мандрівник, історик і місіонер Гійом де Рубрук, письмен­ник Раймунд Луллій, філософ Дунс Скот, філософ Вільям Оккам, поет Франческо Петрарка, винахідник пороху Бертольд Шварц, письменник Француа Рабле, укладач словника майя Антоніо Сьюдад-Реаль, Святий Падре Піо, композитор Богуслав Матей Ченогорський, композитор Ференц Ліст та інші.

У 1212 році була заснована жіноча вітка францисканців - Ор­ден святої Клари (Ordo sanctae Clarae, OSCI). Його засновницею була Свята Клара Асизька. При францисканському Ордені діє та­кож мирянська організація - Третій Орден Святого Франциска. В Католицькій Церкві при деяких орденах, окрім чоловічих мона- ших орденів (перший орден) та жіночих чернечих орденів (дру­гий орден), створюються мирянські організації, які називають третій орден, або тетрарії (tertiarii - від латинського tertius, третій). Тетрарії є мирянами, які мають сім'ї і живуть світським життям, але намагаються, по мірі можливості, реалізовувати в житті принципи ордену.

• ОРДЕН КАРМЕЛІТІВ

Другою жебручою чернечою конґреґацією є кармеліти. Вони виникли під час хрестових походів, а їхня назва походить від на­зви гори Кармель, на якій Пророк Ілля здійснив чудо. Сьогодні кармеліти складають декілька орденів.

- Першим із них є Орден братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (Ordo Fratrum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo, OCarm).

- У XVI столітті серед кармелітів з'явилось прагнення до відновлення первісних принципів Ордену і строгого Уставу. Наслідком таких настроїв стало виникнення Ордену босих братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (Ordo Fratrum Diacalceatorum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo, OCD), Устав якого був затверджений у 1593 році. Ініціаторами реформ були Свята Тереза Авільська і Святий Іван Креста. Станом на 2015 рік босі кармеліти налічували 4021 монаха і 632 монастирі.

- Окремою гілкою кармелітів є Конґреґація братів-кармелітів Непорочної Діви Марії (Congreagatio Fratrum Carmelitarum Beatae Mariae Immaculatae, CMI), яка є чернечим об'єднанням у Сиро-Малабарській Церкві в Індії. Ця Конґреґація налічує 2485 монахів і 374 монастирі.

- В 1452 році Папа Миколай V буллою Cum nulla затвердив Устав жіночої гілки Ордену - Монахині Ордену Кармеліток (Moniales Ordinis Carmelitarum, OCarm).

- В 1476 році Папа Сикст IV буллою Dum attenta заснував кар­мелітський терціат - Третій Орден Кармелітів, тобто мирян- ську організацію, члени якої у світському житті намагалися жити за правилами кармелітських монастирів.

- У 1432 році Папа Євген IV буллою Romani Pontificis полегшив Устав кармеліток. Однак окремі монастирі Ордену виявили бажання дотримуватися старих строгих правил. Після ре­форми Терези Авільської прихильники строгого способу життя утворили власну гілку кармеліток: в 1597 році Папа Климент VIII буллою Sacrarum Religionum затвердив Устав Монахинь Ордену Босих Кармелітів (Moniales Ordinis Carmeli­tarum Discalceatarum, OCD).

• ОРДЕН СВЯТОГО ДОМІНІКА

Третій важливий жебручий орден Католицької Церкви - це Домініканський Орден або Орден братів-проповідників (Ordo fratrum praedicatorum, OP). Орден зародився в 1214 році з об­щини, яка сформувалася в Тулузі (Франція) навколо видатного проповідника Святого Домініка. Вже у 1216 році Папа Гонорій ІІІ затвердив Устав Ордену. Оскільки першою резиденцією домі­ніканців була церква Святого Якова в Парижі, то їх інколи на- зивали якобинцями^[17]. Основним завданням, яке члени Ордену собі ставили, була підготовка високоосвічених проповідників. З цією ціллю домініканці відкривали навчальні заклади, бібліоте­ки, працювали над розвитком освіти і науки. Членами Ордену були видатні вчені Святий Альберт Великий, Святий Тома Ак- вінський, поет Святий Генріх Сузо, Мартін де Поррес - перший чорношкірий святий Католицької Церкви, астроном Джамбат- тіста Аудівреді, містики Майстер Екгарт, Луїс де Ґранада і Луїс де Леон, історик Фелікс Фабер, філософи Джироламо Савонаролла, Джордано Бруно, Томазо Кампанелла, перші борці за права ін­діанців Антоніо де Монтесінос і Бартоломе де Лас Касас та інші. Орден має також жіночу гілку.

• ОРДЕН СВЯТОГО АВГУСТИНА

Четвертим жебручим орденом є августиніанці (augustiniani) або Орден Святого Августина (Ordo sancti Augustini). Ці монахи формувались ще в оточенні Святого Августина, і за правила сво­го життя використовують Правила Святого Августина (Regula Sancti Augustini). У 1256 році Папа Олександр IV буллою Licet ecclesiae catholicae об'єднав різні чернечі общини, які жили від­повідно до Правил Святого Августина в один Орден, а Папа Пій V зарахував Орден до жебручих орденів. Сьогодні орден має різні вітки, жіноче крило і третій орден. Орден має свої навчальні за­клади в різних країнах світу.

• ТОВАРИСТВО ІСУСА

В період католицької реформації виник один із найвідоміших католицьких орденів - Товариство Ісуса (Societas Jesu, SJ), більш відомий як єзуїти. Орден заснував Святий Ігнатій Лойола у 1534 році, а в 1540 році Папа Павло III затвердив Устав Ордену. Ігна- тій Лойова, побачивши величезний тиск на Католицьку Церк­ву зі сторони реформації, проголосив необхідність заснування чернечого ордену з військовими порядками. Єзуїти, окрім трьох традиційних чернечих обітів, складають і четвертий - обіт аб­солютного послуху Папі Римському. Єзуїти культивують стро­гу дисципліну, і майже військові порядки. Однак своєю зброєю вважають інтелект. Саме тому єзуїти зайняли провідне місце у світовій науці, відкривали університети і коледжі. В Новому часі майже не було вчених, які би якимось чином не були дотичними до єзуїтів. Вплив єзуїтів на громадське життя Європи налякало європейських монархів, які тиснули на Папу з ціллю ліквідації Ордену. Врешті, Папа Климент XIV у 1773 році був вимушений видати указ, відповідно до якого Орден мав бути розпущеним у тих країнах, де місцева влада заборонить його існування. Як це не дивно, але Орден у той час вижив в Індії, Китаї, протестант­ській Пруссії та православній Росії. У 1814 році Орден був від­новлений, та існує й до сьогодні. Після відновлення Орден по­чав багато працювати над пошуками шляхів єдності християн та розвивати екуменічний рух. У 2013 році Папою Римським під іменем Франциск став єзуїт Хорхе Маріо Берґольйо.

• РЕДЕМПТОРИСТИ

В центрі уваги Католицької Церкви завжди перебували бідні та забуті суспільством люди. Христос і апостоли проповідували передовсім біднякам. Церква була першою інституцією у світі, яка почала створювати лікарні, притулки, сиротинці, доми при­старілих тощо. В Новому часі ці завдання Церкви вилилися у формуванні чернечих орденів, завданням яких є проповідь бід­ним і знедоленим. Найвідомішим серед них є Конґреґація Най- святішого Ізбавителя (Congregatio Sanctissimi Redemptoris, CSsR), відома також як редемптористи. Орден заснований Свя­тим Альфонсом Марією де Ліґуорі у 1732 році. Устав Ордену за­твердив Папа Бенедикт XIV у 1749 році. Основним завданням Ордену стала проповідь, передовсім бідним і знедоленим. Ста­ном на 2015 рік у світі є 5121 редемпторист, і працюють вони у 77 країнах світу. У 1913 році митрополит Андрей Шептицький запросив до України редемптористських проповідників із Бель­гії. Так виникли редемптористи східного обряду в рамках Укра­їнської Греко-Католицької Церкви. Активна діяльність україн­ських редемптористів була надзвичайно плідною для Україн­ської Церкви і культури. В період переслідування УГКЦ в СРСР редемтористи стали жертвами репресій. У 2001 році Папа Іван- Павло ІІ беатифікував українських мучеників, чотири з яких бу­ли редемптористами: єпископ Миколай Чарнецький, єпископ Василь Величковський, священик Іван Зятик і священик Зенон Ковалик. В 1906 році українські редемптористи заснували свій перший монастир у Канаді, а сьогодні в цій країні діє Йорктон- ська провінція редемптористів. В УРСР редемптористи розви­нули активне підпілля, піклуючись про духовне добро мирян. Підпільною Українською Греко-Католицькою Церквою у той час керував редемпторист єпископ Василій Величковський, а після його арешту редемпторист митрополит Володимир Стернюк. Після проголошення Незалежності України редемптористи по­чали активну діяльність на поприщі відновлення Церкви. Сьо­годні редемптористи є одним із найбільших і найактивніших чернечих згромаджень в Україні, яке працює для духовного доб­ра українців. Вони організовані у Львівську провінцію, на чолі якої з 2015 року стоїть протоігумен Андрій Рак. Більшість гре- ко-католицьких єпископів, висвячених після проголошення Не­залежності, є редемптористами. У 2006 році редемпторист єпис­коп Богдан Дзюрах став Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ.

Окрім названих, в Католицькій Церкві існує й багато інших чоловічих і жіночих чернечих орденів, а також створених ними мирянських організацій. Їхня кількість свідчить про те, що Ка­толицька Церква ніколи не прагнула встановити однотипність благочестя, а давала можливість кожному реалізовувати свою побожність у тих формах, які найкраще відповідали духовним потребам. Чернечі ордени стали головними будівничими євро­пейської культури і освіти. Вони плекали глибоку віру та пропо­відували християнські цінності в найрізноманітніших історич­них обставинах.

• МАЛЬТІЙСЬКИЙ ОРДЕН

Окремою групою католицьких організацій є лицарські мона- ші ордени. Вони виникали в умовах хрестових походів або інших важких періодах історії Церкви, коли Церква залишалася єди­ною організацією, яка могла оберегти християнську віру та єв­ропейську культуру від агресії ворогів християнства. Представ­ники лицарських монаших орденів поєднували в собі монашу побожність і лицарську доблесть; вони впродовж багатьох сто­літь стояли на захисті Європи. Одним із найдавніших орденів та­кого типу є Суверенний військовий Орден госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, Лицарів Родосу і Мальти (Sovrano Militare Ordine Ospedaliero di San Giovanni di Gerusalemme di Rodi e di Malta). Орден відомий також під назвами: Орден госпітальєрів, Мальтійський Орден, Орден йоганнітів та інші. Орден заснова­ний у 1099 році та існує й до сьогодні. Під час хрестових походів до Єрусалиму відправлялись багато прочан. В самому Єрусали­мі гуртувались великі християнські общини. Саме в цій частині світу лицар П'єр-Жерар де Марґіт (Pierre-Gerard de Martigues), більш відомий як Блаженний Жерар, створив у Єрусалимі гос­піталь, призначений для всіх, кому потрібна медична допомога, незалежно від віросповідання. Лікування в госпіталі було без­коштовним і фінансувалось з приватних пожертв доброчинців. Це була перша у світі загальна професійна лікарня. Через те, що госпіталь став початком ордену, його членів називають госпіта- льєрами. Госпіталь був посвячений Святому Івану Хрестителю, якого в латинській традиції прийнято називати Іваном Єруса­лимським. Його ім'я також увійшло в назву Ордену. Оскільки госпітальєри знаходилися в умовах воєнних дій хрестових похо­дів, вони постали перед необхідністю займатися обороною, а то­му їхнє основне завдання (лікування) поєдналося з лицарством. Через це в назву Ордену ввійшло слово «військовий». На взірець єрусалимського госпіталю, члени ордену створювали лікарні по всій Європі. Після поразки хрестоносців, госпітальєри були ви­мушені покинути Єрусалим. У 1310-1522 роках вони володіли островом Родос, через що вони іменуються Лицарями Родосу. Після втрати Родосу, у 1530-1798 роках госпітальєри володіли Мальтою, через що іменуються Лицарями Мальти або Мальтій­ським Орденом. Після втрати Мальти, госпітальєри якийсь час не мали сталої резиденції. З 1834 року їхній центр знаходиться в Римі. Сьогодні Орден діє в основному як міжнародна благодійна організація, яка створює і курує осередки Мальтійської служби допомоги по всьому світі. Однак, Орден є суб'єктом міжнарод­ного права, який має дипломатичні відносини з понад сотнею країн світу. З 2007 року Мальтійський Орден підтримує дипло­матичні зв'язки з Україною. Першим Надзвичайним і Повноваж- ним Послом України в Мальтійському Ордені стала Тетяна Іжев­ська, призначена Президентом Віктором Ющенком у 2008 році. Першим Послом Ордену в Україні став Пауль Фрідріх фон Фур- хер, а з 2014 року Послом Ордену в Україні є Антоніо Ґаззанті Пу- льєзе ді Котроне. На чолі ордену стоїть Князь і Великий Магістр.

• ОРДЕН ТАМПЛІЄРІВ

Орден Святого Гробу Господнього в Єрусалимі (Ordo Equestris Sancti Sepulchri Hierosolymitani) виник у 1099 році з ініціативи Ґотфріда де Бульйона для охорони Гробу Господнього і Святої Землі. Лицарі Ордену займались в основному обороною хрис­тиян у Палестині. Після поразки хрестоносців лицарі Ордену продовжили свою діяльність в європейських країнах. Сьогодні Орден налічує понад 28000 членів, має центр у Римі. Він ставить собі завдання проводити благодійну і просвітницьку діяльність, а також обороняти Церкву в різних сферах соціального життя. Орден об'єднує членів католицьких королівських дворів Європи; його членами є, наприклад, колишній король Іспанії Хуан-Карл І та король Бельгії Альберт ІІ, нащадки давніх аристократичних родів, представники політики, бізнесу і науки. На чолі Ордену стоїть Великий Магістр, однак цей титул упродовж довгого часу носили Папи Римські. У 1949 році Папа Римський розпорядився обрати окремого Великого Магістра, який зазвичай носить ти­тул Кардинала. Функцію, схожу до місії Лицарів Гробу, викону­вали і тамплієри (templiers), тобто члени неіснуючого сьогодні Ордену бідних лицарів Єрусалимського Храму (L'Ordre des Pauvres Chevaliers du Temple de Jerusalem). Орден був створений у 1119 році. Окрім оборони Святої Землі, тамплієри також займались фінансовим підприємництвом, чим накопичили величезний капітал. Після перемоги мусульман у Палестині, тамплієри пе­ребазувались до Франції. Фінансова криза у Франції часів коро­ля Філіпа ІУ Красивого спокусила короля привласнити статки тамплієрів. З цією ціллю король очорнив лицарів, інкримінував їм найфантастичніші злочини, що дало йому підстави ліквідува­ти Орден та привласнити його володіння. 18 березня 1314 року 23-ій і останній Великий Магістр Ордену Жак де Моле (Jacques de Molay) був спалений на вогнищі, а Орден ліквідований. Опіс­ля з'явилися численні неймовірні легенди про продовження та­ємної діяльності тамплієрів та їхній зв'язок із антицерковними організаціями, які є не більше, ніж вигадкою.

• ОРДЕН СВЯТОГО ЛАЗАРЯ

У 1142 році був заснований Військовий і Госпітальєрний Ор­ден Святого Лазаря (Ordo Militaris et Hospitalis Sancti Lazari Hierosolymitani), який діє і до сьогодні. Орден виник з ціллю обо­рони Святої Землі та опіки прокажених. Від назви ордену похо­дить термін «лазарет» - ізольована лікарня. В 1244 році Орден втратив армію у війні з мусульманами. Сьогодні Орден діє як благодійна організація.

• ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН

Тевтонський Орден виник під час Третього хрестового по­ходу. В числі госпітальєрів, які утримували лікарню в Єруса­лимі, існувала група німців. Вони зберігали певну автономію і національну відокремленість серед інших членів Ордену. За особливі заслуги німецьких госпітальєрів Папа Климент ІІІ у 1191 році виокремив їх у Німецьке (Тевтонське) Братство Свя­тої Марії в Єрусалимі (Fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae). Назва походить від того, що лікарня була під­порядкована церкві Святої Марії. Незабаром Братству довелось брати участь у військових діях, і він набрав лицарських ознак. У 1199 році Папа Інокентій ІІІ перетворив Братство в Орден дому Святої Марії Тевтонскої в Єрусалимі (Ordo domus Sanctae Mariae Teutonicorum in Jerusalem). Після того, як хрестоносці залиши­ли Близький Схід, Орден продовжив діяльність в Європі. У 1211 році король Угорщини Андраш ІІ запросив тевтонців на допо­могу у боротьбі проти печенігів. Бойові досягнення тевтонців оборонили Угорщину від печенігів, однак їхні успіхи викликали заздрість угорських дворян, які домоглися від короля вигнання тевтонців з Угорщини. У 1217 році був проголошений Прусський хрестовий похід, завданням якого було захистити християнську Європу від язичників Північної Європи. Основною силою походу став Тевтонський Орден, який зумів завоювати величезні тери­торії, які згодом перетворилися в Королівство Пруссія. В період реформації Орден втратив свою могутність, а в 1809 році був розпущений. Однак у 1834 році стараннями австрійського імпе­ратора Франца І Орден був відновлений. Він більше не займав­ся війною, а повернувся до свого первісного завдання - добро­чинність хворим і нужденним. Сьогодні Орден має три провінції (Німеччина, Австрія і Південний Тіроль) та два командорства (Італія і Бельгія). Резиденція Великого Магістра знаходиться у Відні. Орден має чоловічу і жіночу чернечі вітки, а також велику мережу світських лицарів.

Окрім названих, в Католицькій Церкві існувало багато інших лицарських орденів. Деякі з них існують і до сьогодні. Лицарські ордени в більшості зароджувались як чернечі союзи з благодій­ною ціллю. Вони засновували лікарні та лазарети, і доглядали та допомагали тим, хто не мав надії ні від кого діждатися допомо­ги. В силу обставин лицарські ордени набирали військових рис, та ставали на оборону християнства. Ті ордени, які збереглись до сьогодні, виконують благодійну місію, а також працюють над поширенням віри і благочестя.